Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Форми міжнародних економічних відносин






1. Суть і структура світового господарства.

2. Форми міжнародних економічних відносин.

 

1. Термін « світове господарство» спирається на загальні й специфічні економічні категорії. До загальних належать сім’я та її домашнє господарство; держава та її економічна політика; товарно-грошові відносини; власність; виробництво у широкому значенні.

Специфічними є інтернаціоналізація, інтеграція, транс націоналізація, глобалізація та інші категорії, які ми розглядатиме пізніше.

Світове господарство пройшло у розвитку три основні етапи:

1) з кінця ХІХ до початку 20-х років ХХ ст., коли завершився територіальний поділ світу на метрополії, колонії та інші держави, а також почалося формування двох світових соціально-економічних систем – ринкової та командно-адміністративно;

2) з початку 20-х до початку 90-х років ХХ ст., коли змагання двох світових систем закінчилося поразкою командно-адміністративної системи, а також була зруйнована колоніальна система, зросла ринкова цілісність країн і одночасно поширилася прірва між багатими й бідними державами;

3) з початку 90-х років ХХ ст. до нашого часу, коли провідну роль грають транснаціоналізація і глобалізація на підставі нового етапу НТР, розвиток інтернаціоналізації та економічної інтеграції.

Транснаціоналізація – процес подолання національних кордонів економічними суб’єктами зі створенням транснаціональних і багатонаціональних компаній та банків (відповідно ТНК, МНК, ТНБ і МНБ) з великою кількістю іноземних філій.

Глобалізація – це сучасний процес бурхливого поєднання усіх сторін суспільного життя, насамперед, економічного з домінуванням загальносвітових закономірностей над національними.

Інтернаціоналізація – постійний процес підвищення ролі світогосподарських показників розвитку порівняно з національними.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес тісного зближення господарських механізмів країн впритул до створення міждержавних об’єднань з наднаціональними органами.

Світове господарство є складною системою з трьома головними підсистемами:

- соціально-економічною;

- організаційно-економічною (інституціональною);

- функціональною.

Соціально-економічна підсистема являє собою співіснування наступних груп країн:

- з розвинутою ринковою економікою;

- що розвиваються;

- перехідних до ринкової економіки.

Критеріями визначення елементів вказаної підсистеми є:

- розвиток продуктивних сил і ринкових форм;

- особливості єдності різних укладів;

- специфіка державного регулювання економіки.

Організаційно-економічна, або інституціональна підсистема включає:

1. Економічні організації системи ООН, зокрема:

1) ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;

2) територіальні установи (ЄЕК – Європейська економічна комісія, ЕСКАТО – економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та ін.);

3) спеціалізовані й галузеві установи (ЮНІДО –ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі й розвитку; ЮНЕСКО – ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН, МТП (Міжнародна торгова палата), МОП (Міжнародна організація праці), МОС (Міжнародна організація з питань стандартизації) та ін.);

4) міжнародні фінансово-кредитні установи – МВФ, Світовий Банк.

2. Регіональні інтеграційні угрупування, зокрема:

- Європейський Союз (ЄС) у складі 27 членів: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Швеція, Фінляндія, Австрія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва; Румунія і Болгарія;

- Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАСТ) у складі Швейцарії, Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну;

- Північноамериканська Асоціація Вільної Торгівлі (НАФТА) у складі Канади, США і Мексики;

- організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва АТЕС;

- Економічний Союз країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) у складі України, Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туркменії, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Узбекистану;

- ГУАМ – Грузія, Україна, Азербайджан, Молдавія.

3.Міжнародні галузеві організації, наприклад, СОТ, Міжнародна торговельна плата (МТП) та ін.

4. Координаційні організації – G– 8 (група 8 провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

Функціональна підсистема світового господарства представлена формами міжнародних економічних відносин (МЕВ).

2. МЕВ – сукупність виробничих відносин на міжнародному рівні, яка формується за трьома головними чинниками:

- розвиток продуктивних сил і світової інфраструктури;

- національні виробничі відносини кожної країни;

- неекономічні особливості, насамперед, політичні моменти.

Розвиток МЕВ спирається на розв’язання суперечностей, зокрема, таких головних:

- між національними й міжнародними інтересами;

- між інтеграцією країн і нерівномірністю їх розвитку, наприклад, курс України на вступ до ЄС обмежений суттєвою невідповідністю так званим Копенгагенським критеріям, тоді як Польща з 1 травня 2004 року стала повним членом організації;

- між зростанням потреб і забезпеченістю країн власними виробничими ресурсами, наприклад, висока залежність української промисловості від імпорту енергоносіїв з Росії;

- між позитивними й негативними чинниками світового ринку, наприклад, світові ціни, з одного боку, є орієнтиром для національних, з іншого боку, коливання світових цін можуть дестабілізувати стан рівноваги в країні;

- між посиленням різноманіття відносин і поглибленням прірви в соціально-економічному розвитку країн “Півночі” і “Півдня”.

Відзначимо основні форми МЕВ:

- традиційні, пов’язані з міжнародною торгівлею кінцевими товарами;

- перехідні до стратегічних як обмін чинниками виробництва, зокрема, міграція робочої сили та капіталу, науково-технічне співробітництво;

- стратегічні як комплекс постійних спеціалізованих і коопераційних заходів у внурішньофірмових відносинах ТНК;

- синтезовані як особливості регіональної інтеграції країн;

- специфічні, які поєднують економічні й неекономічні моменти, наприклад, міжнародний туризм, спортивні, культурні та рекреаційні контакти.

Проаналізуємо зазначені форми окремо.

Зовнішня торгівля спирається на такі ключові категорії:

- експорт як вивіз товарів за межі митного кордону країни;

- імпорт як ввіз товарів за межі митного кордону;

- торговельний баланс або його сальдо, тобто різниця між експортом і імпортом, причому кажуть про позитивне і негативне сальдо;

- зовнішньоторговельний оборот як сума цифр ввозу і вивозу;

- експортна та імпортна квота як окремі відношення відповідно експорту та імпорту до обсягу ВВП;

- експортний потенціал як різниця між ВВП і сумою внутрішніх потреб країни;

- протекціонізм – державна політика стимулювання національного експорту і стримування імпорту;

- вільна торгівля (фритредерство) – політика держави з її мінімальним втручанням в МЕВ;

- лібералізація торгівлі як сукупність заходів щодо послаблення державного регулювання;

- тарифні обмеження в торгівлі як використання мита, тобто прямих надбавок до ціни товару;

- нетарифні обмеження, тобто непрямі форми впливу на обсяг і ціну товару, який перетинає державний кордон (квоти, ліцензії, технічні обмеження, тобто стандарти, норми, інші обов’язкові вимоги та ін.).

Важливими теоретичними моделями зовнішньої торгівлі були такі:

- меркантилізм (16-18 ст.) з обґрунтуванням протекціонізму і завжди позитивного платіжного балансу;

- теорія абсолютних переваг А. Сміта;

- теорія порівняльних переваг Д. Рікардо та ін.

Міграція капіталів, або їх імпорт і експорт має такі головні форми:

- прямі інвестиції з отриманням контролю над об’єктом інвестування;

- портфельні інвестиції як правило у вигляді цінних паперів без права контролю;

- підприємницький капітал з вкладенням безпосередньо у виробничі об’єкти;

- позичковий капітал з кредитною формою експорту або імпорту коштів.

Іноземне інвестування стимулюється наступними головними передумовами:

- політична і економічна стабільність;

- достатній науково-технічний рівень;

- стала і приваблива законодавча, податкова та організаційна база;

- використання пільгових режимів, зокрема:

1) спеціальні (вільні) економічні зони та території пріоритетного розвитку;

2) офшорні зони, тобто території з пільговим режимом реєстрації, сплати податків та інших моментів.

Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення через державні кордони в таких основних формах:

- еміграція, тобто виїзд з країни на інше місце мешкання;

- імміграція, тобто в’їзд у країну для постійного мешкання;

- рееміграція як повернення в країну колишніх емігрантів;

- маятникова і сезонна міграція;

- відплив умів, або відплив мозків, тобто виїзд інтелектуальної еліти країни;

- вимушена міграція, пов’язана з біженцями та особами, які переслідуються на батьківщині за політичними мотивами та шукають політичного притулку.

Регіональна економічна інтеграція проходить наступні основні х етапи:

- зона вільної торгівлі з ліквідацією тарифних і нетарифних обмежень між країнами;

- митний союз, коли встановлюються єдині обмеження в торгівлі з третіми країнами;

- спільний ринок товарів, капіталів і робочої сили з відсутністю національних бар’єрів на шляху товарів і чинників виробництва;

- економічна спільнота з широким узгодженням економічної політики країн-членів і створення наднаціональних органів, наприклад, Європейського парламенту в ЄС;

- економічний союз при впровадженні єдиної валюти, загальних правил митного і прикордонного режимів, поширенням пріоритетних прав наднаціональних органів;

- політичний союз з утворенням нового державного об’єднання у вигляді федерації або конфедерації.

Статистичним звітом усієї сукупності МЕВ країни виступає платіжний баланс. Він порівнює річні фактичні платежі, які отримує держава з-за кордону, і платежі, що сплачує дана держава своїм іноземним партнерам. Різниця між надходженнями і переказами за кордон має назву сальдо платіжного балансу.

Сальдо платіжного балансу може мати три види стану:

- нульове (збалансоване) при збігу надходжень і платежів за кордон;

- позитивне при перевазі зовнішніх надходжень до держави;

- негативне (від’ємне) при перевищенні зовнішніх платежів.

Стандартний платіжний баланс має два розділи:

1) рахунки поточних операцій, зокрема:

а) торговельний баланс, тобто різниця між експортом та імпортом товарів, що дозволяє відрізняти нульове, позитивне і від’ємне сальдо зазначеного балансу;

б) баланс послуг;

в) баланс доходів;

г) баланс поточних трансфертів.

Пункти б), в), г) об’єднує термін “невидимі операції”.

2) рахунки операцій з капіталом і фінансові операції, зокрема, стаття “помилки й пропуски”.

Якщо платіжний баланс спирається на щорічні дані, то розрахунковий баланс додає до платіжного цифри вимог і зобов’язань країни за попередні роки.

Для подолання дефіциту платіжного балансу використовують іноземні запозичення, золотовалютні резерви, заходи валютно-фінансової політики. Але найбільш надійним кроком є збалансований розвиток національної економіки.

Ключові категорії: світове господарство; інтернаціоналізація; транс націоналізація; глобалізація; міжнародна економічна інтеграція; міжнародні економічні відносини; теорія абсолютних переваг; теорія порівняльних переваг; міжнародна міграція робочої сили; еміграція; імміграція; рееміграція; зона вільної торгівлі; митний союз; торговий баланс; платіжний баланс; нульове сальдо платіжного балансу; позитивне сальдо платіжного балансу; негативне сальдо платіжного балансу.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал