Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) Вальтер Кристаллера.






Цю теорію розробив учень А. Вебера В. німець Кристаллер (1893-1969) у своїй дисертації «Центральні місця Південної Німеччини» (1933). Головним його припущенням було те, що на однорідній території розселення людей є рівномірним. Він умовно поділяє таку територію (стільник) на правильні шестикутники. В центрі їх — міста (центральні місця), які виробляють усю товарну продукцію, надають різноманітні послуги власному ринку збуту продукції і послуг. За такої їх організації забезпечується мінімізація середніх відстаней поїздок покупців. Модель передбачає також ієрархію центральних місць (малі, середні, великі, найбільші), від якої залежать зв'язки між центрами різних рангів.

Ідеї Кристаллера мали великий вплив на розвиток економічної географії у Великобританії і США, зокрема на праці Уолтера Айзарда і інших представників щколи просторового аналізу. В Швеції у відповідності з теорієй центральних місць булла проведена реформа адміністративно-територіального поділу.

Модель «локаційного трикутника» В. Лаунхарда. В., Лаунхардт не тільки звернув увагу на важливість транспортного чинника, а й роздробив просторову модель розміщення у вигляді трикутника, кінці якого відповідають сировині, енергії, ринку збуту.

Місце ідеального розміщення виробництва (локалізація підприємства) знаходиться на перетині відрізків, що з'єднують вершини трикутника

«Гравітаційна модель» Шеффле. Німецький економіст і соціолог А.Е. Шеффле (1831-1903) розробив просторову модель, за якою визначив, що промисловість розвивається переважно у великих містах або біля них. За його теорією, великі міста притягують до себе промислові підприємства із силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між ними (містами і підприємствами).

Локалізація промисловості тим більша, чим більша кількість на­селення міста, чим менша відстань до ринків збуту і чим тісніше розміщені великі міста. Відхилення від моделі, на його думку, пов'язані з концентрацією підприємств біля джерел сировини і палива

Теорія «полюсів зростання» Франсуа Перру (1903-1987). На цій теорії ґрунтується концепція необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. Автором теорії «полюсів зростання» є французький учений Ф. Перру (50-ті роки XX ст.).

В основі теорії лежить уявлення про провідну роль у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари і послуги. Центри і ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найефективніше їх використання. Звідси й територіальна концентрація підприємств («агломераційний ефект» А. Вебера), яка зумовлює формування полюсів економічного зростання.

Концепція «регіоністики» Уолтера Ізарда. Разом з В. Леонтьєвим, Р. Страутом та іншими ученими У. Ізард розробив моделі оптимального розміщення виробництва (метод гравітаційних моделей) регіонів, які були покладені в основу створення регіональних програм економічного розвитку в США, Великій Британії та інших країнах. Значна частка цих програм була успішно виконана.

Заслуга Ізарда та його послідовників у тому, що вони вперше змогли істотно впровадити досягнення теорії розміщення у реальне життя (вироблення регіональних програм розвитку).

Його вважають засновником «регіоністики» — комплексної міждисциплінарної науки, яка досліджує розвиток регіону з економічних, соціальних, політичних, історичних, екологічних та інших позицій. У його роботі «Методи регіонального аналізу (1996 р.) проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватись у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головне районоутворююче ядро, яке обумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволив зосередити проблеми людського розвитку у центрі регіональної економічної політики.

Погляди на просторову економіку Д. Сміта і Д. Гамільтона. У 70-х роках XX ст. критиками і послідовниками «штандортних» теорій стали Д. Сміт (відомий спеціаліст з географії промисловості) і Д. Гамільтон (тривалий час був керівником групи з географії про­мисловості Міжнародного географічного союзу). Д. Сміт, як і Вебер, вважав головним критерієм правильного розміщення виробництва його прибутковість. Просторову організацію економіки слід розглядати, на його думку, більш широко — не як ізольований процес, а як велику складову єдиної структури суспільства.

Він стверджував, що модель Вебера й інші схожі моделі не дають змоги враховувати соціальні аспекти розміщення промисловості (вплив підприємств на зайнятість та життєвий рівень населення, стан навколишнього середовища та ін.). Сміт визнавав, що при оцінюванні економічної ефективності розміщення підприємств треба враховувати не тільки вартість продукції, яку вони виробляють, а і вартість, яку вони забирають у суспільства (збитки від забруднення навколишнього середовища, шкоду, завдану робітникам, тощо)

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал