Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






III. Боротьба з пелагіанством






 

Багато що з найвпливовішої частини Августинової теології сто­сувалося боротьби з пелагіанською єрессю. Пелагій був валлієць, що по-справжньому звався Морган, тобто «людина з моря» - в грецькому перекладі Пелагій. Він був освічений і добросердий церковник, менш фанатичний, ніж більшість його сучасників. Вірив у свободу волі, піддавав сумнівові вчення про пра­батьківський гріх і вважав, що коли люди чинять доброчесно, то роблять це завдяки власному моральному зусиллю. Коли вони чи­нять праведно й держаться правої віри, то йдуть на небо в наго­роду за свої чесноти.

Ці погляди, хоч тепер вони видаються банальними, тоді зчи­нили велику колотнечу й були, переважно заслугами св. Августи-на, оголошені єретичними. Проте вони здобули на якийсь час чи­малий успіх. Августинові довелось писати патріархові Єрусалим­ському, щоб остерегти його перед мерзенним єресіархом, який переконав багато богословів Сходу прийняти його, Пелагієві, погля­ди. Навіть після його засудження знаходились люди, звані напівпелагіанами, що обстоювали його доктрини в пом'якшеній формі. Минуло чимало часу, поки остаточно перемогло чистіше вчення святого, зокрема у Франції, де напівпелагіанську єресь ос­таточно засудив собор у Оранжі 529 року.

Св. Августин учив, що Адам до гріхопадіння мав свободу волі й міг би стриматись від гріха. Та коли вони з Свою з'їли яблу­ко, в них увійшла зіпсутість, що передалася їхнім нащадкам, із яких ніхто не може стриматись від гріха своєю власною волею. Тільки Божа благодать дає людині здатність бути доброчесною. А що. всі ми успадкували Адамів гріх, то й заслуговуємо всі на вічне прокляття. Всі, хто помре нехрещеним, навіть немовлята, підуть до пекла й терпітимуть нескінченні муки. І ми не маємо підстав нарікати на це, бо ми всі нечестиві. (В «Сповіді» святий перелічує всі гріхи, які він учинив іще в колисці). Але завдяки вільній благодаті Бога декотрі люди з тих, хто був охрещений, обрані для того, щоб попасти на небо; вони і є обранці. Ці люди попадуть на небо не тому, що вони добрі; ми всі наскрізь зіпсуті, якщо тільки Божа благодать, уділена самим лише обран­цям, не дарує нам здатності бути інакшими. І не можна назвати жодної підстави, чому одні спасуться, а інші будуть прокляті; причина тут - нічим не мотивований вибір Бога. Прокляття свідчить про Божу справедливість; спасіння - про Боже милосер­дя. 1 те, й друге показують Його доброту.

Аргументи на користь цієї жорстокої доктрини - що була відроджена Кальвіном, і відтоді католицька церква вже не три­мається її - можна знайти в писаннях апостола Павла, зокрема в Посланні до римлян. Августин скористався ними так, як правник користується законом: тлумачення дотепне, і з текстів витиснуто все, що лишень можна. Кінець кінцем ми переконуємось - не в

 


тому, що святий Павло справді вірив так, як висновує з його по­слань Августин, а в тому, що коли взяти деякі тексти ізольовано, то в них можна знайти саме ту ідею, яку приписує їм Августин. Може здатися дивним, що засудження нехрещених немовлят нікого не приголомшувало, а навпаки, було приписане доброму Богові. Та переконання гріховності так опанувало Авгу­стина, що він справді повірив, ніби новонароджені діти — це поріддя Сатани. Велика частина того, що є в середньовічній церкві наижорстокішого, видимо походить від Августинового по­хмурого почуття вселюдської провини.

Є тільки одне логічне утруднення, що справді бентежить св. Августина. Воно полягає не в тому, що навряд чи варто було творити людину, коли величезна більшість людського роду прире­чена на вічні муки. Ні, його бентежить те, що коли пра­батьківський гріх успадкований від Адама, як учить св. Павло, то душа, як і тіло, мусила дістатись людині від батька й матері: ад­же грішить душа, а не тіло. Він бачить труднощі в цій доктрині, але каже: оскільки Святе Письмо про це мовчить, то правильний погляд на ці речі зовсім не є необхідним для спасіння душі. І тому лишає питання нерозв'язаним.

Дивно, що останні видатні інтелектуали перед сторіччями тем­ноти були заклопотані не рятуванням цивілізації, чи вигнанням варварів, чи усуненням зловживань державного правління, а про­повідуванням переваг дівоцтва та ідеї прокляття нехрещених не­мовлят. Коли зважити, що саме ці турботи Церква передала но-вонаверненим варварам, то вже не дивуєшся, що наступна доба перевершила трохи не всі вже скінчені періоди жорстокістю й за­бобонами.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал