Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ XIII






«Герої, крок вперед! — Атрид гукнув.—

Хай лишаться найкращі на кону,

Якщо їм поборотись до снаги

Й на славу подолати ворогів.

Корова ж, варта двадцятьох биків,

Дістанеться найліпшому з стрільців».

«Іліада» (англ. переклад А. Поупа)

Тільки-но було вимовлене ім’я Айвенго, воно полетіло з вуст до вуст зі швидкістю, яку

могли забезпечити запал одних і цікавість інших. Дуже швидко воно досягло слуху

принца Джона, обличчя його потьмарилося, коли він почув цю новину, потім,

роззирнувшись довкола, він сказав зневажливо:

— Що ви думаєте, добродії, а особливо ви, сер пріор, про міркування вчених щодо не

залежних від нас симпатій і антипатій? Недарма я одразу відчув ворожість до цього

молодика, хоча й не підозрював, що під його кольчугою приховується мазунчик мого

брата.

— Фрон де Беф, мабуть, повинен буде повернути свій маєток Айвенго, — сказав де

Брасі, який із честю виконав свої обов’язки на турнірі, встиг зняти щит і шолом

і приєднався до почту принца.

— Так, — мовив Вальдемар Фіцурс, — цей воїн, імовірно, зажадає назад замок і маєток,

подаровані йому Ричардом, які завдяки великодушності вашої високості перейшли

у володіння Фрон де Бефа.

— Фрон де Беф, — заперечив принц Джон, — швидше здатний поглинути ще три таких

маєтки, як маєток Айвенго, ніж повернути назад хоч один. Утім, я вважаю, що ніхто з вас

не заперечуватиме мого права роздавати маєтки тим вірним слугам, які зімкнулися

довкола мене й готові нести військову службу не так, як ті бурлаки, які волочаться по

чужих країнах і не здатні ані охороняти батьківщину, ані показати нам свою відданість.

Оточення було особисто зацікавлене в такому розвитку подій, і тому ніхто й не

подумав заперечувати вигадані права принца.

— Щедрий принц! Оце істинно шляхетний державець: він бере на себе труд

винагороджувати своїх відданих прибічників!

Такі були слова, що пролунали серед наближених принца: кожний із них сам

сподівався поживитися за рахунок улюбленців і прихильників короля Ричарда, а багато

хто вже скористався цим.

Усі _____художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 182

Абат Еймер приєднався до загальної думки, зауваживши лише, що «благословенний

Єрусалим» не можна, властиво, зараховувати до чужих країн, тому що він є наш спільний

отець, отець всіх християн.

— Однак я не бачу, — продовжував абат, — який стосунок має лицар Айвенго до

Єрусалима? Наскільки мені відомо, хрестоносці під орудою Ричарда не бували далі

Аскалона, який, як усім відомо, є містом філістимлян і не може користуватися привілеями

священного міста.

Вальдемар, який ходив із цікавості поглянути на Айвенго, повернувся уложу принца.

— Цей хоробрий, — сказав він, — навряд чи наробить багато турбот вашій високості,

а Фрон де Беф може спокійно володіти своїми маєтками: лицар дуже серйозно поранений.

— Якою б не була його доля, він усе-таки переможець нинішнього дня, — сказав принц

Джон, — і, будь він і найнебезпечнішим із наших ворогів або найвірнішим із друзів

нашого брата — що майже одне й те ж, — варто залікувати його рани: мій особистий лікар

надасть йому допомогу.

При цих словах підступна посмішка з’явилася на губах принца.

Вальдемар поспішив відповісти, що Айвенго вже забрали з арени і він перебуває під

наглядом друзів.

— Мені було журно дивитися, — вів далі Вальдемар, — на сум королеви кохання

й краси: їй належало царювати всього один день, та й той із волі фатуму перетворився на

день скорботи. Я взагалі не така людина, щоб жіночий сум міг мене зворушити, але ця

леді Ровена з такою гідністю стримувала свою скорботу, що про неї можна було

здогадуватися лише по її стиснутих руках і сухих очах, що дивилися на неживе тіло біля її

ніг.

— Хто ця леді Ровена, про яку стільки говорять? — запитав принц Джон.

— Вона найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, — відповів абат

Еймер, — троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра,

зерно ладану.

— Ми утішимо її скорботу, — сказав принц Джон, — і заодно поліпшимо її рід, видавши

заміж за нормана. Вона, мабуть, неповнолітня, а отже, ми маємо королівське право

опікуватися її рукою. Що ти на це скажеш, де Брасі? Чи не бажаєш одержати землю

й доходи, поєднавшись шлюбом із саксонкою, за прикладом соратників Завойовника?

— Якщо землі виявляться мені до смаку, наречена мені напевно сподобається, і я буду

вкрай вдячний вашій високості за цю добру справу, — відповів де Брасі.— Воно з лихвою

покриє всі обіцянки, дані вашому вірному слузі й васалові.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 183

— Ми цього не забудемо, — сказав принц Джон.— А щоб не втрачати даремно часу,

звели нашому сенешалю розпорядитися, щоб на сьогоднішньому вечірньому бенкеті була

ця леді Ровена. Запросіть також і того хлопа — її опікуна, та й саксонського бика, якого

Чорний Лицар звалив нині на турнірі. Де Бігот, — продовжував принц, звертаючись до

свого сенешаля, — постарайся передати їм наше повторне запрошення в такій чемній

формі, щоб підлестити їхню саксонську гордість й позбавити їх можливості відмовити нам

вдруге. Хоча, клянуся кістками Бекета, робити їм люб’язність — однаково, що розкидати

бісер перед свинями!

Сказавши це, принц Джон зібрався вже подати сигнал до від’їзду з арени, коли йому

вручили маленьку записку.

— Звідки? — запитав принц, озирнувшись на подавця.

— З-за кордону, мілорде, але не знаю звідки, — відповів слуга, — цей лист привіз сюди

француз, який каже, що скакав день і ніч, щоб вручити його вашій високості.

Принц Джон уважно подивився на адресу, потім на печатку, що скріплювала шовкову

нитку, якою була обмотана згорнута записка: на печатці були зображені три лілії. Принц із

явним хвилюванням розгорнув лист і, коли прочитав його, стривожився ще сильніше.

У записці було написано:

«Стережіться, бо диявола спустили з ланцюга».

Принц пополотнів як смерть, спочатку потупився, потім звів очі до неба, як людина,

яка щойно довідалася, що її засуджено до кари на горло. Оговтавшись від першого

потрясіння, він відвів убік Вольдемара Фіцурса та де Брасі й дав їм по черзі прочитати

записку.

— Це означає, — сказав він кволо, — що брат мій Ричард отримав волю.

— Можливо, це фальшива тривога або підроблений лист? — запитав де Брасі.

— Ні, це справжній почерк і печатка самого короля Франції, — заперечив принц Джон.

— У такому разі, — запропонував Фіцурс, — час нашій партії зустрітися в якому-небудь

збірному місці, наприклад у Йорку. За кілька днів, напевно, буде вже запізно. Вашій

високості варто припинити ці розваги.

— Однак, — сказав де Брасі, — не можна розпустити простолюдинів та йоменів без

обіцяних змагань.

— Ну що ж, — мовив Вальдемар, — ще далеко до ночі, нехай стрільці випустять у ціль

кілька десятків стріл, а потім можна присудити приз. Тоді все, що принц обіцяв цій череді

саксонських рабів, буде виконано з лихвою.

— Спасибі, Вальдемаре, — сказав принц.— Між іншим, ти мені нагадав, що я повинен

ще відплатити тому зухвалому простолюдинові, який насмілився вчора образити нашу

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 184

особу. Нехай і вечірній бенкет пройде, як було призначено спочатку. Навіть якщо це —

остання година моєї влади, я присвячу її помсті й утіхам: нехай нові турботи приходять

завтра.

Незабаром звуки сурем знову зібрали глядачів, які почали були розходитися. Слідом за

тим було оголошено, що принц Джон через невідкладні справи змушений скасувати

завтрашнє свято. Проте йому не хотілося відпускати добрих йоменів, не випробувавши

їхнього мистецтва та спритності. Тому він повелів, щоб призначене на завтра змагання

у стрільбі з луків відбулося зараз-таки, до заходу сонця. Найкращому стрільцеві вручать

приз: ріг у срібній оправі на шовковій стрічці з чудовим гаптуванням та медальйоном

святого Губерта, заступника полювання.

Спочатку понад тридцять йоменів з’явилися на змагання. Серед __________них були й королівські

лісничі з Нідвуда й Чарнвуда. Але коли стрільці збагнули, з ким їм доведеться мірятися

силами, із двадцятеро відразу ж відмовились од свого наміру, тому що нікому не хотілося

програвати. На ті часи кожний майстерний стрілець був добре знаний у всій околиці, і всі,

хто брав участь у змаганні, знали, чого вони можуть чекати один від одного, як у наші дні

кожному любителеві спорту відомі прикмети і властивості коня, який біг на перегонах

у Ньюмаркеті.

Однак і після цього в списку суперників значилося вісім йоменів. Бажаючи ближче

роздивитися цих добірних стрільців, принц Джон спустився на арену. Деякі з них носили

форму королівських стрільців. Задовольнивши свою цікавість, він озирнувся навколо,

відшукуючи ненависного йому йомена. Виявилося, що той спокійно стоїть там само, де

й учора.

— Агов, приятелю! — сказав принц Джон.— Я так і думав, що ти лише нахабний

хвалько, а не справжній стрілець! Я бачу, ти не зважуєшся виступити поруч із цими

хлопцями.

— Прошу вибачити, сер, — відповів йомен, — у мене є інша причина, щоб утриматися

від стрілянини, а не острах поразки.

— Яка ж саме? — допитувався принц Джон. Сам не знаючи чому, він відчував

болісний інтерес до цієї людини.

— Я не знаю, — відповів йомен, — чи та в них мішень, що в мене, чи звикли вони до

неї, як я? І ще тому, що сумніваюся, чи буде приємно вашій світлості, якщо й третій приз

дістанеться людині, яка мимоволі заслужила ваше невдоволення.

Принц Джон почервонів і запитав:

— Як ти називаєшся?

— Локслі, — відповів йомен.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 185

— Ну, Локслі, — продовжував принц, — ти неодмінно візьмеш участь у змаганні після

того, як ці йомени покажуть своє мистецтво. Якщо виграєш приз, я надбавлю тобі

двадцять червінців, але якщо програєш, з тебе здеруть твій зелений каптан і проженуть із

арени батогом, як нахабного баляндраси и ка.

— А що, коли я не захочу стріляти на таких умовах? — сказав йомен.— Ваша

милість — людина могутня, що й казати! У вас велика варта, тож здерти з мене одяг

і відстьобати легко, але примусити мене натягнути лук й вистрілити не можна.

— Якщо ти відмовишся від моєї пропозиції, начальник сторожі зламає твій лук і стріли

та вижене тебе звідси, як малодушного боягуза.

— Ви не по совісті ставите мені умови, гордий принце, — мовив йомен.— Примушуєте

мене до суперництва із кращими стрільцями Лестера й Стафордшира, а у разі невдачі

загрожуєте мені такою ганьбою. Але я скоряюся вашому бажанню.

— Воїни, наглядайте за ним гарненько! — сказав принц Джон.— Він уже злякався, а

я не хочу, щоб він ухилився од випробування. А ви, друзі, стріляйте сміливіше. Смажений

олень і барило вина приготовлені для вас ген утім наметі. Після вручення призу ви можете

покріпити свої сили та скуштувати чудового вина.

Мішень установили на горішньому кінці південного проїзду на арену. Учасники

змагання повинні були по черзі ставати на нижньому кінці проїзду; звідси до мішені була

достатня відстань для стрільби з лука, що називалося «розбійний постріл». Черга

встановлювалася за жеребом, кожен стрілець повинен був випустити по три стріли.

Змагання очолював старшина нижчого звання, який носив титул старшини ігор, тому що

маршали турніру вважали для себе принизливим керувати забавами йоменів.

Один по одному стрільці впевнено посилали в ціль свої стріли. Із двадцяти чотирьох

стріл десять поцілили мішень, а решта вп’ялися так близько від неї, що влучність можна

було вважати чудовою. Із десяти стріл, що влучили в мішень, дві вцілили у внутрішнє

коло, і обидві належали Губерту — лісничому, який був на службі у Мальвуазена. Його

й визнали переможцем.

— То що, Локслі? — зі злостивою усмішкою сказав принц Джон, звертаючись до

сміливого йомена.— Хочеш помірятися силами з Губертом чи волієш одразу віддати свій

лук і сагайдак?

— Коли інакше не можна, — сказав Локслі, — я не проти спробувати щастя. Лише

з однією умовою: якщо я двічі потраплю в ціль Губерта, він повинен буде стріляти в ту

ціль, що я виберу.

— Це справедлива вимога, — сказав принц Джон, — і ми на неї згодні. Губерте, якщо ти

поб’єш цього хвалька, я насиплю тобі повен ріг срібла.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 186

— Людина може зробити лише те, що в її силах, — відповів Губерт.— Мій дідусь

чудово стріляв з лука в битві під Гастингсом, і я сподіваюся, що не посоромлю його

пам’яті.

Першу мішень зняли й поставили іншу, таку ж. Губерт, як переможець на

попередньому змаганні, стріляв першим. Він довго цілився, визначаючи на око відстань,

і тримав лук напнутим, поклавши стрілу на тятиву. Нарешті він ступив крок уперед і,

витягнувши ліву руку так, що приціл лука завмер на рівні обличчям, відтягнув тятиву аж

до самого вуха. Стріла засвистіла в повітрі й уп’ялася в коло, але не в центр мішені.

— Ви не взяли до уваги вітру, Губерте, — сказав його суперник, натягаючи свій лук, —

тоді б ви поцілили ще краще.

Із цими словами Локслі став на призначене місце й спустив стрілу з безтурботним

виглядом, майже не цілячись. Його стріла встромилася в мішень на два дюйми ближче до

центра, ніж Губертова.

— Клянуся небом, — сказав принц Джон Губерту, — тебе варто повісити, якщо ти

потерпиш, щоб цей негідник перевершив тебе у стрільбі.

Але в Губерта на всі випадки була лише одна відповідь.

–Та хоч повісьте мене, ваша високість, — сказав він, — людина може зробити лише те,

що їй до снаги. А от мій дідусь гарно стріляв із лука…

— До дідька твого діда й всіх його нащадків! — перервав його принц Джон.— Стріляй,

ледарю, та гарненько, бо буде тобі непереливки!

Губерт знову став на місце й, пам’ятаючи пораду свого суперника, взяв до уваги

слабкий вітерець, який щойно здійнявся, прицілився й вистрілив так вдало, що потрапив

просто в середину мішені.

— Оце так Губерт! Оце Губерт! — закричала юрба, яка набагато більше співчувала

знайомому їй стрільцеві, ніж незнайомцеві.— У саму серединку! У саму серединку! Хай

живе Губерт!

— Краще цього пострілу тобі не вдасться зробити, Локслі, — сказав принц зі

зловтішною посмішкою.

— А я підіб’ю його стрілу, — відповів Локслі й, прицілившись, розщепив стрілу

Губерта, що стирчала в мішені. Глядачі, які тіснилися довкола, були такі вражені цим

дивом, що навіть не виражали свого здивування звичайними в таких випадках вигуками.

— Це, мабуть, не людина, а диявол! — шепотіли один одному йоме-ни.— Відтоді як

в Англії зігнули перший лук, такого стрільця ще не бачили.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 187

— Тепер, — сказав Локслі, — дозвольте мені, ваша милість, поставити таку мішень, як

у нас у північних землях, і прошу постріляти по ній будь-якого доблесного йомена, який

хоче заслужити усмішку своєї кралі.

З цими словами він попрямував за межі огорожі, але, озирнувшись, докинув:

— Якщо завгодно, пошліть зі мною охоронців. Мені потрібно зрізати гілку

з найближчої верби.

Принц Джон подав був знак сторожі йти за йоменом. Але зусібіч пролунав лемент:

«Ганьба, ганьба!» — і принцові довелося скасувати свій образливий наказ.

За хвилину Локслі повернувся і приніс пряму гілку завтовшки в палець і футів у шість

завдовжки. Він взявся здирати з неї кору, пояснюючи, що пропонувати гарному

мисливцеві стріляти по такій широчезній мішені, яка була поставлена раніше, — значить

насміхатися з нього. У нього на батьківщині усякий сказав би, що тоді вже краще зробити

мішенню круглий стіл короля Артура, навколо якого всідалося шістдесят лицарів.

— У нас, — казав він, — семирічна дитина вціляє тупою стрілою в таку мішень.

Потім він статечним кроком перейшов на протилежний кінець арени, застромив

вербову гілку прямовисно в землю й мовив:

— А от якщо хто влучить у цей кілок за сто ярдів, того я назву гідним носити лук

і стріли в присутності короля, будь це сам славний Ричард.

— Мій дід, — сказав Губерт, — неабияк стріляв із лука в битві під Гастингсом, але в такі

мішені не стріляв, то і я не буду. Коли цей йомен вцілить у таку тростину, я охоче

поступлюся першістю йому або радше тому бісові, який носить його куртку, тому що

людина не може так стріляти. Людина може зробити лише те, що їй до снаги. Я не

стрілятиму, якщо сам знаю, що напевно схиблю. Адже це однаково, що стріляти у вістря

ножа, або в соломинку, або в сонячний промінь… Ця біла різка така тонка, що я

й розгледіти її не можу.

— Боягузливий пес! — викрикнув принц Джон.— Ну, Локслі, шахраю, стріляй хоч ти,

і, якщо влучиш у таку ціль, я скажу, що ти перша людина, якій це вдалося. Нема чого

похвалятися своєю перевагою, поки вона не підтверджена ділом.

— Я зроблю те, що мені до снаги, як каже Губерт, — відповів Локслі.— Більшого від

людини не можна вимагати.

Проголосивши це, він знову взявся за лук, але попередньо перемінив тятиву,

вирішивши, що вона недостатньо кругла та встигла трохи перетертися від двох попередніх

пострілів. Цього разу він прицілювався набагато ретельніше, і юрба, затамувавши подих,

чекала, що буде. Стрілець виправдав загальну впевненість у його мистецтві: стріла

розщепила вербову гілку, в яку була спрямована. Вибухнули захоплені вигуки. Навіть

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 188

принц Джон забув на мить свою ворожість до Локслі, так він був уражений його

спритністю.

— От тобі двадцять золотих, — сказав принц, — і мисливський ріг. Ти чесно заслужив

приз. Ми дамо тобі п’ятдесят золотих, якщо ти погодишся носити нашу форму і вступити

до нас на службу охоронцем. Ще ніколи ні в кого не було такої сильної руки й вірного

ока, як у тебе.

— Вибачте мені, шляхетний принце, — сказав Локслі.— Я дав обітницю, що якщо

колись вступлю на службу, то не інакше, як до царственого брата вашої величності,

короля Ричарда. Ці двадцять золотих я даю Губерту: він сьогодні стріляв з лука нітрохи не

гірше, ніж його покійний дід у битві під Гастингсом. Якби Губерт зі скромності не

відмовився від змагання, він би так само поцілив у прутик, як і я.

Губерт похитав головою й неохоче прийняв щедрий подарунок незнайомця. Слідом за

тим Локслі, бажаючи швидше уникнути загальної уваги, змішався з юрбою й більше не

показувався.

Можливо, переможний стрілець не вислизнув би так легко від принца, якби принц

Джон у цю хвилину не переймався набагато важливішими й тривожнішими думками.

Подавши знак до закінчення змагань, він підкликав свого камергера й наказав йому

негайно скакати в Ашбі та розшукати там єврея Ісака.

— Скажи цьому собаці, — сказав він, — щоб він сьогодні ж, до заходу сонця, неодмінно

надіслав мені дві тисячі крон. Він знає, яке я дам забезпечення, але ти все-таки покажи

йому цей перстень, щоб він не сумнівався, що ти від мене. Решту суми нехай доправить

мені в Йорк не пізніше ніж за шість днів. Якщо він не виконає цього, я з нього голову

зніму. Поглядай уважніше, не промини його ненароком дорогою — цей нечестивець ще

сьогодні хизувався перед нами своїм краденим убранням.

Сказавши це, принц сів на коня та й поїхав в Ашбі, а потому почали розходитися

й решта глядачів.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.026 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал