Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Модуль 4. Анатомо – фізіологічні основи відчуттів.






Тема 2. Слухова сенсорна система.

План.

1. Будова слухової системи.

2. Механізм передачі та сприйняття звуку.

3. Вікові особливості будови і функціональних характеристик слуху.

4. Значення слуху у формуванні мови, регуляції голосу і розвитку співочих

здібностей. Поняття про музичний слух.

5. Спадкові порушення слуху. Гігієна слуху дітей. Вплив шуму на організм

дітей. Гігієнічні вимоги до організації музичних занять і уроків співу.

 

4.2.1. Будова слухової системи.

Слуховий аналізатор:

А- будова вуха: 1- зовнішній слуховий отвір;

2- молоточок; 3- ковадло;

4- стремінце; 5- внутрішнє вухо; 6- півколові канали;

7- переддверно-завитковий нерв; 8- завитка; 9- слухова

(євстахієва) труба;

10- барабанна перетинка.

Б- лабіринт: 1- протока завитки;

2- еліптичний мішечок переддвер’я; 3- ампула;

4- півколові канали; 5- барабанна драбина;

6- сферичний мішечок переддвер’я; 7- драбина переддвер’я. В- кісткова завитка: 1- стержень;

2- кісткова спіральна пластинка; 3- барабанна драбина; 4- драбина переддвер’я; 5- нерв завитки;

6- спіральний вузол.

 

А-слухові рецептори: 1-рідина внутрішнього вуха; 2-рецептори, чутливі волоскові клітини; 3-мембрана; 4-нерв.

Б-будова органа слуху: 1-вушна раковина; 2-слуховий прохід; 3-барабанна перетинка; 4, 5, 6-слухові кісточки (молоточок, ковадло, стремінце);

7-овальне вікно; 8-вестибулярний апарат; 9-завитка; 10-нерв; 11-слухова труба (в глотку).

В-нервові шляхи і мозкові центри слухового аналізатора: 1-завитка;

2- провідні слухові шляхи; 3-підкоркові слухові центри; 4-коркові закінчення слухового аналізатора.

 

Слухова чутлива система служить для сприймання механічних коливань зовнішнього середовища (звуків).

СЛУХОВА С ЕНСОРНА СИСТЕМА - це складний нервовий апарат, що складається із органів слуху, слухових рецепторів, слу­хових нервів (восьма пара черепно-мозкових нервів) та центрів слуху у скроневій частці кори великих півкуль. Рецепторна частина слухового аналізатора знаходиться у вусі, яке складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина служить для вловлювання звуків і визначенні їх напряму. Надходження звуку спере­ду людина визначає по тому, що він вловлюється обома вухами одночас­но. Звук, що надходить збоку, одним вухом вловлюється раніше ніж другим.

Зовнішній слуховий прохід складається з зов­нішньої хрящової частини і внутрішньої кісткової, розміщеної у вис­ковій кістці. Внутрішня поверхня його вистелена шкірою, яка вкрита тонкими волосками і містить видозмінені потові залози що виділяють так звану вушну сірку. В глибині зовнішнього слухового проходу шкіра тоншає і переходить у пружну сполучнотканинну барабанну перетинку, яка розмежовує зовнішнє і середнє вухо.

Середнє вухо складається з порожнини середнього вуха, слухових кісточок і євстахієвої трубки.

Порожнина середнього вуха, або барабанна порожнина, заповнена повітрям і лежить у висковій кістці. За допомогою євстахієвої труби вона сполучається з носоглоткою, завдяки чому зрівнюється тиск повітря на обидва боки барабанної перетинки, усува­ючи небезпеку її розриву. У порожнині середнього вуха містяться три слухових кісточки: молоточок, ковадло і стремінце.

Молоточок зростається своєю рукояткою з барабанною перетинкою, а його головка зчленовується з тілом ковадла справжнім суглобом. Довгий відрос­ток ковадла зчленовується з головкою стремінця. Основа стремінця з'єднується з перетинкою овального вікна (яке розмі­щене у внутрішній стінці, що відмежовує середнє вухо від внутрішнього). Через систему слухових кісточок коливання барабанної перетинки переда­ються у внутрішнє вухо. Слухові кісточки розміщені так, що утворюють важелі, які зменшують розмах звукових коливань і збільшують їх силу. Внутрішнє вухо міститься в товщі вискової кістки. У ньому розрізняють т р ичастини: переддвер’я, завитку і півколові канали.

Всітри частини утворюють кістковий канал, всередині якого міститься перетинчастий канал, заповнений ендолімфою.

Переддверя сполучається з порожниною середнього вуха через овальне вік­но, закрите основою стремінця, а завитка - через кругле вікно затягнуте перетинкою.

Рецепторна частка слухового аналізатора лежить у завитці, а в переддвер’ї і півколових каналах розмішені рецептори вестибулярного апарату. Завитка - це спіральний хід, який робить два з половиною оберти навколо центральної осі. Від однієї із стінок завитки в порожнину її каналу виступає кісткова пластинка, яка не доходить до протилежної стінки. Між краєм кісткової пластинки і протилежною стінкою завитки натягнута сполучнотканинна основна плас­тинка.

У основній пластинці міститься близько 24 тис. еластичних волокон, натяг­нутих упоперек, між краєм кісткової пластинки і протилежною стінкою завитки. Волокна ці мають різну довжину і є слуховими струнами (рецепторами). Найкоротші волокна (0, 05-0, 1 мм) лежать біля основи завитки; чим далі від неї, тим вони довші; найдовші волокна (0, 5 мм) біля вершини завитки.

Кортіїв орган: 9- текторіальна мембрана; 10- зовнішні волоскові клітини; 11- внутрішні волоскові клітини; 12- основна мембрана; 13-дендрити.

На основній пластинці лежить кортіїв орган найважливішою частиною якого є чутливі волоскові клітини, які є рецептором, що подразнюється звуковими коливаннями. До основи волоскових клітин підходять гілочки слухового нерва.

4.2.2. Механізм передачі та сприйняття звуку.

 

Звукові хвилі, що вловлюються вушною раковиною, потрапляють у зовнішній слуховий прохід, підсилюються в 2-2, 5 рази і викликають коливання барабанної перетинки, тиск якої передається на перетинку овального вікна за допомогою слухових кісточок, що діють як важелі, зменшуючи амплітуду коливань і збільшуючи їх силу (до 50 разів). Коливання перетинки передаються на ендолімфу (рідину) завитки.

Частота коливань при цьому залишається незмінною. Ендолімфа коливає основну пластинку з кортієвим органом. Слухові клітини доторкуються при цьому своїми волосками до покривної пластинки і збуджуються. Збудження з волоскових клітин передається на слуховий нерв і йде спо­чатку в підкорові ядра, а звідти - в центр слуху у висковій частці кори великих півкуль. Тут виникає відчуття звуку і здійснюється найтонший його аналіз. Вухо людини сприймає звукові хвилі з чистотою 16 коливань- 20тисяч коливань насекунду (у деяких людей до 30 тис). Удітей вухо сприймає до 32 тис. звукових коливань на секунду. Різні хвилі спричиня­ють різні коливні рухи рідини завитки. За резонансною теорією Гельмгольца звукові хвилі різної частоти викликають коливання не всієї основної пластинки, а лише тих її ділянок, волокна яких, відповідно до їх довжини, здатні резонувати на дані коливання, тобто в рух приходять лише ті волокна основної перетинки, період коливань яких дорівнює періодові коливань звукової хвилі. Низькі тони (малочастотні коливання) спричи­нюють коливні рухи довгих волокон пластинки, високі тони (високочастот­ні коливання) - коротких волокон. Збудження від різних рецепторних клітин передається по ланцюжках нейронів до різних груп клітин кори великих півкуль, де і виникає відчуття звуку тієї чи іншої висоти.

 

4.2.3. Вікові особливості будови і функціональних характеристик слуху.

Анатомічна будова органа слуху в дітей молодшого шкільного віку така сама як і у дорослих. Навіть розмі­ри його відділів з віком змінюються мало. Спостерігається тільки деяке збільшення вушної раковини та подовження слухового ходу. Проте гострота слуху в дітей нижча, ніж у дорослих. У новонароджених дітей має місце відносна глухота. Вона пояснюється тим, що в перші дні життя порожнина середнього вуха заповнена слизом, зовнішній слуховий прохід вузький і розміщений вертикально, а барабанна перетинка - горизонтально. Поступово слуховий канал набирає нормального положення, а слиз розсмок­тується і по євстахієвій трубі з носоглотки проникає сюди повітря; дитина починає краще чути і активніше реагувати на звуки. Цілком вираз­ним слух стає на кінець другого, початок третього місяця життя. На шостому, сьомому місяці тонкість слуху дитини майже дорівнює нормальному слухові дорослої людини. Помітно змінюється і поріг

чуткості мови. У дітей молодшого шкільного віку він вищий, ніж у дорослих. Гострота слуху поступово підвищується аж до14-19 років. Розвиток слуху у дітей закінчується близько 12років. Приблизно в цей час у них остаточно формується і слуховий апарат. Стінки слухового проходу костеніють до 10 років, вискова кістка (у якій міститься слуховий апарат) у дітей молодшого віку ще не зрослась і складається з трьох кісток, між якими є щілина. Судини твердої мозкової оболонки головного мозку у малих дітей сполучаються з судинами барабанної перетинки, внаслідок чого запалення середнього вуха у них може спричинитися до захворювання на менінгіт (запалення мозкових оболонок).

 

 

4.2.4. Значення слуху у формуванні мови, регуляції голосу і розвитку співочих

здібностей. Поняття про музичний слух.

 

В розвиткові слуху у дітей велике значення мав спілкування з доросли­ми. Слух має вирішальне значення у формуванні мови. Адже оволодіння мовою - це умовнорефлекторний процес, і від того, як дитина чутиме звуки, слова, залежить як вона їх і вимовлятиме. Тому з перших днів життя дитини, спілкуючись з нею, дорослі повинні правильно і чітко вимовляти всі звуки і слова. Слух має велике значення і у регуляції голосу, його гучності і висоти. Якщо, наприклад у дитини знижений слух, то вона говоритиме голосно, бо їй здаватиметься, що її не чують.

Розвиткові слуху у дітей сприяють різні слухові вправи. В перші роки життя дитини такими вправами може бути слухання ритмічних мелодій (наприклад, колискові пісні); в дошкільному і шкільному віці - слухання музики, виконання пісень самими дітьми, навчання гри на музичних інстру­ментах. Під час прогулянок треба привчати дітей слухати шум лісу, щебетан­ня пташок, шурхіт листя, плескіт моря. Це удосконалює слух дітей і підвищує його гостроту.

Здатність розрізняти висоту тонів залежить і від природжених задатків і особливостей. І музично обдаровані діти вже в ранньому віці здатні не тільки розрізняти висоту тонів, а й безпомилково визначати кожен із них. Такий музичний слух називають абсолютним.

 

4.2.5. Спадкові порушення слуху. Гігієна слуху дітей. Вплив шуму на організм

дітей. Гігієнічні вимоги до організації музичних занять і уроків співу.

Спадкові вади слуху. Стійкі вади слуху. До стійких порушень слуху відносять глухоту і туговухість.

При глухоті через порушення нейросенсорних систем (рецепторного та/або нервового апарату слухового аналізатора) сприйнят­тя звучної мови на слух виявля­ється неможливим, оскільки не тільки істотно підвищений поріг слухового сприйняття, але обме­жений і частотний діапазон сприйманих звуків (до 3, 5—4 кГц і менше). Залежно від тяжкості ураження, при таких порушеннях можуть сприйматися деякі немовні звуки, окремі фонеми, знайомі слова і навіть фрази, але мова за­галом виявляється недоступною. Тотальна глухота (коли не сприй­маються жодні звуки) становить не більш ніж 2—3 % від усіх ви­падків цієї патології.

За туговухості сприйняття мови на слух ускладнене, але за спеціальних умов (посилення зву­ку) можливе, оскільки звуження тон-шкали не зачіпає мовного діапазону частот, хоча поріг слу­хового сприйняття підвищується на 30-80 дБ.

Слід зазначити, що коли в ме­дицині іноді говорять про тимча­сову глухоту або тимчасову туго­вухість, то корекційна педагогіка розглядає їх як стійкі, невиліков­ні порушення. Якщо ці патології розвиваються в дитячому віці, то це неминуче негативно познача­ється на мовному розвитку, фор­муванні особистості та психіки загалом. Виникає стан, що вклю­чає не тільки порушення слуху, а й численні неврологічні та пси­хопатологічні симптоми, більшість із яких доступні корекції за умови своєчасної та відповідної роботи.

За даними російських авторів, близько 60 % усіх виокремлених порушень слуху обумовлено гене­тичними чинниками. Найчастіше причиною патології є ушкоджен­ня одного гена. При цьому при­близно 80 % випадків нейросенсорних порушень слуху успадко­вується за аутосомно-рецесивним типом незалежно від статі (ано­мальний ген розташований у не­статевій хромосомі, і хвороба про­являється лише за наявності двох аномальних алелей гена), 19 % — за аутосомно-домінантним типом (аномальний ген розташований у нестатевій хромосомі, і хвороба проявляється за наявності лише одного аномального алеля у парі алелей гена) і 1 % — заХ-зчепленим рецесивним типом. При значній різноманітності аудіометричної картини за першого типу успадку­вання проявляється характерне рівномірне підвищення порогу слухового сприйняття на 45—50 дБ у межах усього мовного діапазону частот. Другий тип успадкування відзначається низхідним характе­ром аудіограми, коли в низько­частотній ділянці мовного діапа­зону слуховий поріг підвищений на 30—35 дБ, у високочастотній (3—5 кГц) — до 80 і більше дБ. Х-зчеплений рецесивний тип успадкування характеризується рівномірним зниженням до 70— 80 дБ і більше впродовж усієї тон-шкали (графік).

Значна кількість схожих за клінічною картиною стійких по­рушень слуху генетично відрізня­ються. Так, отосклероз, що роз­вивається в молодому віці та ха­рактеризується прогресуючим зниженням слуху в зв'язку з обмеженням рухливості стремінця, шумом у вухах, іноді запаморо­ченням, успадковується в біль­шості випадків за аутосомно-домінантним типом із різним про­явом одних і тих самих симптомів у різних хворих. Проте для цієї хвороби описано й інші типи успадкування.

Щоб якось класифікувати ці численні та різноманітні форми спадкових уражень слуху, вико­ристовується певна основна су­провідна ознака. На основі такого принципу класифікації виділено 8 груп стійких порушень слуху:

1) при аномаліях зовнішнього вуха (деформація або відсутність вушної

раковини; іноді відсут­ність зовнішнього слухового про­ходу);

2) при захворюванні органів зору та вадах розвитку (пігмент­ний ретиніт,

дегенерація сітківки, катаракта; іноді глаукома, розумо­ва відсталість,

шизофренія);

3) при вадах розвитку скелета і хворобах сполучних тканин (деформація

черепа, випинання очних яблук, дефекти нижніх по­вік, недорозвиток

верхньої або нижньої щелепи, збільшення від­стані між парними органами

тощо);

4) при порушенні функції ни­рок (наявність у сечі білка та крові);

5) при розростанні щитопо­дібної залози та підвищенні її функції;

6) при патологіях нервової системи (розлад координації ру­хів, розумова

відсталість, атрофія м'язів);

7) при патологіях серцево-судинної системи (серцева арит­мія внаслідок

порушення функцій провідної системи серця);

8) при ураженнях шкіри та по­рушенні пігментації.

Графік. Типові аудіограми для моногенної туговухості різних типів успадкування

 

Зниження слуху, дБ

АД — аутосомно-домінантного, АР — аутосомно-рецесивного,

ХР - Х-зчепленого рецесивного

ОСНОВНОЮ ГІГІЄНІЧНОЮ ВИМОГОЮ повинне бути обов'язкове тримання вухв чистоті. У зовнішньому слуховому проході накопичується пил, мікроби, які змішуються з вушною сіркою, утворюючи бруд, що

викликає подразнення і зуд у вухах. Діти при цьому, намагаючись позбутись неприємного подразнення, часто засовують у вухо тверді і навіть гострі предмети (олівці і ін.), що призводить до пошкодження стінок слухового каналу і барабанної пере­тинки, занесення інфекції у вухо. Тому вчителі і батьки повинні роз'яснити дітям гігієнічні правила догляду за вухами. Щоб позбутись зуду у вухах, треба обережно промити зовнішній прохід теплою водою, а потім очистити його кінчиком рушника або чистої носової хусточки. Слід також оберігати вуха від попадання в них будь-яких сторонніх тіл. Шкідливо діють на вуха і холодні струмені повітря, особливо в сиру погоду; вони можуть викликати запалення середнього вуха. Порушується слух і при різких коливаннях температури, надмірно сильних звуках.

Несприятливо позначається на слуховому апараті дія постійних шумів. Тривалий шум навіть невеликої сили відбивається на нервовій системі дитини, знижуючи працездатність і успішність.

Розрізняють специфічну і неспецифічну дію шуму на організм людини. С п е ц и ф і ч н а дія проявляється в різному ступені порушення слуху, а неспецифічна – в різного роду відхиленнях з боку ЦНС, вегетативної реактивності, в ендокринних розладах, функціональному стані серцево-судинної системи і травного тракту. На дорослих і особливо дітей надзвичайно негативною є дія шуму високої гучності в приміщеннях, де включені на повну потужність радіоприймачі, телевізори, магнітофон. Дія шуму викликає у учнів підвищення порогу слухової чутливості, а також значне зниження працездатності. Важливе значення в зниженні «шкільного» шуму має гігієнічно правильне розміщення навчальних приміщень. Майстерні, гімнастичні зали розміщують на першо­му поверсі, або в окремому крилі чи прибудові, тобто за межами шкільного будинку. У школі не можна допускати навіть під час перерв крику та інших різких звуків. Дітей з низьким слухом треба садовити в класі за перші столи.

Перед проведенням музичних занять і уроків співу необхідно провести вологе прибирання, провітрювання приміщення; температура у приміщенні повин­на становити 18-20оС; під час проведення музичних занять і уроків співу необхідно робити перерви (записати ноти, текст пісні, розучити слова пісні), щоб учні не стомлювалися. Співати бажано стоячи, тому, що при цьому не стискається грудна клітка, органи черевної порожнини не тиснуть на діафрагму і дитина може зробити повний глибокий вдих.

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал