Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Субєкти та об’єкти політики






Суб'єкт і об'єкт політики — обов'язкові елементи політичних відносин, тому вони повинні розглядатися в єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності, однак кожен з цих елементів має свої властиві йому ознаки.

Суб'єкти політики — це соціуми, а також створені ними установи, організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об'єктів політики.

Об'єкти політики — явища політичної сфери в їх різноманітних проявах і зв'язках з усім громадянським суспільством. На них спрямована діяльність суб'єктів політики. Об'єкт політики дає уявлення всього того, на що суб'єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність.

Об'єкти політики — це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини, насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі.

У суспільстві суб'єктом і об'єктом політики можуть бути людина, соціальні верстви, групи, організації, рухи, колективи, держави, суспільство в цілому.Суб'єктом політики є кожний соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого попередніми поколіннями в процесі історичного розвитку, підтримання реального політичного стану в усій системі його залежностей, закладення в реалії політики імпульсів її майбутнього розвитку, внутрішніх пружин політичного руху. Отже, суб'єкт політики є активним за своєю природою. Рушійною силою такої активності, цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного інтересу. Обсяг активності зу-. мовлений здатністю суб'єкта впливати на поведінку людей (взаємодіяти з іншими суб'єктами політики), підпорядковувати політичні дії виробленим цілям, викликати зміни у політичному стані, впливати на політичний процес. Ця здатність визначається як " політична суб'єктність".

Суб'єкти політики також визначають, хто є головною дійовою особою, хто другорядною, а хто й масою, натовпом, пасивним об'єктом маніпулювання.

Суб'єкт політики, впливаючи на інших людей, які стають для нього об'єктами політики, здатний також до самотворення, самоорганізації, самовдосконалення.

Здатність суб'єкта політики до творення, організації, управління та іншої діяльності значною мірою зумовлена такими обставинами.

1. Суб'єктивні здібності, що визначають здатність впливати на політичний процес, а саме: знання, вміння діяти, послідовність діяльності, мотивація, емоційний стан, воля та ін.

2. Об'єктивні можливості для політичних дій (досягнутий рівень зрілості суб'єкта політики, наявність політичних сил, з якими об'єднується або бореться суб'єкт, їх розгалуженість, зріле політичне середовище та ін.).

До первинних суб'єктів політики належать індивіди та соціально-історичні спільноти: світове співтовариство, громадянське суспільство, народи, етнічні й соціальні групи. Ці спільноти формують певні об'єднання, які відображають їхній інтерес і дають змогу втілити його у життя.

До вторинних суб'єктів політики належать політичні інституції і політичні організації — держава, партії, громадськополітичні об'єднання. Отже, вторинні суб'єкти політики є похідними від первинних.

Первинні суб'єкти є вихідними у формуванні політики. Вони є носіями політичних інтересів, потреб, на яких ґрунтується свідома і несвідома політична діяльність. Саме інтереси і потреби спонукають до політичних дій різні соціально-політичні спільноти.

Головним суб'єктом політики є людина. Саме завдяки активній діяльності її діють соціально-політичні спільноти і створені ними організації.

 

 

Особа бере участь у політиці безпосередньо або опосередковано. Безпосередня участь здійснюється через форми прямої демократії: референдуми, вибори, згбори тощо. Представницькі форми демократії — парламент, місцеві органи влади, представницькі органи партійних та інших громадських організацій — забезпечують опосередковану діяльність особи у політичній сфері. У цих органах власне політичну діяльність здійснюють особи як політичні діячі, політичні лідери, політичні керівники. Світовий політичний процес свідчить про розширення й урізноманітнення форм політичної діяльності особи. А це, в свою чергу, означає, що роль людини як суб'єкта політики в світовому співтоваристві безперервно зростатиме, набуватиме нового змісту.

Соціально-політичні спільноти як суб'єкти політики — це цілісні соціальні утворення, що формуються на основі певних соціально-політичних і культурно-економічних зв'язків, тенденцій і перспектив розвитку.

Дедалі більшої упорядкованості політичних, економічних та інших відносин набуває особлива спільнота — світове співтовариство. Світове співтовариство має через відомі і новостворені організаційні структури утвердити універса-лістські, загальноцивілізаційні засади ідеї демократії в міжнародній системі, що створюється, відкрити демократичну перспективу розвитку для світової популяції в цілому, для громадянського суспільства кожної з країн світу, творити, за висловом І. Канта, " загальний всесвітньо-громадський стан як лоно, в якому набудуть розвою усі первинні задатки людського роду" 1.

Розвиток політичного життя значною мірою зумовлений тим, наскільки активний такий суб'єкт політики, як народ. Політичне життя тим активніше, організованіше, цілеспрямованіше, чим глибше народ усвідомлює себе як спільнота, чим сильніші соціально-політичні зв'язки, які конституюють його як цілісну систему.

Суб'єктами політики виступають нації як соціально-етнічні спільноти. У XX ст. розпалася колоніальна система, фундаторами якої були класичні колоніальні імперії: Британська, Французька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька, Португальська. У колоніях і напівколоніях проживала переважна більшість населення — 1367 млн чоловік (79 %), площа загарбаних територій становила 106 млн кв. км (станом на 1914 p.). Незалежні демократичні держави, такі як Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латиноамериканські країни були острівцями незалежності в колоніальному світі. Перша світова війна, немов глобальний землетрус, розхитала світову колоніальну систему. У XX ст. людство викинуло на смітник історії як непотріб імперсько-колоніальний принцип державотворення. Голос національних спільнот заявляє про національний принцип державотворення, про те, що нація є найдосконалішою формою суспільно-політичної організації людства.

Важливе місце належить політичній суб'єктності таких великих соціальних груп, як класи. Останні особливу активність виявляють під час завоювання та утримання влади в суспільстві, створення політичних організацій, формування політичних сил. У економічно розвиненому суспільстві основними соціальними групами є такі, які за чисельністю і впливом найбільші. Вони не належать ні до найбагатших, ні до найбідніших. У такому суспільстві немає матеріальних полюсів, а найбільш впливовим виявляється середній клас. У політиці він є опорою демократичного режиму.

Виділяють різні типи еліт. За змістом діяльності й функцій виокремлюють такі види еліт: адміністративна (об'єднує вищих державних чиновників), партійна, військова, ідеологічна та ін.

Правляча еліта як суб'єкт політики — це та частина еліти, яка прийшла до державного владарювання шляхом виборів. Співвідношення між правлячою елітою і адміністративною в різних країнах різне.

Крім того, є еліти закриті і відкриті. Еліта закритого типу неохоче допускає у свої ряди нових членів, утверджує жорсткі критерії відбору. І хоча вона може проіснувати досить значний час, згодом все ж втрачає політичну підтримку і вироджується. Еліта відкритого типу інтенсивно оновлюється, вміло пристосовується до політичної системи.

При всій згуртованості й цілісності еліти всередині неї точиться постійна боротьба за розподіл влади між окремими групами. Для еліти характерні конкуренція тенденцій, що персоніфікуються в окремих керівниках та їхньому оточенні, наприклад, між " радикалами" і " консерваторами", " шуліками" і " голубами", " хрестоносцями" і " прагматиками", між представниками різних поколінь, кланів і корпоративних груп. Як суб'єкт політики еліта виконує такі функції: приймає рішення з найважливіших питань, визначає цілі, орієнтири і пріоритети в політиці, виробляє стратегію і тактику, створює ідеологічні концепції, що обслуговують її політичний курс, консолідує навколо себе політичні сили, керує політичними структурами й організаціями.

 

Посередником між елітою і суспільством виступає така соціальна група, як бюрократія. Бюрократія має подвійну природу, що яскраво виражено у двох найбільш відомих концепціях бюрократії. Так, згідно з теорією М. Вебера, бюрократія втілює найбільш ефективні і раціональні способи управління. Вона компетентна, кваліфікована, побудована на принципі ієрархії, має чітко визначені права й обов'язки, а отже, найбільш дисциплінована і законослухняна, одержує фіксовану платню і не володіє тими ресурсами, якими розпоряджається, що сприяє зменшенню корупції.

Суб'єкти політики в процесі здійснення впливу на об'єкти політики вступають у певні відносини: суб'єктно-суб'єктні і суб'єктно-об'єктні. Суб'єктно-суб'єктні виступають як відносини між соціальними спільнотами та особами. Суб'єктно-об'єктні відносини мають свої характерні риси, що визначаються особливостями як суб'єкта, так і об'єкта політики.

Діяльність суб'єктів політики різноманітна, що зумовлено багатогранністю самого нолітичного життя. Проте така діяльність не безмежна. У сферу впливу суб'єкта політики включаються такі явища і процеси, що роблять об'єкти політики осмисленими, практично значущими. А тому об'єкт політики є передумовою діяльності суб'єкта, визначає час, простір, обсяг, методи дії останнього. Отже, взаємозалежність, взаємозумовленість суб'єкта і об'єкта політики у суспільному житті, а також специфіка кожного з них є об'єктивно реальними

На відміну від суб'єкта об'єкт політики є підвладною ланкою єдності " суб'єкт — об'єкт політики", однак це не робить об'єкт пасивним, невпливовим. Його активність виявляється вже в тому, що він обмежує, вимальовує потенційний простір політики, у рамках якого діє суб'єкт. Реалії політичного життя свідчать, що суб'єкт і об'єкт політики часто міняються місцями. Це доводить рухомість політичних відносин " суб'єкт — об'єкт політики". Зміни в них впливають на розв'язання суперечностей між суб'єктом і об'єктом, сприяють виникненню нових якостей, розширенню цілей. Зміни у функціонуванні суб'єкта й об'єкта політики забезпечують перехід суб'єктно-об'єктної взаємодії у нову систему зв'язків і залежностей.

Об'єктом політики є різні феномени суспільно-політичного буття. Серед них чільне місце посідає громадянське суспільство. Воно є сферою спонтанного самовиявлення вільних громадян та добровільно створених ними об'єднань, яка захищена відповідними законами від прямого втручання і сваволі державної влади. Це не означає, що суб'єкти політики не впливають на громадянське суспільство: цей вплив полягає у створенні таких політичних умов, які забезпечили б вільний розвиток громадянського суспільства.

Політичне життя суспільства в цілому також є об'єктом політики. Суб'єкт політики прагне внести в нього цілеспрямованість, організованість, забезпечити консолідацію навколо себе, мирне функціонування. Це досягається шляхом урегулювання питань влади, визначення ролі та місця її суб'єктів і механізму владарювання, гармонізації та оптимізації відносин між масами і політичними лідерами, організаційними структурами і силами, що беруть участь у політиці. Об'єктом регулювання стає внутрішнє і зовнішнє політичне життя, державне і партійне, формальне і неформальне, урегулювання їхніх зв'язків, принципів функціонування. Організуючи політичне життя, спрямовуючи його відповідно до певних цілей і напряму розвитку, суб'єкт політики формує об'єкт власної політики — політичну систему, її структури — владу, політичні відносини, політичну організацію суспільства, політичну культуру.

Окрім діяльності в політичному просторі своєї держави суб'єкт політики будує політичні відносини з іншими народами, їх політичними системами. Отже, об'єктом політики стають світова політична система, світовий політичний порядок, відносини між політичними системами різних країн світу, а також між їхніми політичними об'єднаннями.

Зміни у розвитку об'єктів політики зумовлюють певні зрушення у функціонуванні суб'єктів політики. Оновлені риси суб'єктів і об'єктів змінюють і зміст зв'язків між ними. Такі зв'язки можуть набирати вигляду координаційних, субординаційних, управлінських тощо. Розвиненість їх визначається рівнем розвитку як суб'єкта, так і об'єкта політики.

Зміст, структура і характерні особливості політичних відносин, які виникають при цьому, розкривають політичну атмосферу, в якій здійснюється політичний процес.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал