Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Типи важковиховуваності: діагностика та корекція






Типи важковиховуваності

Робота з учнем групи ризику здійснюється у трьох напрямах: медичному, педагогічному та психологічному. Медичний працівник закладу освіти характеризує фізичний та фізіологічний стан здоров'я дитини; класний керівник спостерігає поведінку, діяльність, спілкування учня, шкільний психолог досліджує психічні процеси розвитку особистості дитини.

На підставі детальної психолого-педагогічної характеристики учня та встановленого типу важковихо-вуваності розробляється індивідуальна програма корекційних заходів. Приклад складання названої програми додається.

Усі результати дослідження необхідно обговорювати на педагогічному консиліумі з метою підтвердження достовірності складеної характеристики та підвищення ефективності програми корекційних заходів.

Типи важковиховуваності: діагностика та корекція

Важковиховуваний учень (соціальне дезадаптований або соціальне адаптований) — це дитина, у якої виникають труднощі з соціалізацією, а саме важко формуються моральні норми і внаслідок цього виникають відхилення форм поведінки.

Моральні норми — це встановлені соціумом норми (правила, зразки, цінності), які регулюють у першу чергу міжособистісні взаємини, що потребують від суб'єкта обліку інтересів іншого або інших при організації своєї поведінки. На порушення моральних норм суспільство реагує негативними санкціями. У такого суб'єкта виникає соціальна дезадаптація.

Успішна соціальна адаптація — це добре збалансовані співвідношення між егоїстичними потребами та вимогами соціального середовища.

Важковиховуваний суб'єкт — це, у першу чергу, інфантильна незріла особистість. Психологічно ж зріла особистість — це гармонійна особистість із достатньою збалансованістю між помірно вираженою тенденцією до саморегуляції та хорошим рівнем самоконтролю, який забезпечує врахування позиції іншого у своїй поведінці.

Три головних суттєвих ознаки поняття «важковиховувані діти»:

• наявність відхилень від суспільних норм у поведінці;

• утруднення їх педагогічної корекції внаслідок закритості; закритість таких дітей до педагогічного впливу;

• діти, які потребують індивідуального підходу при організації педагогічної допомоги.

Соціалізація, таким чином, є процес входження дитини до соціального середовища, яке включає в себе засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, усього того, що складає культуру суспільства.

Зовнішні форми поведінки «важких» дітей:

1. Безвідповідальне ставлення до навчання.

2.Часті конфлікти з однокласниками та вчителями.

3. Невиконання вимог дорослих.

4. Пропуски уроків.

5. Втечі з дому, крадіжки, хуліганство, уживання алкоголю та наркотиків.

Набір цих негативних виявів повторюється у багатьох важких підлітків, тому їхня поведінка здається подібною і відрізняється лише ступенем вияву відхилень від соціальної норми. Тому деякі педагоги переконані, що всі «важкі» учні однакові й корекційні заходи треба проводити за єдиною схемою. Однак справа постає значно складнішою.

Дослідження показують, що далеко не всі діти, які порушують норми поведінки, є важковиховувани-ми, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, несприйняття школи взагалі далеко не завжди пов'язані з важковиховуваністю; ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається кількістю порушень норм поведінки та їх інтенсивністю.

Таким чином, у загальній групі неповнолітніх із соціальне дезадаптованою поведінкою можна виділити такі типи важковиховуваності:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей — зумовлений несформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — зумовлений особливостями розвитку вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю тощо).

3. Ситуативний тип — зумовлений невмілими виховними впливами.

4. Тип важковиховуваних дітей — зумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації.

Для дітей молодшого шкільного віку ця схема також зберігається, хоча важковиховуваність першого типу в них виявляється здебільшого у формі синдрому психогенної шкільної дезадаптації, викликаного відсутністю підготовки до навчання в школі. Важковиховуваність третього типу в молодших школярів у більшості випадків виявляється в родині, а не в школі, а важковиховуваність четвертого типу зустрічається рідко через те, що в цьому віці особистісні структури ще не сформовані та більшість особистіс-них позицій і взаємин дитини мають ситуативний характер.

Необхідно зазначити, що можливе поєднання деяких типів важковиховуваності, яке виникає внаслідок нашарування негативних чинників на вже наявні вияви соціальної дезадаптації.

Педагогічназанедбаність виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції. Розпізнати цей тип важковиховуваності можна вже за зовнішнім виглядом дитини: неохайно одягнені, брудні, діти, яким батьки приділяють мало уваги. Як правило, це діти з неблагонадійнйх та неповних родин, де основним чинником виховання є негативний життєвий досвід.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспішності в навчальній діяльності. У зв'язку з тим, що в родині таким дітям приділяли мало уваги, готовність до школи не була" сформована. Уміння долати труднощі, довільна саморегуляція, щоденні навички спілкування, моральні норми також відсутні або несформовані та викривлені. Тому перші ж невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання, перетворюються в агресію, фіксуються як несправедливість. Погані оцінки, які учень отримує від учителя, призводять до порушення стосунків, викривленого характеру взаємодії вихователя та вихованця. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх учителів та взагалі на школу.

Постійні неуспіхи в навчанні формують у педагогічне занедбаної дитини бажання уникати проблем, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. Засвоївши негативні стереотипи стосунків у родині, учень неусвідомлено переносить їх на спілкування з однолітками, що призводить до непорозуміння із друзями.

Педагогічно занедбані підлітки вирізняються саме несформованістю особистості, незрілістю, що пояснюється відсутністю правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору, відсутністю уваги та підтримки з боку батьків. Однак значних викривлень у формуванні особистості, які стали функціональними органами, у цих учнів не помічається, їхня негативна поведінка часто реактивна, вони зддоні розуміти свої проблеми та намагаються змінити себе.

Конституціональнийтип виникає в тому випадку, коли несприйняття педагогічних впливів обумовлене порушеннями вищої нервової діяльності.

Це, насамперед, діти, для яких характерні відхилення в емоційних і вольових процесах, аномалії у становленні характеру (акцентуації характеру), що при повному зберіганні інтелекту зумовлює великі труднощі в спілкуванні, навчальній та трудовій діяльності./

Слід підкреслити, що йдеться не. про психопатологію, а про цілком здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу: При цьому природні реакції підліткового віку: емансипації, угруповування, обумовлені сексуальним потягом, набувають патологічного характеру різного ступеня вираження. Ці відхилення часто бувають тимчасовими, зумовленими органічними змінами підліткового віку або ситуацією, яка торкається найбільш уразливих місць даного типу акцентуації. Методи психологічного дослідження та впливу для таких дітей слід підбирати дуже ретельно, у відповідності до типу їх акцентуації, щоб не викликати реакцію декомпенсації характеру як у процесі дослідження, так і в процесі соціальної адаптації взагалі.

Ситуативнаважковиховуваність обумовлена невмілими виховними діями з боку батьків або вчителів. Значна кількість конфліктів та інших форм відхилень від норми поведінки підлітків часто провокується саме дорослим. Можна виділити типи негативної поведінки, зумовленої реакцією підлітка на дії дорослого. Підлітків, для яких характерна така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними,

оскільки їхні негативні вияви пов'язані не з відхиленнями в розвитку особистості, а не залежними від" них умовами. Для корекції поведінки таких учнів немає необхідності застосовувати які-небудь методи педагогічного впливу, навпаки, у цьому випадку саме дорослий повинен змінити свою поведінку.

Сама по собі неадекватність самооцінки хоча і значно утруднює процес соціалізації особистості, але все ж таки не є такою небезпечною, як порушення оцінних взаємин у всіх головних сферах життєдіяльності підлітка:, ставлення до себе, інших, до діяльності. Саме у випадку розгалуженості в усіх названих сферах ми говоримо про саму важковиховуваність, оскільки між підлітком і вихователем виникає бар'єр, який викривляє сприймання дитиною позитивних соціальних явищ. Це виявляється в недовірі до людей, озлобленості. підвищеній образливості, підозріливості.

Програма психокорекційної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних норм, повинна будуватись у відповідності з типом важковиховуваності дитини.

Незалежно від того, з якою проблемою звертається до психолога дитина, батьки або учитель, необхідно провести діагностику та визначити тип важковиховуваності. Оскільки той самий вид відхилень у поведінці може бути зумовлений зовсім різними причинами, відсутність діагнозу набагато підвищує ризик помилок у корекційній роботі.

Загальна схема корекційної роботи з дітьми різних типів важковиховуваності має такі основні напрями:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей:

• встановлення довірливих стосунків з дитиною;

• створення для неї психологічного комфорту;

• формування у дитини позитивної самооцінки;

• формування мотивації досягнення;

• створення умов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності;

• вироблення правильних навичок поведінки та спілкування;

• підвищення рівня саморегуляції;

• розвиток моральних уявлень;

• формування позитивних життєвих перспектив, визначення шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

2. Конституціональний тип:

• навчання підлітка розпізнавання небезпечних для нього ситуацій, саме тих, які впливають на найуразливіші «місця найменшого опору»;

• формування у підлітка здібності об'єктивізувати небезпечні для нього ситуації;

• розширення діапазону можливих способів поведінки підлітків у важких для нього ситуаціях.

3. Ситуативний тип:

• визначення зони дезадаптації:

• вирішення конфліктної ситуації.

4. Тип важковиховуваних дітей:

• створення умов для адекватного сприймання педагогічного впливу;

• подолання розгалуженості взаємин в усіх сферах життєдіяльності дитини;

• шукання можливості для контактування, уникаючи бар'єра розгалуженості взаємин;

• змінення системи ставлення до себе та інших;

• формування адекватного ставлення до себе (вироблення адекватного еталона методом системи багатобічного оцінювання).

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал