Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.






Філософія давніх слов'ян

Ще з давніх часів український народ був високорозвиненою спільнотою, свідченням тому — трипільська культура, пізніше — геніальна пам'ятка українського народу V—IX ст. " Велесова книга".

Філософський світогляд, поданий у " Велесовій книзі", показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили і здібності.

Якісно нового змісту набуває філософська думка у Київській Русі. Становлення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Нагадаємо, що у 988 р. на Русі впроваджується християнство. Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етикоморальному світлі, її почуття і розуміння світу. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковнобогословського характеру: проповіді, повчання та ін. На початку XII ст. з'явилася " Повість временних літ", що постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Вже тут ми можемо знайти терміни " філософ" та " філософствувати". Філософське звучання мають " Слово про закон і благодать" (автор митрополит Іларіон), " Посланіє" (автор Климент Смолятич), " Златоуст" (автор Кирило Туровський), " Слово о полку Ігоревім" та інші твори.

Філософська думка Київської Руси мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. д в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти. Із становленням феодального ладу українська філософія набуває патристичного характеру. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання — божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена " первородним гріхом", тіло якої є вічним джерелом гріха, а душа визнавалася безсмертною.

Філософія періоду Відродження

У XIV—XVI ст. філософію України оригінально представляли єресі. Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставлення до окремих православних догматів, церковних обрядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всупереч філософським ідеям єретиків використовувалась схоластична філософія.

Філософія українських гуманістів мала яскраво виражені риси антропоцентризму. Однією з основних чеснот людини він вважали самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього, духовного оновлення, морального вдосконалення. Шлях до безсмертного життя треба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі.

Важливу роль у розвитку філософської культури України відіграла Острозька академія — перша українська школа вищого типу. В Острозькій академії вивчали сім так званих вільних наук, викладали старослов'янську, грецьку та латинську мови. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Але викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія) мало узагальнюючий, філософський характер. В Острозьскій академії був сконцентрований значний інтелектуальний потенціал. У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійнонаціональні організації православного населення міст — братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польськошляхетських правлячих кіл та католицької церкви. Виступаючи проти наступу католицизму, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов'ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему форму суспільної свідомості. В цілому філософія братчиків своїм розвитком спонукала до нових творчих шукань, які й відбилися у філософії видатних діячів Києво–Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київського богоявленського братства.

Філософія в Києво–Могилямській академії

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1596— 1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, дослідити життя й доброчесність. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток філософії права.

Філософія Григорія Сковороди

Видатний український філософ Г. С. Сковорода (1722—1794) був вихованцем Києво-Могилянської академії. Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Г. Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Він вважає, що розуміння віри та любові складається у повсякденній необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.

Мисль, думка — це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Філософські ідеї Тараса Шевченка

Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає! шевченківська філософія пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар) народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Філософський подвиг Т.Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець Шевченкової творчості — уславлення свободи, першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. До найволелюбніших книг належить " Кобзар". Поезія Т.Шевченка багато чим зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, буйна уява народної міфології і надбання світової культури. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське, досвід минувшини мудро перегукується із сьогоденням, із сучасним життям. Філософія Т.Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо в книгах древніх.

Філософія України другої половини XIX — початку XX ст.

Значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім'ям, визнаного фахівця в галузі загального мовознавства, фольклору, етнографії О.О.Потебні (1835—1891). Потебня першим із українських філософів дав глибокий і всебічний аналіз проблеми взаємозв'язку мови і мислення.

Одним із визначних українських філософів минулого століття був П.Д.Юркевич (1827—1874). За вічно змінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, він як філософ намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкривається не тільки мисленням, а й «серцем», оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини.

Значний вклад у розвиток філософії України зробили видатні вчені-природознавці другої половини XIX— початку XX ст. Вони обгрунтували прогресивні погляди на рух, простір і час як форми існування матерії, пропагували ідею єдності світу, яка передбачала розуміння людини як невіддільної від усієї природи істоти і одночасно — як окрему особистість. Одна із центральних ідей: світ не є продуктом людської свідомості, навпаки, — людина є продукт цього світу. Звідси розуміння необхідності вивчення законів природи як однієї із основних умов поліпшення життя людини і людства в цілому. Життя людини на Землі постає як найвища цінність. Однак, ціннісне усвідомлення природи людини, його творчої діяльності перебуває у певній залежності і від соціальних факторів. Особливо важливим у цьому плані є обгрунтування окремими природодослідниками гуманістичної природи людини і необхідності її емансипації.

Великий внесок у розвиток української філософії другої половини XIX— початку XX ст. зробили М.П.Драгоманов (1841—1895), І.Я. Франко (1856-1916) та Леся Українка (1871-1913).

Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., основи якої заклали Г.Сковорода і Т.Шевченко.

Оригінальність філософії Лесі Українки полягає насамперед у оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації. Грунтуючись на Біблії, філософських ідеях Г.Сковороди і Т.Шевченка, Леся Українка будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Письменниця закликала українську громадськість позбавитися інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди.

Українська філософія — це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як органічна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал