Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дозвіллєва діяльність в клубах






Тема 11. ОСНОВНІ ІНСТИТУТИ ДОЗВІЛЛЄВОЇ СФЕРИ в зарубіжних країнах

(2 лекція)

 

1. Дозвіллєва діяльність в клубах
2. Дозвілля в туристичних комплексах та готелях

 

Дозвіллєва діяльність в клубах

Дослідження специфіки дозвіллєвої діяльності в клубах зарубіжжя неможливе без розкриття змісту поняття “клуб”, що у перекладі з англійської (club і clubbe) означає клуб, товариство або ж - дрюк, палиця; з німецької (Rlub, Klubbe), рідше - з саксонської - палиця, складчина, пізніше - зібрання, установа для громадських зібрань.

Найдетальнішу етимологію поняття “клуб” здійснили автори відомої серії “Оксфордські словники”. Так, у досить змістовній статті “Клуб” (Охйэгё Englich Dictionary, 1970), наголошується на тому, що це слово в англійській мові вживається в ролі іменника, прикметника, дієслова і має кілька значень, кожне з яких широко застосовується на практиці, в літературних і документальних джерелах. Зокрема, як іменник поняття “клуб” має кілька значень:

1. Поєднання або об’єднання в одне ціле, накопичення, маса.

2. Комбінація внесків для створення загальної суми, наприклад, для оплати витрат на розваги; частина таких спільних витрат, внесена або така, що має бути внесена особою.

3. Зустріч або зібрання людей для неофіційного, приватного спілкування, витрати на які оплачуються спільними зусиллями учасників:

4. Коло осіб, пов’язаних спільними інтересами; спочатку призначалося для приватних об’єднань з політичними цілями; таємне товариство:

5. Асоціація або товариство осіб близьких за своїми уподобаннями, інтересами, професією, взаємними симпатіями, які систематично зустрічаються в окремому приміщенні для соціальної взаємодії та співпраці.

Клуби у цьому розумінні були органічною складовою в житті Англії XVIII ст. Асоціації за такою назвою є й тепер, однак те, що називалося клубом у XVII - XVIII ст., розвивається у двох напрямах: до першого належать клуби, пов’язані переважно з розвагами (з часом такі клуби перетворилися на постійні розважальні заклади); до другого - клуби, члени яких зустрічаються час від часу, не маючи на меті розважитись:

6. Об’єднання, створене для спільної діяльності осіб, зацікавлених у досягненні певної мети, що часто зазначене в назві клубу (“Альпійський”, “Атлетичний”, “Шаховий”, “Крикетний”, “Футбольний”, “Літературний”, “Вивчення історії природи”, “Тенісний”, “Яхт-клуб”, “Клуб взаємодопомоги”, “Клуб одягу” та інші).

Багато таких клубів діють відповідно до певної мети, інші поєднують при цьому клубну діяльність із дозвіллєвими заходами:

7. Асоціація осіб (прийняття до якої, зазвичай, здійснюється балотуванням), сформована переважно для досягнення певних соціальних цілей; вона має приміщення (або його частину), призначене виключно для використання членами і завжди відкрите для них як місце для відпочинку або, в окремих випадках, для тимчасового проживання; клуб може бути політичним, літературним, військовим тощо відповідно до цілей та уподобань його членів, але основною його функцією є забезпечення місця для відпочинку, соціального спілкування та розваг.

Поступово клубні приміщення здобули назву clubhouse (клаб- хауз), що в перекладі означає - будинок клубу. Він часто набуває ім’я свого власника. Пізніше, з метою самостійного управління будинком і справами клубу, деякі об’єднання заснували власні, повністю обладнані заклади:

8. Назва певних організацій на континенті, особливо об’єднань політичного характеру, які в різний час відігравали помітну роль в політичному житті суспільства.

9. Об’єднання, які існували в давньому світі:

В зарубіжному дозвіллєзнавстві окреслюється два погляди на сутність поняття “клуб”:

- добровільна організація, що об’єднує людей для спілкування, проведення дозвілля, співпраці, спрямованої на задоволення політичних, наукових, спортивних, літературних та інших інтересів;

- товариство, зібрання осіб із спільними інтересами та мотиваційно-ціннісними орієнтаціями.

До загальних ознак клубу як добровільної організації належать такі: інституціоналізація, мінімальний набір правил діяльності клубу, динамічність розвитку, послідовність діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Французькі дослідники, вивчаючи проблеми добровільних об’єднань, що мають на меті “культурні цілі всіх видів діяльності”, до цих характерних ознак додають: добровільність участі особистості в діяльності організації, спільність завдань її членів, спільні цінності, самостійність у визначенні цілей, напрямів, форм та видів діяльності, наявність матеріально-технічної бази, сукупність правил та процедур, що забезпечують здійснення діяльності організації.

Характерними ознаками клубу можна визначити такі: організація активного дозвілля, розваг та відпочинку; спільність інтересів, поглядів, уподобань і, відповідно, спільна діяльність відвідувачів клубу; можливість неформального спілкування; регулярність та оптимальна періодичність зустрічей; добровільність об’єднання; локальність клубного середовища як умова створення власного мікропростору; атмосфера співтовариства; відкритість (вибірковість, система членства, клубна ідеологія, етика, звичаї, традиції).

У процесі міжособистісної взаємодії формуються спільні цінності і традиції клубу, соціально-психологічний клімат, визначається система ролей. Структура клубу дозволяє моделювати та “програвати” різні життєві ситуації, що забезпечують по- ліваріативність ролей для членів клубу, кожен з яких обирає саме ту, яка найбільше йому імпонує.

Членство в клубі мотивується не лише спільністю інтересів. Не останню роль у цьому відіграє можливість самоідентифікації особистості, а також самопрезентації відповідно до особистісних критеріїв.

В історії клубної культури відомі такі феномени, як: англійський дендизм, з притаманним йому кодексом зовнішнього вигляду; вишукані до найдрібніших деталей аристократичні салони Франції та Німеччини, що відігравали роль комунікаційних центрів, місць для відпочинку, розваг та зустрічей письменників, художників, учених, політиків і відрізнялись специфічною атмосферою й стилем (салон мадам Рекам’є, наприклад, популяризував античну культуру в епоху Імперії у Франції). Все це сприяло розвитку так званої клубно-салонної культури.

Сучасні зарубіжні вчені доводять, що клубна культура 60-х років XX століття засвідчує радикальні зміни в культурній прак- типі, які вплинули і на клубний стиль сучасності. Специфічні особливості клубної культури в сучасному суспільстві пов’язані з іменем Мері Куонт, дизайнерські розробки якої набули особливої популярності в Європі та Америці наприкінці 50-х - початку 60-х років. Вони стали синонімом клубної молодіжної моди “космічного”, технологічного стилю. Класичними ознаками “дівчини від Мері Куонт” були: водолазка, міні-спідниця, черевики без підборів. Саме в 60-і роки зароджується “вікова дискримінація” одягу, що виявляється в підкреслено “молодіжній” орієнтації: бути молодим - означає бути стильним. Молодість стає синонімом обраності. Це визначило характер більшості танцювальних клубів зарубіжних країн 80-х і 90-х років, де переважає публіка віком до 30 років.

В зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX століття утверджується таке поняття, як “клубна культура”, що охоплює сукупність традицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу у процесі тривалої клубної діяльності. Критеріями клубної культури є: локальний характер клубного товариства, вибірковість клубного спілкування, добровільність та ініціативність членства, наявність атрибутики в клубному житті, нормативність клубної діяльності, наявність спеціального закладу або облаштування місця для зустрічей членів клубу.

Істотні характеристики клубної діяльності як особливого різновиду дозвіллєвої культуротворчості виявляються у: наявності міжособистісного культурного спілкування, що посилює її привабливість для людини і відкриває широкі можливості для розвитку культури особистості; підтримці, розвитку та задоволенні багатоманітних потреб особистості; розширенні (порівняно з іншими формами соціально-культурної діяльності) можливостей для вияву й розвитку культурної самодіяльності.

В зарубіжному дозвіллєзнавстві клуби і заклади клубного типу типологізують за різними принципами: за кількісним складом (від невеликої кількості осіб до чисельних клубних рухів); за напрямом діяльності (від внутрішньоклубної роботи до впливу на навколишнє середовище шляхом просвітницької, розважально-рекреаційної, профорієнтаційної, соціально-культурної діяльності); за демографічною ознакою (на міські та сільські клуби);

за функціональною ознакою (монофункціональні й полі- функціональні); за статевою ознакою (гомогенні й гетерогенні); за соціальними орієнтаціями (студентські, жіночі, підліткові); за змістом дозвіллєвої діяльності (спортивні, музичні, релігійні, літературні); за віком учасників клубу (молодіжні, підліткові, людей похилого віку).

Головними критеріями типологізації можуть бути також цілі, зміст і способи організації клубної діяльності, структура клубного закладу, орієнтація клубного обслуговування на соціальну групу, на навчання, на міжособистісні відносини тощо.

В американській та англійській моделях склалася така класифікація клубів:

1. Ділові клуби (промисловців, банкірів, педагогів, інженерів, лікарів, адвокатів) для соціокультурного обслуговування громади, міста, штату, країни. Місцеві ділові клуби з часом об’єднуються в асоціації національного значення, утворюють міжнародні спілки та організації. Показовою, з цього погляду, є діяльність “Ротарі”-клубів, “Лайонс”-клубів.

2. Спортивні клуби. Лише у Великобританії діють тисячі спортивних клубів, що створюються при національних спортивних асоціаціях (а їх понад 120). До того ж, є клуби й асоціації, що охоплюють кілька видів спорту, спортивні клуби для інвалідів, клуби спортивної медицини й спортивної науки, міжнародні асоціації клубного типу. На думку зарубіжних вчених, спортивний клуб - це об’єднання людей, які захоплюються переважно одним видом спорту. Членами спортивних клубів, як переконують соціологічні дослідження, є здебільшого підлітки й молодь, переважно - особи чоловічої статі.

3. Жіночі клуби, що набули особливого поширення в зарубіжних країнах: ділові, клуби університетських жінок, культурні, спортивні та інші. Більшість із них створюються і діють під егідою національних організацій (Національної асоціації жіночих клубів, Спілки матерів, Великобританія, Сороптимістичної федерації американок, Американської жіночої асоціації, Національної федерації бізнесу та професійних жіночих клубів, США).

4. Клуби при навчальних закладах: головними видами їх роботи є культурно-просвітницька та пізнавальна (різноманітні гуртки, майстерні, секції); специфіка клубів полягає в тому, що вони діють не тільки як автономні клубні установи, а й постають своєрідною підсистемою школи, коледжу, ліцею, вищого навчального закладу.

5. Промислові клуби (при підприємствах, корпораціях, компаніях, фірмах) створюються для досягнення інтересів як органів управління (формування певних стереотипів поведінки, системи ціннісних і соціально-культурних переваг, “культури” своєї фірми, використання творчих потенцій особистості, акцентування на моральних стимулах до праці), так і конкретної особистості (поліпшення фізичного й морального стану індивіда, ефективний відпочинок у родинному колі, налагодження взаєморозуміння між поколіннями).

6. Клуби національних меншин, що спрямовані на організацію дозвілля та вирішення соціокультурних питань.

7. Релігійні клуби, що створюються церквою чи за підтримки релігійних організацій.

8. Сільські клуби. Дослідники вважають, що дозвіллєвий чинник набуває головного значення у розвитку соціально-культурної сфери в регіонах країни. Цьому сприяють зміни в соціальній та економічній сферах суспільства: необхідність і доцільність використання місцевих ресурсів та можливостей, створення значної кількості служб консультаційного, дослідницького, фінансового характеру для забезпечення різноманітних регіональних напрямів розвитку, нові вимоги до рівня та якості життя. Дозвілля розглядається як головний компонент економічної стратегії на перспективу, з’являються нові форми кооперації дозвіллєвої сфери та економіки, набувають популярності дозвіллєві центри і рекреаційні комплекси, так звані, “пересувні клуби”.

Німецькі вчені розглядають клуби як добровільні організації, класифікуючи їх переважно за: кількістю членів (малі - до 100 осіб, середні - до 1000 осіб та великі — понад 1000 осіб); правовою ознакою (офіційно зареєстровані та неформальні клубні об’єднання); організаційною ознакою (автономність клубу, його незалежність від інших структур, створення клубу певною організацією, підприємством, партією, церквою, діяльність клубу як структурної одиниці міжнародної організації); інтересами (професійними, матеріальними, духовними).

На думку представників французької школи дозвіллєзнавства, доцільно розглядати заклади клубного типу за трьома групами:

- заклади клубного типу, головною діяльністю яких є створення й поширення культурних і художніх цінностей;

- заклади клубного типу, головними функціями яких є розважальна, оздоровча, спортивна робота, а також проведення туристичних, просвітницьких заходів, занять аматорською творчістю;

- заклади клубного типу, пріоритетними для яких є соціальна робота - з “важкими” підлітками, злочинцями, професійна орієнтація серед молоді, надання соціально-культурної допомоги людям похилого віку, емігрантам, жінкам.

Більшість сучасних зарубіжних дослідників схильна поділяти клуби за спектром і змістом їх діяльності - це клуби однопрофільні й багатопрофільні.

Аналіз клубної системи дозволяє виявити спільне й специфічне в типології клубної дозвіллєвої діяльності в різних регіонах світу. Так, до спільного можна віднести кілька ознак:

1. Дотримання в клубній роботі головних принципів дозвілєвої діяльності, що сформувалися в цивілізованих країнах світу за останні десятиріччя: плюралізму, демократизму, диференційованого підходу до різних соціально-демографічних категорій відвідувачів тощо. Важливим принципом вважається диференційований підхід, що сприяло створенню майже в усіх країнах Західної Європи та США дитячих, підліткових, молодіжних клубів, клубів для людей середнього й похилого віку, інвалідів, іммігрантів. Саме в них реалізується значна частина вільного часу людей різних вікових категорій, соціального статусу, особистих і професійних інтересів.

2. Спільною можна вважати й своєрідну модель функціонування клубних закладів у досліджених нами країнах, суть якої - створення одного-двох (на всю країну) великих національних поліфункціональних культурно-пізнавальних центрів, які діятимуть на основі спеціальних державних програм і повністю або частково забезпечуватимуться державною чи муніципальною фінансовою підтримкою.

3. Спільною особливістю для зарубіжних країн можна вважати функціонування невеликих дозвіллєвих центрів клубного типу комплексного або поліфункціонального характеру, що обслуговують відвідувачів у кожному мікрорайоні відповідно до їх інтересів і запитів. Так, за останні роки в США набули поширення комплексні клубні заклади, в структурі яких передбачається соціально-культурне обслуговування людей різного віку, соціального статусу, реалізується значна кількість програм, різних напрямів дозвіллєвої діяльності, надається ряд рекреаційних послуг.

4. Змінюються сільські клуби, яким все частіше доводиться надавати свої приміщення на контрактних умовах професіональним музикантам, театральним колективам і реалізувати цим самим одне з вагомих завдань Національної програми культурного відродження - інтенсивне просування високого мистецтва у віддалені куточки країни, залучення широкого кола людей до професійного мистецтва. Пріоритетною для дозвіллєвої діяльності є й просвітницька функція.

5. Відкриття самостійних (або в структурі комплексних клубів) любительських клубних об’єднань за інтересами, - так званих “хобі-клубів”, завданням яких є створення умов для зняття напруги й подолання відчуження між людьми різних поколінь на основі задоволення їх спільних інтересів та уподобань.

6. Серед різних типів клубів у країнах Західної Європи та США звертає на себе увагу подальше поширення “промислових” клубів. Щоправда, останнім часом їх діяльність збагатилася художньою, театральною, музичною творчістю, хоча головною метою “промислових” клубів є відтворення робочої сили, популяризація “образу фірми” тощо.

7. Одним із шляхів розширення мережі центрів дозвілля у країнах Західної Європи та США стало використання для проведення дозвіллєвих заходів шкільних приміщень. Стимулом до їх створення стало зародження у 80-і роки XX ст. в країнах Західної Європи громадського руху “За повернення дорослих до школи”.

До типологічних особливостей діяльності клубних закладів у Франції, внаслідок перебудови всієї мережі дозвіллєвих закладів з середини 60-х років, належить здійснення виконання І та ІІ урядових програм “Тисяча молодіжних клубів” з метою перетворення клубів на центри дозвілля молоді в кожному мікрорайоні.

Клуби за місцем проживання залучають до дозвіллєвої діяльності якомога більше підлітків і робітничої молоді, особливо іммігрантів. Спочатку в їх роботі переважали легкі, розважальні заходи, спрямовані на зменшення протиправних, антигрома- дянських проявів. Поряд з ними відкривається багато клубів для молоді з родин середнього рівня забезпеченості, їх мета - формування національних кадрів. Діяльність таких клубів зорієнтована на підвищення соціальної активності відвідувачів та їх професійне самовираження.

Ще однією особливістю розвитку клубів у Франції слід вважати створення культурно-драматичних центрів, що діють і як клубні заклади, і як театри. Крім того, окремі культурно- дозвіллєві заклади профілюються у своїй діяльності за певними видами мистецтва. Вони прагнуть довести виконавську майстерність (в галузі хореографії, музики, театрального, ужиткового мистецтва, ліплення, різьблярства тощо) до професіонального рівня. Така концепція діяльності реалізується в межах клубного закладу і поза ним, враховуючи соціально-демографічні, географічні умови, дозволяючи активно залучати місцеве населення до сфери дозвіллєвої діяльності і тим самим зацікавлювати широке коло відвідувачів, в тому числі й туристів.

Внаслідок децентралізації дозвіллєвої сфери в країнах Західної Європи та США створюється, точніше, - структурується система дозвіллєвих закладів клубного типу: з’являються клубні заклади інтегрованого типу, такі як клуб-бібліотека (поширені в Швеції, Болгарії, інших країнах), клуб-школа (Угорщина, Польща, Великобританія, Франція), клуб-спортивно-оздоровчий комплекс (Великобританія, Німеччина, США), клуб- кінотеатр (Франція) тощо. Таке розмаїття типів і видів клубів свідчить про їх структурну пластичність, динамічність, здатність до швидкої переорієнтації й адаптації до різних соціокультурних ситуацій, у чому й виявляє себе висока життєздатність і перспективність дозвіллєвих закладів клубного типу.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал