Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Рецептори – це чутливі нервові структури, які трансформують різні види енергії – світлову, механічну, теплову та інші у нервовий імпульс.






Залежно від розташування розрізняють внутрішні і зовнішні рецептори. Зовнішні – екстерорецептори – розміщені на зовнішній поверхні тіла і

сприймають подразнення, які діють на організм ззовні (рецептори шкіри, ока, вуха, язика, носової порожнини).

Внутрішні – інтерорецептори – містяться у внутрішніх органах (серці, легенях і т.д.). збудження, що надходить від них, допомагають центральній нервовій системі рефлекторно регулювати діяльність різних органів і підтримувати відносно сталий склад внутрішнього середовища; ці збудження звичайно ніяких відчуттів не викликають. Лише при захворюваннях людина відчуває біль в тому чи іншому органі; пропріорецептори лежать у м’язах, сухожилках, суглобових сумках і зв’язках. Вони сприймають зміни натягу і тиску, які виникають у цих органах під час рухів. Рецептори можуть сприймати дію різних видів подразників. Але в нормальних умовах кожен з них сприймає який-небудь один (специфічний для нього) подразник. Рецепторам властива висока збудливість, тобто велика чутливість до специфічних подразників. У дітей органи чуття ще недостатні і перебувають у процесі розвитку. Найпершими розвиваються органи смаку і нюху, а потім органи дотику. Для удосконалення різних органів чуття у дітей велике значення має правильно поставлене тренування їх в процесі розвитку.

 

А-будова ока: 1-райдужна оболонка; 2-кришталик; 3-рогівка; 4-скловидне

тіло; 5-сітківка; 6-судинна оболонка; 7-білкова оболонка;

8-жовта пляма; 9-сліпа пляма; 10-зоровий нерв.

Б-сітківка: 1-колбочка; 2-паличка; 3-волокна зорового нерва; 4-шар

нервових клітин.

В-нервові шляхи і мозкові центри зорового аналізатора: 1-сітківка;

2-зоровий нерв; 3-перехрест зорових нервів; 4-підкоркові

зорові центри; 5-корковий кінець зорового аналізатора.

Зоровий аналізатор - найважливіший з органів чуття людини. Він дає більше 90% інформації, що йде до мозку від усіх рецепторів. Централь­ний кінець зорового аналізатора знаходиться в потиличних частках кори великих півкуль головного мозку, а периферичний - в очному яблуці. Таким чином, зорова сенсорна система - це складний нервовий апарат, який сприймає, прооводить і аналізує дію зорових подразників. Зорова сенсорна система складається із органів зору, зорових рецепторів, зорових нервів і центрів зору в корі великих півкуль.

Око міститься в заглибині черепа - очній ямці. Форма ока куляста. У дорослих діаметр його становить близько 24 мм, у новонароджених -близько 16 мм. Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. З результаті такої форми очного яблука далекозора рефракція буває в 80-94% новонароджених дітей. Ріст очного яблука триває після народження. Найінтенсивніше воно росте перші п'ять років життя, менш інтенсивно до 9-12 років. Очне яблуко складається із трьох оболонок.

Зовнішня оболонка називається б і л к о в о ю або склерою. Це компактна непрозора тканина білого кольору, завтовш­ки близько 1 мм. В передній частині вона переходить у прозору рогівку. Під склерою міститься судинна оболонка. Товщина її 0, 2-0, 4 мм. В ній велика кількість кровоносних судин. У перед­ньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війкове тіло і р а й д у ж н у оболонку.

У війковому тілі міститься мяз, який зв’язаний з кришталиком і регулює його кривизну.

К_р_и_ш_т_а_л_и_к - це прозоре еластичне утворення, яке має форму двоо­пуклої лінзи. В центрі райдужки є круглий отвір - зіниця. Величина її змінюється, тому в око може потрапляти більша або менша кількість світла. Тканина райдужної оболонки містить особливу барвну речовину – меланін. Залежно від кількості цього пігменту колір райдужки коливається від сірого і голубого до коричневого, майже чорного. Кольором райдужки визначається колір очей. При відсутності пігменту (людей з таки­ми очами називають альбіносами), промені світла проникають в око не тіль­ки через зіницю, а й через тканину райдужки. В альбіносів очі червонуватого відтінку. В них недостаток пігменту в райдужці часто поєднується з недостатньою пігментацією шкіри і волосся. Зір у таких людей знижений. Між рогівкою і райдужкою, а також між райдужкою і кришталиком є невеликі порожнини, які називаються відповідно передньою і задньою камерами ока.

В них міститься прозора рідина - водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які не мають кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою желеподібною масою - скловидним тілом.

Внутрішня поверхня ока вислана тонкою (0, 2-0, 3 мм) дуже складною за будовою оболонкою – сітківкою. Вона складається з багатьох шарів, три з яких становлять нервові клітини, відмінні за своєю будовою і функція­ми.

Найважливіше значення має найбільш зовнішній шар нервових клітин- паличок і колбочок, які чутливі до світла. Це - рецептори зорового аналізатора. В сітківці ока людини налічують до 130 млн. паличок і близько 7 млн. колбочок. Розподілені вони нерівномірно: в центрі сітківкипереважають колбочки, а навколо них - палички. Невеличка ділянка сітківки - місце виходу з неї зорового нерва - не має колбочок і паличок, а тому називається сліпою плямою. Трохи вгору і назовні від сліпої плями, на місці перетину сітківки оптичною віссю ока, лежить жовта пляма - місце найяснішого бачення, бо в ньому особливо багато світлочутливих клітин. У центрі жовтоїплями, яка має форму ямки, містяться тільки колбочки. Від жовтої плями в напрямі до країв сітківки кількість колбочок поступово зменшується, тоді як кількість паличок, навпаки збільшується.

 

4.1.2. Механізм сприйняття світла. Акомодація, рефракція, гострота зору, поле зору. Кольоровий зір.

Світлові промені, що є специфічними подразниками для зорових рецеп­торів, проходять всередині очного яблука крізь кілька середовищ, а саме: крізь рогівку, водянисту вологу, кришталик і склисте тіло. Разом вони утворю­ють оптичну систему ока, яка заломлює промені і збирає їх на сітківці. Всі середовища ока, крім кришталика, зберігають сталою величину заломлення променів. Кришталик, завдяки скороченню або розслабленню війкового м’яза може змінювати свою опуклість. Розглянемо, як виникаєзображення предметів на сітківці. Промені, що йдуть від верхньої точки предмета, заломлюються і збираються в точці сітківки, що розташована нижче від головної оптичної осі ока. Промені від нижньої точки предмета також заломлюються , але зби­раються на сітківці в точці, що знаходиться вище від головної оптичної осі ока. Промінь, що виходить з середньої точки предмета, йде по головній оптич­ній осі, не заломлюється і потрапляє на сітківці в точку, що лежить на головній оптичній осі (посередині). Внаслідок цього на ній виникає обернене зменшене і дійсне зображення видимого предмета.

Так, зображення на сітківці дерева висотою 15 м, яке знаходиться на відстані 200 м, становитиме 1мм.Чим далі від ока предмет, тим менше його зоб­раження на сітківці, і навпаки. Світлочутливі клітини в районі цього зоб­раження подразнюються. Як же це відбувається?

Палички містять у собі особливу речовину пурпурного кольору - зоровий пурпур, або родопсин. У колбочках - речовина фіолетового кольору – йодопсин. Світлові промені від розглядуваних предметів, проникаючи через зіницю в око, діють на світлочутливі клітини. Під дією світла зоровий пурпур розпа­дається і в цих клітинах виникає нервове збудження, яке передається по зоровому нерву в кірковий центр зору, розташований в потиличних частках мозку. З корі великого мозку відбувається дуже складний процес переробки зорової інформації, в результаті якого виникає зорове відчуття. У темряві зоровий пурпур відновлюється. На світлі зоровий пурпур розкла­дається на білок опсин і пігмент ретинен - похідну вітаміну А. У темряві вітамін А перетворюється в ретинен, який з'єднується з опсином і утворює родопсин. Тому у темряві в сітківці міститься мізерна кількість вітаміну А, а на світлі значна кількість вільного вітаміну А. Отже, вітамін А - джерело утворення зорового пурпуру. Нестача в їжі віта­міну А дуже порушує утворення зорового пурпуру, що зумовлює різке погір­шення присмеркового зору, так звану курячу сліпоту (гемералопія).

Функціональні характеристики ока:

Акомодація - це здатність кришталика змінювати свою опуклість залежно від віддаленості розглядуваних предметів, або здатність ока пристосовуватися до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані.

Фізіологічний механізм акомодації такий. При розгляданні близько розташованих предметів кільцевий війковий м’яз (який міститься у війковому тілі) рефлекторно скорочується, відбувається розслаблення війкової зв'яз­ки, яка зв’язана з сумкою кришталика. Кришталик при розслабленні сумки, завдяки своїй еластичності, стає опуклішим. Заломлювана сила кришта­лика при цьому збільшується, а фокусна відстань зменшується. Тепер око добре розрізнятиме близько розташовані предмети. При перенесенні погляду на більш віддалені предмети війковий м’яз розслаблюється, відростки війкового тіла натягують сумку кришталика, яка стискує і сплющує кришталик. Але здатність кришталика змінювати свою опуклість має певні межі: навіть при максимальному напруженні війкового м’яза око людини неспроможне чітко бачити предмети, що розташовані дуже близько.

Рефракцією - називають заломну силу ока при спокої акомодації, коли кришталик максимально сплощений.

Розрізняють три види рефракції ока: пропорційну, далекозору і короткозору.

Гострота зору - здатність розрізняти найменшу відстань між двома точками, що досягається, коли між двома збудженими колбочками є одна незбуджена.

Мірилом гостроти зору є кут, який утворюється між променями, що йдуть від двох точок предмета до ока, - кут зору. Чим менший цей кут, тим вищегострота зору. У більшості людей мінімальне величина кута зору становить 1 мін. Прийнято вважати цей кут нормою, а гостроту зору ока, яке має найменший кут зору 1мін.- одиницею гостроти зору. Це середня величина норми. Інколи у здорового ока гострота зору може бути дещо меншою, ніж одиниця або значно вища за одиницю. Із зменшенням освітленості гос­трота зору різко падає. Оптимальним для гостроти зору єдіаметр зіниці близько 3 мм. Око сприймає дві точки предмета як різні, коли на сітківці виходить зображення двох точок предмета на двох різних колбочках. Для вимірювання гостроти зору користуються таблицями, на яких зображе­ні літери або фігури і біля кожного рядка відмічено, з якої відстані око бачить кожну деталь під кутом в 1 мінуту. При визначенні гостроти зору людина повинна перебувати на відстані 5м від таблиці, якависить на стіні. Показником гостроти вважається рядок з найменшими за розміром літерами, на якому, той, кого перевіряють, може розрізняти кілька літер.

Поле зору - це простір, що сприймається оком при фіксуванні зору

на одній точці.

Астигматизмом називають неможливість сходження всіх променів

в одній точці, фокусі. Це спостерігається звичайно при неоднаковій кривизні рогівки в різних її меридіанах.

Адаптація - це здатність ока бачити при різній освітленості.

Бінокулярний зір - це нормальний зір, що здійснюється двома очима. Це дає змогу відчувати рельєфне зображення предметів, бачити глибину і визначати відстань до предмета від ока.

Відчуття кольору виникає при дії на зоровий аналізатор електромагнітних хвиль певної довжини. Видима частина спектра обмежена довжинами хвиль від 390 до 760 нм. В межах видимої частини спектра кожна із його ділянок спричиняє певні колірні відчуття, які відповідають таким довжинам хвиль (в нм): червоний - 620-760, оранжевий - 585-510-550, голубий - 480-510, синій 450-480, фіолетовий - 390-450. У 1756 р. М.В.Ломоносовим були викладені основи трикомпонентної теорії колірного зору. За цією теорією в сітківці ока містяться три види колбочок, в кожному з яких є особлива кольорореактивна речовина. Одним колбочкам властива підвищена збудливість до насиченого червоного кольору; іншим - до насиченого зеленого; третім -фіолетового. В зоровому нерві є три особливі групи нервових волокон, кожна з яких проводить аферентні імпульси від однієї із груп колбочок.

При освітленні сітківки променями і одно­часному відведенні потенціалів від окремих волокон зорового нерва найбіль­ше електрична активність буде на ділянці оранжевого, зеленого і синьо-фіолетового. В звичайних умовах промені діють не на одну групу колбочок, а на 2 або 3 групи; при цьому хвилі різної довжини збуджуються різною мірою. Інколи у людиничастково або повністю порушується сприйня­ття кольору. Це колірна сліпота. При певній колірній сліпоті людина бачить всі предмети однаково забарвленими в сірий колір, ніяких інших кольорів вона не сприймає. Часткове порушення колірного зору дістало назву дальтонізм (від прізвища англійського хіміка Дальтона, в якого вперше було виявлено це порушення). Дальтоніки звичайно не роз­різняють червоний і зелений кольори (вони їм здаються сірими різних відтінків). Близько 4-5% всіх чоловіків страждають на дальтонізм. Ужінок він зустрічається рідше (до 0, 5 %). Для виявлення дальтонізму користу­ються спеціальними колірними таблицями.

 


4.1.3. Порушення функціональних характеристик ока, їх профілактика. Спадкові порушення зору.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал