Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку.






 

Найважливіший показник цього рівня — вироблений країною валовий внутрішній продукт (ВВП), який є сукупною вартістю усіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих протягом року в країні. Або валовий національний продукт (ВНП)— сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

Абсолютний рівень будь-якого з цих показників відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі.

 

Найвищий абсолютний рівень ВНП мають (у млрд. дол. США): США (12 360 000), Китай (8 859 000), Японія (4 018 000), Індія (3 611 000), ФРН (2 504 000), Велика Британія (1 830 000), Франція (1 816 000), Італія (1 698 000), Росія (1 589 000), Бразилія (1 156 000).

Абсолютна величина ВНП характеризує економічний потенціал країни, який не залежить від кількості населення. Тому в першу десятку потрапили Китай і Бразилія.

Об’єктивнішим показником соціально-економічного стану будь-якої країни є ВНП в розрахунку на душу населення.

За останні 50 років ВНП на одного мешканця зріс більш ніж утричі. До країн світу з найвищим рівнем ВНП на душу населення належать: Люксембург (66 тис. дол. США), ОАЕ (45 тис.), Норвегія (43 тис), США (42 тис.), Ірландія (41 тис.), далі ідуть країни з ВНП на одного мешканця більше 30 тис дол.: Ісландія, Данія, Сан-Марино, Канада, Австрія, Швейцарія, Японія, Австралія, Бельгія, Фінляндія.

ООН проводить межу між розвинутими країнами й країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на душу населення в розмірі 6000 доларів США.

 

Узявши до уваги названі критерії, країни світу можна поділити на три великі групи: високорозвинуті, країни перехідної економіки (пострадянські і постсоціалістичні) і країни, що розвиваються.

1. Високорозвинуті країни - посідають провідні місця у світовому господарстві практично за всіма показниками. Їх близько 40. Це — індустріальні або постіндустріальні держави з розвиненою промисловістю та інтенсивним високотоварним сільським господарством. Вони виробляють майже 3/4 ВНП світу. Доходи на душу населення становлять 20–50 тис. дол. США. Ці країни — члени міжнародних економічних організацій, 15 з них входять до Європейського Союзу (ЄС), більшість є членами військово-політичного блоку НАТО. Країни мають великий економічний потенціал. У їхньому господарстві стрімко зростає роль невиробничої сфери. Саме в цих країнах найвищий рівень розвитку науки і наукомістких виробництв, значна концентрація світового капіталу, високий рівень життя населення.

З поміж високорозвинених країн можна вирізнити декілька груп:

· країни «великої сімки» — США, Японія, Німеччина (ФРН), Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції: електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Провідну роль тут відіграє сфера послуг (освіта, соціальне забезпечення, охорона здоров’я, фінансові послуги, рекламний бізнес тощо), де працює понад 60 % населення. Країни «сімки» вкладають свій капітал в економіку інших держав.

· високорозвинені західноєвропейські країни: Швеція, Швейцарія, Норвегія, Фінляндія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія,, Австрія;

· країни переселенського капіталізму — ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль; Вони мають економіку подвійного характеру. З одного боку, як високорозвинені країни, вони відзначаються великими доходами на душу населення (в середньому 25 тис.дол.) та високим рівнем індустріалізації. З іншого боку, вони мають аграрно-сировинну спеціалізацію, як і країни, що розвиваються.

· країни середнього рівня розвитку з високими темпами соціально-економічного прогресу: Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, Туреччина, західноєвропейські мікродержави;

2. Країни перехідної економіки – колишні соціалістичні країни, що перебудовують національну економіку відповідно до ринкових засад. Нині до таких країн належить більшість колишніх республік Югославії та країн СНД.

Країни Центральної Європи (Словенія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина) та країни Балтії (Естонія, Латвія і Литва) завершили перехідний етап розвитку і визнані країнами з ринковою економікою.

Невелику, але специфічну групу країн даного типу становлять соціалістичні країни централізованого планування – Китай, Корейська НДР, Куба, Лаос, В'єтнам, Монголія.

Країни, що розвиваються (або країни третього світу) – є найчисленнішою групою (понад 100 країн). Більшість країн, що розвиваються, є аграрними. Вони вивозять на світовий ринок продовольство чи сільськогосподарську сировину. З галузей промисловості переважає добувна. Часто господарство цих країн є монокультупрним, тобто з вузькою спеціалізацією на кількох або навіть на одній галузі, продукція якої має експортне значення. Так, Замбія відома експортом мідних руд, Намібія — алмазів та уранових руд, Ефіопія — кави, країни Гвінейської затоки Африки (Ліберія, Гвінея, Того, Бенін…) — какао-бобів, країни «американського перешийка» (напр., Гаїті) — тропічних фруктів. Монокультура є небезпечним явищем, адже від одного виду продукції залежить добробут країни.

Країни цієї групи значно відрізняються одна від одної за економічним потенціалом і темпами розвитку:

  • країни великого потенціалу з відносно розвиненою економікою (Індія, Пакистан, Венесуела, Єгипет, Марокко, Туніс). Їхні доходи становлять від 1-2 тис. дол. за рік на душу населення. Це переважно аграрні країни або ті, в яких монокультурне господарство. У більшості з них розвивається переважно гірничодобувна, харчова та легка промисловість. Перша працює на зовнішній ринок, останні дві — в основному на внутрішній. Країни середніх можливостей мають значний потенціал для економічного зростання, але їм бракує фінансових ресурсів.
  • Високими прибутками вирізняються нові індустріальні країни, як от: Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Індонезія, Малайзія, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Чилі. Ці країни за короткий проміжок часу перебудували свою економіку за японським зразком. У 60-х pp. XX ст. колишні відсталі аграрні країни, залучивши іноземні кошти, розвивали промислові галузі, що наповнили внутрішній ринок. Згодом вони адаптувалися до потреб світового ринку й наповнили його завдяки дешевій робочій силі недорогою, але не дуже якісною продукцією. Спершу нові індустріальні країни використовували обладнання й технології розвинених країн. Нині ж вони створюють власний науково-технічний потенціал, підвищують кваліфікацію працівників, реформуючи систему освіти.
  • Так само високі прибутки мають країни — експортери нафти – Саудівська Аравія, Оман, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Лівія, Алжир, Бруней, Габон. Усі ці країни мають вузьку спеціалізацію та моногалузеву структуру експорту, тому дуже залежні від світового ринку.
  • найменш розвинуті країни, що мають низькі і дуже низькі доходи. Це переважно африканські країни, зокрема Ангола, Ефіопія, Сомалі, Судан, Танзанія та ін. Серед азійських країн найменш розвинутими є Афганістан, Бангладеш, Непал, Мьянма тощо, у Латинській Америці – Гаїті.

Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал