Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Практика життя






Практика, у якій вічно зелене дерево життя виконує одночасно дві дуже важливі функції: джерела та екзаменатора цивільного за­конодавства. Вона, як лакмусовий папірець, перевіряє цивільне за­конодавство на справедливість, розумність, моральність.

Результатом такої перевірки є виявлення:

1) прогалин;

2) «застарілих» норм, які не узгоджуються з вимогами часу;

3) норм, які сприяють зниженню рівня моральності суспільства;

4) норм, які є несправедливими, нерозумними.

Практика життя була і залишається потужним засобом онов­лення законодавства.

Нові норми, як зауважував С. Дністрянський, не завжди тво­ряться у спокої1. Часто вони витворюються у боротьбі нового із старим. Ареною такої боротьби нерідко є суди. Проте, не всі су­ди, стикнувшись із «поганим» законом, діяли однаково. Одні не виходили за межі букви закону, інші, навпаки, шукали справед­ливого, швидкого разового вирішення життєвого спору, прояв­ляючи свої особисті якості «бунтівника». Справа набувала розго­лосу. «Безумство хоробрих» притягувало до себе увагу інших суддів. Поступово утверджувалась судова позиція (судова прак­тика). Вислів «судова практика стала на шлях...» був звичним для таких ситуацій.

Одночасно формувалася наукова думка, яка згодом, хоч і не завжди, набувала законодавчого закріплення.

Можна навести чимало судових рішень, які спричинилися до внесення змін до цивільного законодавства.

Хрестоматійною у цьому контексті є, насамперед, «справа Мар-цинюка».

Див.: Академічна юридична думка...- С. 232.


Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

На одній із станцій Марцинюк, який їхав у поїзді, відгукнувся на звернення до пасажирів допомогти погасити пожежу: за­горівся товарний поїзд із державним майном. В результаті участі у рятувальних роботах М. одержав сильні опіки і став інвалідом.

На той час в законах не було норми, яка би передбачала обов'язок державної організації, майно якої рятував потерпілий, відшкодувати завдану йому шкоду. Справа неодноразово розглядалася різними су­довими інстанціями, але в позові було відмовлено. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду СРСР зайняла принципово но­ву позицію, записавши у своїй ухвалі таке: «Хоча розділ XIII Цивіль­ного кодексу 1922 р. про зобов'язання, які виникають внаслідок за­подіяння шкоди іншій особі, не передбачає прямої відповідальності в таких випадках підприємства, однак відмова Марцинюку з формаль­ної підстави не є правильною. Марцинюк діяв не у власних інтересах, а в інтересах охорони державної власності, обов'язок берегти яку пе­редбачений статтею 131 Конституції СРСР»1.

Аналогічну ухвалу було винесено у справі Бичкової-Гончарової до спорттовариства «Динамо»2.

Довелося чекати понад двадцять років, поки в Основи цивіль­ного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1962 р. було включено окремий розділ «Зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням соціалістичного майна».

Судова практика стимулювала наукові дослідження проблеми від­шкодування шкоди, завданої особі при рятуванні життя іншої людини.

Під час знімання кінофільму «Кубанські козаки» кінь, який віз візок з головною героїнею, народною артисткою СРСР /1., раптом вийшов з-під контролю, життя артистки опинилося під загрозою. Р. вдалося зупинити коня, але при цьому він одер­жав перелом хребта, став інвалідом 1-ї групи.

Його позов про відшкодування шкоди суд відхилив.

В інших випадках суди все ж задовольняли такі позови.

І лише у Цивільному кодексі України проблема відшкодування шкоди, завданої особі, яка рятувала життя іншої людини, нарешті законодавчо вирішена.

Див.: Сборник постановлений Пленума и определений судебньїх коллегий Верховного Суда СССР 1940 г- М., 1941- С. 10.

" Див.: Судебная практика Верховного Суда СССР, 1949.- № 10.- С. 4.


 
 

Українське цивільн е право

Поштовхом до внесення змін до Цивільного кодексу УРСР 1963 р. була і справа за позовом райвиконкому про виселення Л. з квартири.

Сімдесятирічна Л. протягом ЗО років проживала з П. у фак­тичному шлюбі. Після смерті П. райвиконком пред'явив до суду позов про виселення /І. з квартири, наймачем якої був П. Позовна вимога грунтувалася на тому, шо за статтею 283 ЦК 1963 р. членами сімТнаймача, крім дружини, батьків та дітей, могли бути лише інші «родичі».

Юридичного статусу дружини Л. не мала, родичкою покійно­му не була, тому не вміщалася в прокрустове ложе цієї норми і формально могла вважатися такою, що не набула права на спірну квартиру.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР ви­словилася за неможливість задоволення позову про виселення. Ця справа стала підставою для внесення змін до ст. 283 Цивільного кодексу: слова «інші родичі» було замінено словами «інші особи», завдяки чому коло осіб, які могли претендувати на визнання за ними права на житло, збільшилося.

Чи можна було у названих вище випадках звинуватити суд у свавіллі? Однозначно, ні.

Чи можна говорити про судову правотворчість? Однознач­но, так.

Опублікування цих ухвал було для інших судів орієнтиром при розгляді аналогічних спорів і до внесення змін до цивільного зако­нодавства.

Переважали, однак, випадки, коли суди спокійно плили за течією, розуміючи несправедливість норми, але не бажаючи виказувати це своїм рішенням.

3. позичила А. строком на 1 рік п'ять тисяч карбованців на придбання автомобіля. А. загинула, не справившись з управ­лінням автомобілем, через десять днів після його купівлі. Однак 3. дізналася про смерть А. лише через 8 місяців. В позові 3. до спадкоємців А. про виплату їй із спадкового майна суми боргу суд відмовив, оскільки, відповідно до статті 557 UK 1963 p., їй слід було заявити претензії до спадкоємців протя­гом 6-ти місяців з часу смерті А.

Така норма не була ні розумною, ні справедливою. У стат­ті 1281 ЦК України ця проблема врегульована радикально інакше: 122


Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

спадкоємці не можуть одержати виграшу від приховування смерті спадкодавця-боржника.

Більше того, приховання смерті батька, матері, дружини, чоло­віка, дочки, сина мало би вважатися актом аморальним і могло б навіть призвести до заявлення вимоги про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.

Собака, що належала Т., схопила перехожого Д. за ногу, пошкодила його одяг. На одній нозі залишилися легкі сліди від укусу. Д. звернувся з позовом до Т. про відшкодування матеріальної шкоди в сумі ЗО гривень та моральної шкоди -в сумі 2 тис. гривень.

За статтею 440і ЦК 1963 p., належний до компенсації мінімаль­ний розмір моральної шкоди становив п'ять мінімальних заробіт­них плат. Т. одержує пенсію в мінімальному розмірі, постійно хворіє, сплатити 800 гривень вона реально не могла. Тому міс­цевий суд визначив розмір відшкодування за моральну шкоду у 80 гривень. Апеляційний суд це рішення частково змінив, прису­дивши потерпілому відшкодування у розмірі, встановленому зако­ном. Тобто, від букви закону не відступив.

Ця справа, як і багато інших подібних, давала підстави для сум­нівів у доцільності встановлення такої мінімальної межі.

У Цивільному кодексі України мінімальний розмір грошового відшкодування моральної шкоди не встановлено.

Р. подарувала К., своєму зятеві, автомобіль. Але дуже швидко їхні відносини зіпсувалися і К. наніс їй середньої тяжкості тілес­ні ушкодження.

Р. пред'явила позов про розірвання договору на підставі стат­ті 5 ЦК 1963 p., але суд в позові відмовив.

Ця судова справа була підставою для включення до Цивільного кодексу України статті 727, яка передбачає, що у разі вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров'я, власності Дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей договір Дарування може бути розірваний.

Прикладів судової практики, які вплинули на зміст Цивільного кодексу України, інших законів, дуже багато.

Відповідно до статті 8 Конституції України, «в Україні діє і ви­знається принцип верховенства права». Це відкрило шлях до прин­ципово іншого погляду на місію судової влади.


 
 

Українське цивільн е право

§ 3. Власний досвід правового регулювання цивільних відносин

Наш власний досвід регулювання цивільних відносин - це факти, що зібрані у звичаєвому праві, у «державних» нормативних право­вих актах дорадянського та радянського періодів нашої історії.

Звичаєве право як джерело Цивільного кодексу України

Звичаєве право існувало від самого почат­ку суспільного життя, тому, вважав ака­демік Станіслав Дністрянський, звичаєве право мусить бути джерелом права1. «Право звичаєве як звичай народний має

служити матеріалом законодатним. Але в українській історії ці два чинники так і не порозумілися між собою», - писав Кость Левиць-кий, Голова Уряду Західної Української Народної Республіки (ЗУНР)2.

Це і зрозуміло: адже тривалий час на українських землях діяли закони Польщі, Австрії, Росії. Сама спроба уже у радянський пе­ріод дослідити звичаєве право України багатьом українським вче­ним, як відомо, коштувала життя.

Цивільний кодекс України містить чимало норм, що мають яск­раво виражену національну правову свідомість.

За звичаєвим правом українців, жінка не обмежувалася в май­нових правах, як це мало місце у правовій традиції інших європей­ських народів, тому продаж її майна міг відбутися лише за її зго­дою, а у разі смерті жінки - чоловік міг розпорядитися цим май­ном тільки за згодою дітей.

Звичаєве право вимагало, щоби особа, яка продає майно, була, по-перше, здорова тілом і душею, по-друге, продавала добровіль­но, без примусу і, по-третє, - з дозволу сім'ї.

Як зазначає Юрій Гошко, у кожному документі про продаж майна містилася інформація про дотримання всіх цих вимог.

Суд міста Самбора анулював продаж сіножаті, оскільки Мат-'. І ' вій Юркевич продав її без згоди дітей та напідпитку.

Станіслав Дністрянський. Звичаєве право - соціальні зв'язки // Ча-сопрісь правнича і економічна: Томи IV, V.-Львів, 1902, -С. 30.

 

" Кость Левицький. Квестинатор до збирання звичаєвого права на Ру-си. Часопись правника. Рочник V.-Львів, 1985.- С. 134.


Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

У статтях 225, 231 ЦК передбачено наслідки вчинення право­чину особою, яка діяла під впливом насильства або якщо вона в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій. У частині 4 статті 203 ЦК правочин, що вчинюється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповно­літніх та непрацездатних дітей. Тобто, можна сказати, що Цивіль­ний кодекс України відтворює ці вимоги.

В акті продажу майна брат Антон і сестра Варвара зазначили, що продають півпрута поля (прут - ширина 7, 5 ліктя) і все, що до нього належить: хату, стодолу, комору, стайню, город).

Тобто уже тоді відокремлювалася головна річ та її приналежно­сті. Головною річчю було поле.

У статті 381 ЦК запроваджено термін садиба, першою складо­вою якої є земельна ділянка.

За відсутності Гриця Путиловича його двоюрідний брат про­дав землю та будинки Рамі за 145 зл. Зборовий суд визначив, що брат не мав права розпорядитися чужим майном і прису­див продавця повернути Рамі 145 злотих, а Раму - повернути Грицеві Путиловичу його землю та будинки.

Оцінюючи ситуацію за нинішньою термінологією, можна ска­зати, що Рама був недобросовісним набувачем, оскільки міг зна­ти, кому насправді належало майно, яке йому було запропонова­но купити.

Суд захистив інтереси власника так, як би це зробив суд сього­дні, керуючись статтею 387 ЦК України.

Яцко Гайстрич з села Хашева у зв'язку з боргами втік із си­нами до Угорщини. Коли він помер, сини, що повиростали, повернулися додому. Ті, хто батькові позичив гроші, намага­лися забрати у дітей господарство. Зборовий суд вирішив, шо сини мали би заплатити рухомими речами, але, оскільки батько їм нічого не залишив, господарство має бути їм по­вернуто1.

Рішення суду було справедливим: не можна було залишити си­нів без господарства, адже господарюючи, вони зможуть згодом повернути борги.

Усі приклади справ, які наводяться у цьому параграфі, запозичені із книги: Юрій Гошко. Звичаєве право...- 203 с.


Українське цивільне право

Отже, звичаєве коріння мала норма, за якою стягнення не допу­скалося на основні засоби. Це оберігало боржника від остаточного розорення.

У сучасних умовах, коли банкрутство є звичайним явищем рин­кової економіки, вона була скасована.

До Цивільного кодексу України не ввійшли, на жаль, всі ті зви­чаєві правила, які не втратили своєї актуальності, зокрема «сусід­ське право», за яким сусідові належало право першого покупця земельної ділянки. Є підстави сподіватися, що відповідна норма у Цивільному кодексі України, у зв'язку з розширенням продажу земельних ділянок, невдовзі буде введена.

Цивільний кодекс Цивільний кодекс УРСР, незважаючи на

УРСР, інші закони як те' що він бУв пристосований до обслу-
джерело Цивільного говування існуючої на той час системи,
кодексу України містив чимало норм, які витримали пере-

вірку часом, не втратили своєї науко­вої та практичної цінності.

До Цивільного кодексу України було перенесено чимало норм із Закону України «Про власність» та інших законів УРСР та України.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал