Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Освітня стратегія формування духовно-моральної соціально-економічної системи






 

Як ми вже зазначали, сучасна соціально-економічна криза - це тільки верхівка системної кризи, якою уражені всі сфери життєдіяльності суспільства – політика, культура, освіта, сім'я. Основою системної кризи є криза духовно-моральна, криза людської особистості, а для України ця криза є і результатом помилок у виборі цивілізаційного шляху розвитку. Цим помилковим шляхом йде й наша освіта, у т.ч. освіта економічна.

Щонайпотужнішим чинником, який сприяє прискореному процесу національної деградації, за справедливим зауваженням Г.В.Задорожного, став постмодерністський тип економічного мислення, нав'язаний у вигляді економіксу як базової економічної дисципліни в українських університетах [94, с.207]. Причому крах західної системи економічної думки, а відповідно і системи вищої економічної освіти, визнають сьогодні і європейці. Так, Ліндон Ларуш відмічає, що сучасна світова економічна криза свідчить про провал емпіристської системи бухгалтерії, пов'язаної «з іменами Адама Сміта, Ієремії Бентама та інших, яка під брехливим заголовком «економікс» впроваджується у мозок студентів» [150].

Сучасне західне суспільство (західна цивілізація), кризу якого описували видатні мислителі, зокрема Пітірим Сорокін, Освальд Шпенглер та інші, ще на початку ХХ століття було побудовано на основі протестантизму і чуттєвої культури, головною цінністю якої є матеріальний добробут, плотські задоволення і успішність людини. Людина в такому суспільстві обожнюється, а мораллю стає все те, що корисне для людини: «Вища мета – насолода», «Купи автомобіль і будь щасливий» - ось приклад нехитрих етичних норм чуттєвої культури, як зазначає П.Сорокін [216].

Особливостями економіки даної цивілізації є її лихварський, спекулятивний характер, коли гроші, нажива, справа стали не засобом життя, а цілями. В такій системі реальна людина з її відчуттями, вірою, щастям і горем поступилася місцем «економічній людині». Дійовими особами економіки стали корпорації, ТНК, відбулося знеособлення економіки.

Відповідно до цих цінностей і норм сформувалась і система освіти, яка має технократичний, прагматичний характер: «головна турбота системи освіти полягає в підготовці удачливих бізнесменів, ремісників, інженерів. Практично не приділяється увага природі об'єктивної реальності і істинним цінностям», - так її характеризує П.Сорокін [217, с. 472].

Зараз саме економічна криза дуже яскраво виявила всю неспроможність, обмеженість західної моделі суспільства – в основі якого віра в долар, нажива і задоволення, прагматизм. І це суспільство, на жаль, ми вибрали як ідеал, у тому числі і для побудови нової системи освіти.

При цьому досить дивно саме зараз виглядає те, що саме сьогодні, коли західна соціально-економічна система доводить власну вичерпаність та неефективність, про що свідчить як сама економічна та, взагалі, системна криза, так і те, що її не очікувала переважна більшість західних науковців, українська влада прагне будувати західну модель освіти, причому некращого зразка.

Спрямована у бік західних спеціалізованих стандартів професійна освіта може пригвинчувати людей як гайки тільки до високо спеціалізованих функцій. Розвивати промислові, транспортні системи так, щоб забезпечити технологічний, інноваційний прорив, технік або інженер, що отримав таку освіту, не зможе. Більш того, фахівець вузького профілю спеціалізації може існувати тільки в структурі стабільного (яким воно було до кризи), добре організованого західного суспільства споживання. Діяти ж в умовах нестабільної, невизначеної соціально-економічної системи такий фахівець не зможе.

Хоча нам є чого і повчитись у провідних західних університетів. Так, провідні університети США мають такі відмінності: поєднання навчання та фундаментальної науки; існування науково-освітніх містечок – кампусів. У таких містечках формується креативне середовище, що дуже важливо для соціально-економічного розвитку. На думку відомого сучасного філософа та політеконома Антоніо Негрі, найбільш вагома додана вартість сьогодні створюється передусім за рахунок когнітивної праці, яка потребує уяви та свободи [60, с. 28].

Крім цих двох елементів, які сприяють розвитку якісної вищої освіти, в США існує ще один інструмент, який підтримує освіту, це – Федеральна Контрактна Система. Через цю систему держава організує та фінансує більшість фундаментальних та дослідно-конструкторських розробок. Вона підтримує державні та приватні університети через їх включення у роботу над великими науковими проектами. Федеральна Контрактна Система забезпечує формування інтелектуальної власності на кінцеву продукцію та дотримання спеціальних умов розповсюдження технологічних досягнень з урахуванням вектора національних інтересів [238].

Але, на жаль, ці позитивні риси найкращих зразків сучасної західної освіти не беруться до уваги у реформах нашого освітнього простору.

Вихід з кризи неможливий без зміни підходів до системи освіти, у тому числі економічної освіти, бо вона, разом з вихованням у сім'ї, сприяє формуванню духовно-морального і інтелектуального потенціалу нації. Тільки народ, що володіє цим потенціалом, здатний на відродження і розвиток національної економіки.

Необхідно погодитися з тим, що в ХХ столітті відбулося реальне перетворення знань на могутній чинник економічного зростання, його безпосередню продуктивну силу. Частка впливу знань на економічне зростання, за різними оцінками, за період з 1960-1990 рр. досягала 57 -79% в загальному економічному зростанні, тоді як на частку чинників праці і капіталу в цьому зростанні припало 24-29 % (інші 6-16 %, які пояснюють зростання сукупної продуктивності чинників виробництва в цей період, припадали на коваріацію тих або інших груп чинників [93, с. 290].

Проте сучасні знання і інформація, як їх матеріальна форма, все ще у величезних розмірах використовуються в корисливих цілях, нарощуючи асиметрію між багатими і бідними, виробниками і споживачами, збільшуючи обсяги корупції, тіньової, віртуальної (псевдоекономічної) діяльності. Тому знання без їх духовно-морального наповнення, без міцного фундаменту духовно-моральних цінностей, сформованих у тому числі в системі освіти, здатні в даний час зруйнувати як саме суспільство, так і реальну економіку. Знання дійсно є стабільним чинником соціально-економічного розвитку, тільки якщо система освіти, через яку вони потрапляють до суспільства, збудована в духовно-моральних координатах.

Впливу освіти, рівня знань на розвиток економіки присвячені публікації вітчизняних і зарубіжних вчених, державних діячів. З тим, що між рівнем освіти і економічним розвитком існує прямий зв'язок, згодні всі. Проте, досліджуючи недоліки і пропонуючи зміни існуючої системи освіти, спрямованості сучасного економічного знання, сьогодні вибирають два принципово різних підходи. Перший пропонує зміни в системі освіти за західним зразком з будовою технократичної моделі освіти, з акцентом на інформації і знаннях, такий підхід зокрема відображений в публікації О.М.Свінцова [205].

У доповіді міністра освіти і науки минулого уряду на підсумковій колегії Міністерства від 21 березня 2008 року були відзначені проблеми і перспективи вищої освіти в Україні в контексті європейського вимірювання [78]. Але, на жаль, серед п'яти пріоритетів, прийнятих для міністерства освіти і науки, немає пріоритету духовно-моральної освіти, хоча у виступі міністра звучить проблематика виховної роботи у вишах і необхідності розвитку національних традицій, формування духовної культури. Принципово не змінились пріоритети вищої освіти із приходом нового уряду.

Інший підхід пропонує орієнтацію на власну модель розвитку, яка враховує духовно-моральні пріоритети і соціокультурні особливості. Президент Академії наук вищої школи України М. Дробноход, аналізуючи стан і проблеми вищої школи в Україні, справедливо відзначає зниження якості освіти, її комерціалізацію і відповідну зміну змісту, істотне зниження моральної, національної, творчої спрямованості освіти, наполягає на необхідності посилення цих складових [79].

Важливість змін в сучасній економічній науці, економічній освіті підкреслюють такі українські вчені, як Г.В.Задорожний, В.Н.Тарасевич, О.В.Хомін [90, 230, 247]. Вони акцентують увагу на необхідності вивчення духовних основ економічних змін, дослідження економічного потенціалу православної віри, розвитку зміни методології дослідження економічної науки – орієнтації на соціокультурний підхід, міждисциплінарні дослідження.

Проте в цьому напрямі досліджень залишається ще дуже багато питань.

Чи є сьогодні підстави говорити про кризу системи освіти, у тому числі вищої? Ми вважаємо, що є.

На нашу думку, можливо виділити такі основні проблеми вищої освіти.

1. Поступово, але дуже впевнено ми втрачаємо холістичний - цілісний похід до освіти і переходимо до технократичного. Відповідно ми відходимо від розвитку освіти у двох взаємозв'язаних координатах - духовно-моральній і соціокультурній.

Холістичний (цілісний) похід до освіти, сформований в межах православної цивілізації, передбачує орієнтацію на всебічний розвиток особистості без шкоди для будь-якої складової людської природи (дух, душа, тіло), розвиток всіх сил душі (розум, воля відчуття), сприяє розкриттю образу Божого в людині (у тому числі вмінню любити, творити, жертвувати), а значить, сприяє формуванню людини з духовно-моральними цінностями, такої, що має не просто знання, але цілісний світогляд, вміє творчо мислити, творити, любити Батьківщину і свій народ. Цей підхід передбачує опору на фундаментальність, системність, культуру, змістовність, консервативність, стабільність, традиційність, творчість.

Соціокультурний підхід передбачає вивчення культури і традицій свого народу, цивілізації, яка виростила його, у всіх галузях знань і в прикладному аспекті.

Освіта розглядається як безперервний процес, що «має коріння у минулому і веде в майбутнє, мета якого – забезпечення зв'язку поколінь, передача знань і традицій, створення умов для цілісного духовного, інтелектуального і культурного розвитку як окремої особистості, так і суспільства в цілому» [212, с. 127].

Технократичний підхід – це підхід до освіти, сформований в рамках західної цивілізації, він припускає отримання вузькопрофільних знань, відрив від фундаментальності, творчості, орієнтир на прагматичні ринкові відносини, практичну ефективність і відповідні цінності західної цивілізації. В нас він супроводжується також частою зміною освітніх стандартів, безсистемним непродуманим оновлення дисциплін і їх змісту. Такий підхід відучує мислити, часто породжує плутанину в термінології і різних концепціях, перенавантажує як учнів, студентів, так і викладачів, формує розірвані, безсистемні знання, відучує правильно орієнтуватися в світоглядних питаннях, подіях, що відбуваються в суспільстві і економіці.

Власне, за цією головною зміною слідують інші.

2. Змінюється мета і значення освіти. Це відбувається як на рівні свідомості людей, так і в зміні змісту освіти. На жаль, сьогодні для студентів багатьох вишів, абітурієнтів значення вищої освіти зводиться до отримання диплома (ближня мета), а надалі - до поліпшення матеріального добробуту і отримання певного статусу в суспільстві (мати вищу освіту просто модно).

3. Послаблюється творча складова освітнього процесу.

Одна з головних небезпек нашої системи освіти полягає в тому, що вона розвиває репродуктивний і алгоритмічний тип мислення, але ніяк не творчий, вона нівелює творчі здібності особи і пригнічує бажання проявляти ініціативу, що повністю вбиває новаторський потенціал суспільства.

4. Втрачається єдність теорії і практики, науки і виробництва.

5. Погіршується якісний склад викладачів: знижується кількість професіоналів, творчих, небайдужих, які люблять свою працю, людей і з'являється все більше викладачів типу «ділок», «кар'єрист», «байдужий».

6. У системі освіти спостерігається високий рівень корупції, клановості.

7. У системі вищої освіти існує дисбаланс: надлишок одних напрямів і спеціальностей і нестача інших. У цілому та кількість фахівців, яка випускається нашими вишами, не відповідає потребам економіки, при надлишку фахівців з вищою освітою спостерігається катастрофічна нестача робочих спеціальностей. Крім того, в гонитві за кількістю студентів виші стали втрачати свою профільність.

Існують і інші недоліки, але ми робимо акцент саме на духовно-моральних і соціокультурних складових.

Головна причина кризи освіти - це, перш за все, втрата її цивілізаційної ідентичності.

Якими ж були риси тієї моделі освіти, яка сформувалась у межах нашої – східнослов’янської цивілізації?

Ми вже зазначали, що основною рисою освіти був холістичний (цілісний) та соціокультурний підхід.

Безліч споживаної нами в сучасному світі інформації не замінює собою освіти і не є власне знанням, особливо якщо мати на увазі біблійне значення, яке закладене в корені слова «освіта» (русское – образование, а корень слова - образ). Тут під «образом» мається на увазі Образ нашого Творця. В основі християнської системи цінностей є Образ Спасителя, який вміщує всю повноту знання і являє нам словом та справою шляху пізнання світу і призначення кожної людини в ньому. Людина створена за образом і подобою Творця, і тому є не тільки біологічною, а духовною істотою, є також творцем, і повинна прагнути до досконалості, цілісності, розвитку усіх своїх складових. Тому справжня освіта спрямована на духовне, моральне, культурне, творче, інтелектуальне зростання кожної особистості.

Істинне знання цілісне і системне. Таким воно було у дореволюційні часи. Для дореволюційної освіти було характерне ознайомлення тих, хто навчався, з основами культуростворюючої релігії (для основної частини населення це було православ'я) і вивчення вітчизняної культури, це давало особистості ціннісну орієнтацію у світі. А саме ціннісний аспект є стрижнем освіти.

Система освіти, не руйнуючи природного цілісного сприйняття, сприяла формуванню глибоких системних знань, розвитку аналітичних здібностей. Саме тому видатні російські, українські вчені відрізнялися надзвичайною широтою і глибиною пізнань – енциклопедичними знаннями. Так, Д. І. Менделєєв, відомий широкому колу як вчений - хімік, був також видним вченим - економістом і практиком, а С.М. Булгаков - блискучим філософом та економістом. Цілісні, системні знання, сформовані на фундаменті православних цінностей і віри, сприяли тому, що відкриття і теорії, погляди наших вчених, у тому числі в галузі економіки, не тільки істотно відрізнялися від більшості західних шкіл, але і випередили нові західні теорії і концепції на десятки літ.

Такі сучасні західні концепції, як концепції людського капіталу, соціального капіталу, інтелектуального капіталу є нічим іншим, як спробою осмислення культури, моральності, інтелекту людини, довір'я і співпраці між людьми як найважливіших чинників розвитку соціально-економічних систем на мікро- і макрорівнях. Тільки через світоглядну базу західної економічної науки – матеріалістичний і протестантський світогляд і, відповідно, раціонально-механістичний підхід до складних соціальних процесів і до людини, всі вищеперелічені концепції страждають економізмом, тому і людина, її моральні, психологічні властивості і якості розглядаються тільки як капітал, як самозростаюча вартість, тобто як те, що приносить дохід і прибуток. Такий підхід є однобоким, хоча доводить економічну ефективність моральних, психологічних якостей, інтелекту і довір'я, все ж таки зводить людину до механізму.

Представники східнослов’янської філософсько-економічної думки, школи філософії господарства, духовно-моральної економіки (нових шкіл, які ще формуються) завдяки їх світогляду, що сформувався у межах православної (східнослов’янської) цивілізації, бачили в людині, з одного боку - Образ Божий, співтворця Творця всесвіту, а з іншого - складний психологічний тип, що вміщає не тільки чесноти, але і пристрасті, особистісні психологічні особливості, розуміли, що від сукупності духовних, душевних, тілесних сил людини і від їх стану залежить її поведінка у всіх сферах життя, у тому числі в економіці. Розуміли, що головний закон, від якого залежить стан економіки і суспільства, – це закон духовно-моральний. Саме тому вони спочатку бачили як головні чинники розвитку економіки «культурно-історичні сили народу», «моральний капітал», розуміли, що від морального, інтелектуального, культурного потенціалу людини і суспільства залежить і продуктивність решти чинників виробництва (праця, земля, капітал). Не розрахунки і логічні докази «вигоди» моральності і освіченості для економічного розвитку, але глибинне, ментальне розуміння цього, розуміння, яке передавалось через виховання і культуру, робило православних купців і підприємців людьми честі, слова і справи, заповзятливими і спроможними, але такими, що піклуються про свою Вітчизну, людьми, благодійниками.

Сучасні, найбільш провідні концепції західного менеджменту («концепція якості трудового життя», «модель розширеної організації», «модель вдосконалення організації», «парадигма менеджменту ХХI століття», які ми будемо аналізувати у другій частині нашої праці), що народилися в період з 70-х рр. ХХ століття, насправді нічого нового не пропонують. Всі вони, але в набагато більш досконалому вигляді, були сформульовані в працях православних богословів і філософів, представників східнослов’янської філософсько-економічної думки, школи філософії господарства [115].

Так, концепція якості трудового життя говорить про необхідність створення таких умов трудової діяльності, які б дозволили не тільки забезпечити базові потреби людини, потреби у безпеці і соціально-психологічному комфорті, але і реалізувати творчий, соціальний потенціал людини, навіть її духовні здібності. В цьому випадку людина одержуватиме задоволення від праці, а організація - високоефективні результати. Але православна модель праці, описана в теорії і реалізована на практиці протягом багатьох століть, у своїй основі була побудована на тому, що праця бачилася не тільки як необхідність матеріальна, але як творче розкриття людини, як спосіб допомоги іншим, спосіб духовного, інтелектуального, фізичного зростання людини і суспільства, засіб порятунку душі, чеснота [110].

Нині популярні моделі «відкритої організації», «досконалої організації», «організації, що навчається», «нова парадигма менеджменту» закликають поглянути на світ системно, визнати, що всі ми залежимо один від одного, що тому необхідно дбайливо ставитися до природи, допомагати оточенню, вести чесний бізнес, співробітничати, у тому числі з суспільними організаціями, необхідно також постійно удосконалюватися, вчитися, бачити свої недоліки і вміти переосмислювати свої інтелектуальні моделі. Розуміючи, що технократична модель менеджменту, яка базується на матеріалістичному світогляді, повністю вичерпала себе, сучасні менеджери, і теоретики, і практики, намагаються знайти вихід і «прорватися» у сферу духовно-морального (духовно-моральних потреб людини, духовно-морального осмислення життя), наближаючись до моделі духовно-морального управління, яка існувала багато століть у практиці православної СЕС. Але модель менеджменту, яку вони можуть створити, в кращому разі буде лише соціальною, обмежено моральною, бо фундамент, на якому ведеться нове будівництво, не змінюється. Але це вже інша тема, яку докладно ми розглянемо у 1 розділі другої частини нашої праці.

Розвиваючись і розуміючи через практику господарювання досвід криз, власну обмеженість, західні економісти, менеджери рухаються у бік осмислення моральних, культурних, психологічних детермінант економічного розвитку, створюють нові, але явно обмежені теорії. Ми ж, маючи «проривні» теорії, що базуються на цілісному богословському, філософському осмисленні економіки, колосальний досвід православної соціально-економічної моделі, духовно-морального управління (правда, досвід, що залишився у минулому), не хочемо ними скористатися.

Їх арсенал – усвідомлення того, що їх моделі застаріли, і бажання що-небудь змінити, але їх цілі матеріальні, в кращому разі соціальні, і тому є обмеженими в моральних шляхах реалізації. Нам теоретично можна повторити траєкторію розвитку Заходу, визнавши матеріальне як основне, а потім зрозуміти, врешті-решт, що одним матеріальним жити не будеш. Але практично цей шлях наздоганяючого розвитку, від початку є приреченим на провал, тим більше, якщо врахувати деструктивний вплив феномена культурної шизофренії. Змішування цінностей різних цивілізацій і культур, за зауваженням С. Хантінгтона, здатне лише породити розірвані країни з надовго укоріненою хворобою культурної шизофренії [246].

Сьогодні нам легше змінитися, ніж їм, саме завдяки накопиченому тисячоліттями досвіду життя і господарювання, досвіду освіти в умовах православної цивілізації. Необхідно перш за все змінити свідомість і затвердити міцні парадигми духовно-морального управління і господарювання через систему освіти.

Як ми вже зазначали, система освіти – це одна з ключових сфер суспільства. За допомогою освіти передається і змінюється культура, мораль, свідомість і поведінка, у тому числі економічна свідомість і поведінка особистості та суспільства. Тому освіта - це одна з найголовніших основ створення моделі духовно-моральної СЕС.

Які ж зміни необхідно здійснити в системі освіти? Яким принципам повинна відповідати якісна національна освіта, яка буде сприяти формуванню такої СЕС? У чому полягає сутність якісної освіти? Ми вважаємо, що це така освіта, яка розкриває та створює духовно-моральний, духовно-культурний духовно-інтелектуальний потенціал нації. На нашу думку, якісна економічна освіта повинна відповідати наступним принципам.

Принципи якісної національної економічної освіти в ХХI столітті

1. Результат освіти – цілісна, гармонійно розвинена особистість, що володіє духовно-моральними якостями і навичками, знаннями культури, історії держави, професійними знаннями і навичками. Розвиток інтелектуальних здібностей у процесі освіти повинен бути у згоді з духовно-моральним вдосконаленням людини. Головна задача найважливішого духовно-морального компоненту освіти – навчити кожну людину слідувати вказівкам совісті. Це дасть можливість зміцнити в суспільстві духовно-моральні норми і збудувати духовно-моральну соціально-економічну систему, у т.ч. систему управління.

Людина, що вважається в суспільстві освіченою, повинна володіти знаннями не тільки в галузі природно-наукових дисциплін, бути компетентною у своїй професійній сфері, але і бути залученою до духовних, культурних і історичних традицій свого народу. Тому розвиток інтелектуальних здібностей повинен знаходитися у згоді з моральним вдосконаленням людини. І це розуміли найвидатніші особистості сучасності, як духовні діячі, освітяни, так і політики.

Так, президент США Теодор Рузвельт зазначав: «Виховати людину інтелектуально, не виховавши її морально, - означає виростити загрозу для суспільства». А інший президент США, підкреслював: «Не піддавайтесь ілюзії, нібито мораль можлива без релігії».

Саме поєднання моральності та якісних знань повинно стати ознакою якісної освіти. «Справжня освіта передбачає не тільки формування інтелекту, але і моральних начал душі людської.Але і одне тільки добре серце, без отримання знань, теж не дає людині стійкості в сучасному світі, робить її об'єктом маніпуляцій. Як м’якосердя без розуміння, так і інтелект без совісті небезпечні як для самої людини, так і для тих, хто її оточує» - так вважав патріарх Російської Православної Церкви Олексій ІІ [212, с. 13 - 14].

Добро потрібно вирощувати, інакше воно буде пригнічено злом – це відомий духовно-моральний закон. Цей закон підтвердив у своїх дослідженнях Питирим Сорокін, який зазначав що зростання етичного релятивізму (заперечення обов'язкових етичних норм) «скажімо від 40 % до 48 % є достатнім, щоб роздрібнити, поруйнувати етичні ідеї або будь-які інші цінності» [216].

Необхідна система захисту. Панування зла – це кінець історії. Базовий елемент захисту – духовно-моральне виховання та освіта.

2. Поєднання, комплексний і системний розвиток у процесі освіти і її оцінки, у тому числі в економічній освіті, п'яти взаємозв'язаних складових: духовно-моральної, соціокультурної, інноваційно-інтелектуальної, професійної і прикладної. Будування моделі розвиваючої освіти).

Духовно-моральна складова повинна бути спрямована на формування у людини світогляду, заснованого на цінностях нашої культури, у тому числі економічної культури (віра, любов, Батьківщина, сім'я, праця, чесність, мужність, соборність, добродійність, чесність, мораль); формування умінь відрізняти добро від зла, оцінювати свої думки, вчинки і їх наслідки, події, що відбуваються в навколишньому світі, поведінку людей з духовно-моральних позицій.

Соціокультурна складова тісно пов'язана з духовно-моральною, вона спрямована на вивчення особливостей розвитку православної цивілізації, в лоні якої зростав наш народ, у всіх її координатах: економіка, право, історія, культура, традиції, менталітет народу.

Інноваційно – інтелектуальна спрямована на підтримку і розвиток здібностей особистості, посилення її інтелектуального потенціалу, у тому числі шляхом отримання знань, формування творчого, критичного мислення, уміння узагальнювати і порівнювати, мислити проблемно; інноваційна складова також повинна враховувати використання в навчальному процесі нових технологій, у тому числі інформаційних, комп'ютерних, мультимедійних, Інтернет і т.д.

Професійна складова спрямована на отримання знань і навичок у відповідних галузях знань. Прикладна - отримання і закріплення певних навичок у процесі навчання і практики: навички і якості духовно-моральної особистості, професійні навички. Зміст освітніх програм повинен ураховувати всі ці складові.

Тільки на основі поєднання усіх складових можливо збудувати модель розвиваючої освіти (освіти, яка гармонійно розвиває потенціал людини, у тому числі духовно-моральний, соціальний, творчий, та забезпечує приріст духовно-інтелектуального капіталу нації).

3. Інтеграція у єдине ціле розвиваючої освіти, фундаментальної практико-орієнтованої науки, інноваційного виробництва. Тільки така інтеграція забезпечить реальний інноваційний прорив України, забезпечить її провідне місце у Європейському економічному просторі.

Навчання необхідно поєднувати із продуктивною працею у перспективних галузях зайнятості. Студент повинен брати участь в усьому процесі діяльності, яка забезпечує сучасне виробництво: дослідження – проектування – виробництво – маркетинг – супроводження та обслуговування – ліквідація та утилізація – організація виробництва та управління.

Досить відомий приклад такого поєднання видів діяльності в історії радянської вищої школи – модель Фізтеху. Вона була розроблена, коли з’ясувалось, що для здійснення проривних проектів атомного та космічного напрямів модель традиційної вищої освіти є досить обмеженою. Для здійснення цих проектів було необхідно, щоб, по-перше, теоретичні та практичні курси читали вчені та інженери, які були зайняті у проривних проектах, а по-друге, щоб у цих проектах брали участь студенти.

Ще одним із напрямів реалізації такої інтеграції є організація при вишах малих інноваційних підприємств.

Також можливе створення при окремих вишах виробничих комплексів відповідної сфери спрямування, характерної для спеціалізації вишу. В даному випадку ключовою буде практична, професійна складова.

Для здійснення проривних проектів також необхідно створити умови для синтезу у навчальних планах підготовки фахівців гуманітарних, технічних та економічних знань. Це, насамперед, стосується підготовки майбутніх керівників.

3. Підвищення відповідальності професорсько-викладацького складу за майбутнє країни, нації.

4. Відновлення моделі навчання «викладач – вчитель, вихователь, професіонал – студент - учень, особистість», замість моделі «викладач і, відповідно, навчальний заклад - продавець – студент – покупець».

5. Постійний відбір і контроль професорсько-викладацького складу, урядовців у сфері освіти за професійними і духовно-моральними критеріями.

6. Єдність всіх ланок освітнього процесу (дошкільні заклади, школа, професійні заклади освіти, заклади вищої освіти). Активізація ролі сім'ї у в освітньо-виховному процесі.

7. Вхідний контроль для отримання вищої освіти – певний духовно-моральний рівень особистості.

На жаль, сучасні фахівці, володіючи професійними знаннями, але не маючи відповідного духовно-морального, культурного рівня, стають тими, хто руйнує сучасне суспільство, економіку, державу. Наприклад, психологи стають провідниками ідей, стратегами, консультантами для комерційних сект, окультних закладів, організацій мережного маркетингу, економісти допомагають створенню і роботі тіньового бізнесу і віртуальної економіки, юристи сприяють розвитку злочинності і т.п.). Знання, таким чином, сьогодні можуть стати силою, що не тільки творить, але і руйнує, в умовах інформаційного суспільства це серйозна загроза. Саме тому для отримання вищої освіти необхідно ввести вхідний контроль за духовно-моральними критеріями.

8. Вихідний контроль фахівця, який вміщує не тільки оцінку теоретичних знань, але і духовно-моральну, культурну, соціальну складові.

Це - оцінка рівня знань та вмінь; оцінка виробничої та соціальної практик, а також оцінка основних якостей випускника: креативності (творчий потенціал, аналітичність мислення, вміння узагальнювати і т.п.); рівня культури; духовно-моральних, соціально-психологічних якостей (колективізм, уміння спілкуватися, чути і слухати, патріотизм, працьовитість, чесність, старанність, відповідальність, сумлінність, милосердя). Ця система оцінки повинна бути розроблена окремо.

9. Зміна системи контролю якості освіти і підходів до акредитації. В інститут експертів, які оцінюють якість вищої освіти доцільно включити незалежних експертів не тільки з професорсько-викладацького складу, але і практиків, у т.ч. керівників та фахівців, молодих спеціалістів.

10. Гнучкість, адаптивність системи освіти: врахування вимог часу, сучасного стану суспільства, науки, технологій і відповідно розвито нових суміжних спеціальностей і спеціалізацій (економічна психологія, соціологія, культура, моральна економіка, філософія господарства, ін.); врахування потреб держави, розвитку економіки, соціальної і інших сфер життя суспільства.

11. Спадкоємність і традиційність: усередині навчальних закладів; між навчальними закладами і практикою.

12. Підвищення престижності праці фахівців сфери освіти і достойна оплата їх праці.

Масштабне впровадження цих принципів освіти, звичайно, повинно передбачати суттєві зміни на рівні освітньої системи у цілому і на рівні кожного вишу. Це зміни в освітніх стандартах; системі підготовки кадрів освіти; оцінці якості освіти і системи контролю освітнього процесу; системах фінансування і планування підготовки кадрів; структурі управляючої системи і критеріїв оцінки урядовців у сфері освіти; інформаційній політиці і громадській думці; зміни в організації та методиці навчального процесу, організаційній культурі вишів.

Безумовно, необхідно суттєво змінити підхід до організації виробничої практики та залучення студентів до практичної та науково-дослідної роботи. Але крім цих складових освіти, які формують практичні навики, вміння та творче мислення, зараз, в умовах знецінення соціальних та духовно-моральних цінностей у сучасної молоді, суттєвої активізації, практичної реалізації потребують і соціальна, духовно-моральна складові освітнього процесу.

У кожному виші можливо на добровільних засадах ввести соціально-культурну практику. Її мета – виховання і розвиток духовно-моральних якостей (патріотизму, працьовитості, колективізму, відповідальності, чесності, взаємодопомоги, уміння спілкуватися). Напрямами соціально-культурної практики можуть бути: впорядкування території, будівель, аудиторій вишу; участь в студентських будівельних загонах і творчих студентських майстернях, допомога базовим підприємствам і організаціям; розвиток соціальної бази вишу, соціальна допомога і опіка, паломництво, участь в міських і регіональних соціальних проектах.

Також незважаючи на те, що наша держава вважається світською, необхідно повернутися до традиції співпраці вишу і Церкви, тим більше що позитивний досвід такої співпраці вже є, достатньо навести як приклад виш, що стоїть далеко не на останньому рейтингу в світі – МДУ. Храм повинен стати невід'ємною частиною вишівського організму. Адже якщо неможливо набути професійних навичок без відповідної практики, як можна стати духовною і моральною людиною, не залучаючись до практики духовності, яка набувається в Церкві.

Критичний духовно-моральний і управлінський потенціал. Щоб зміни в системі освіти і в соціально-економічній системі стали реальними, щоб освіта сприяла будуванню в Україні духовно-моральної соціально-економічної системи, у т.ч. духовно-морального управління, мова повинна йти як про інституціональні зміни, так і про формування тієї провідної групи українського суспільства, яка буде ініціювати, очолювати, впроваджувати необхідні зміни.

Процес змін в суспільстві, у будь-якій його сфері, у тому числі освітній, завжди ініціює і очолює духовно-моральне ядро суспільства – люди з високим духовно-моральним потенціалом, які прагнуть жити відповідно до вищих моральних норм (заповідей), змінювати себе, і небайдужі до того, що відбувається навколо. Їх роль не в адміністративній дії, але в духовній силі, силі слова, прикладі добросовісної роботи, чесності і милосердя, добрих справ, які вони мають. Розуміння даних Богом можливостей і здібностей до навчання, виховання, як талантів, за які необхідно буде звітувати, усвідомлення своєї праці, у тому числі праці з освіти і виховання, як роботи заради Христа, упокорювання і покликання допомоги Божої допомагають на цьому нелегкому шляху долати себе і зовнішні перешкоди, агресивне навколишнє середовище.

Це ядро здатне в якійсь мірі (це залежить і від сили самого ядра, і від бажання змінитися з боку інших і, звичайно ж, від допомоги Божої) впливати на зміну свідомості і поведінки еліти і суспільства в цілому, а також, побічно, на функціонування основних інститутів суспільства. Це ядро – духовна еліта суспільства і її представникам зовсім не обов’язково належать реальні важелі управління на будь-якому рівні.

Але індивідуальний аспект змін в системі обов'язково повинен підкріплюватися інституційним, інакше малі (за кількістю і якістю) індивідуальні зміни в агресивному середовищі будуть лише особистим подвижництвом і не змінять систему в цілому. Саме для цього і необхідно змінювати свідомість частини еліти, створювати критичний управлінський потенціал, який і здійснюватиме інституційні перетворення.

Для впровадження нової моделі освіти найбільш суттєві зміни повинні відбутись у свідомості керівників освітнього процесу і взагалі у свідомості критичної маси управлінської еліти суспільства – політичної, культурної, економічної еліти.

Мова повинна йти про формування якісно нової управлінської еліти, не псевдоеліти, яка обіймаючи відповідні посади і маючи певний ресурс, може якимось чином впливати на політичні, соціально-економічні, культурні процеси у власних інтересах, а справжньої еліти, яка поряд із відповідними важелями і ресурсами управління буде мати високий рівень духовно-морального, духовно-інтелектуального, духовно-культурного потенціалу.

Цінності, культура, інтелект, поведінка людей, що стоять біля влади, причому на всіх її рівнях, впливають на мислення, свідомість, поведінку всього суспільства, у тому числі економічну. Науково доведено, що управляти країною можна, змінивши свідомість від 5 до 20 % її жителів, які вважаються «елітою» [93, с.15].

Тому ми і пропонуємо концепцію створення критичного управлінського потенціалу, тобто цілісної, системної підготовки критичної маси лідерів управлінців на основі спеціально розроблених програм і методик з метою зміни моделі соціально-економічної системи і в, т.ч. системи управління.

Це можливо на основі впровадження нової моделі навчання шляхом отримання через інноваційні методики системних знань про два типи СЕС і моделей управління – аморальної СЕС і західної моделі менеджменту, і духовно-моральної СЕС і відповідної моделі управління, їх основ, механізмів, прикладів і результатів функціонування. Це стане дуже сильним поштовхом для зміни свідомості, у т.ч. економічної свідомості управлінців, які і впроваджуватимуть необхідні перетворення в таких суспільних інститутах, як державне управління, право, освіта, культура та інформаційний простір, в соціально-економічній сфері.

У нашій роботі більш докладно ми будемо говорити про створення нової моделі управління та зміни у системі освіти та підготовки кадрів на прикладі соціально-економічної системи мезорівня - залізничного транспорту України. Але всі теоретичні положення та методологічні принципи змін будуть дійсними і для соціально-економічної системи у цілому.

Нова управлінська еліта повинна, з одного боку, мати відповідні лідерські та духовно-моральні якості, достатній рівень управлінської компетенції, високий інтелектуальний потенціал, мати бажання змінити власну свідомість, інтелектуальну модель управління, а з іншого - керуватись новою, науково обґрунтованою парадигмою соціально-економічного розвитку країни, парадигмою управління, яка б відповідала цінностям, ментальності, культурі нашого народу, особливостям соціально-економічного розвитку країни та викликам сучасних змін у глобальному середовищі.

З християнської психології та антропології відомо, що для того, щоб змінити навколишній світ на краще, необхідно у першу чергу змінити себе. І починати необхідно з покаяння, що у перекладі з грецької мови означає зміну свідомості, зміну розуму. Тільки поступово змінюючи власну особистість (цінності, цілі, мотиви), власне бачення таких найважливіших параметрів як: цілі економіки, цілі діяльності організації та цілі управління; людина в організації її місце та призначення; роль, функції, риси керівника; принципи, методи управління; фактори розвитку та складові успіху та інші, - тобто змінюючи психологічну у т.ч. інтелектуальну модель управління, можливо змінити саму соціально-економічну систему.

Процес формування інтелектуальної моделі духовно-морального управління і підготовки критичного управлінського потенціалу через простір освіти може виглядати таким чином. На першому етапі створюється робоча група взаємопов’язаних проектів «Духовно-моральна соціально-економічна система» та «Духовно-моральне управління».

Це її духовно-інтелектуальне і управлінське ядро, що складається з викладачів, управлінців, фахівців-консультантів – людей, які знають та розуміють сутність відповідних моделей і мають певний духовно-моральний і професійний рівень. В ідеалі ініціаторами такого проекту повинні виступати відповідні органи державного управління – міністерство освіти, галузеві міністерства, у відомстві яких знаходяться вищі навчальні заклади. Також організація навчання може відбуватися на рівні і за ініціативою окремих крупних корпорацій і окремих вишів, зокрема за ініціативою Укрзалізниці або галузевого вишу.

Робоча група розробляє концепцію проекту, відповідне методичне забезпечення, робочі документи і програми. У функції цієї групи входить також організація навчання, координація і контроль всього процесу.

Проект необхідно підрозділити на два підпроекти – перший розрахований на підготовку кадрів, другий - на їх перепідготовку.

Навчання здійснюється за каскадним підходом. Викладачі, що входять до складу робочої групи, здійснюють навчання управлінців вищих рівнів, а також підготовку інших провідних викладачів (викладачів-тренерів) проекту. І ті й інші транслюють отримані знання і навички на наступні рівні і в освітній процес підготовки молодих кадрів.

Внаслідок того, що серйозні зміни в моделі освіти вимагають зміни освітніх стандартів і відповідних державних перетворень в системі вищої освіти, можлива також постадійна реалізація проекту.

На першій стадії розробляються міні-проекти з впровадження духовно-моральної і соціокультурної складової у процес підготовки кадрів. В Українській державній академії залізничного транспорту на спеціальності «Економіка підприємств» шість років тому ми почали здійснення такого міні-проекту шляхом введення в навчальний план підготовки бакалаврів, фахівців і магістрів трьох взаємозв'язаних дисциплін: основи духовної культури, економічна психологія, моральні основи економіки і підприємницької діяльності. І цей проект дав позитивні результати [120], на яких ми зупинимось далі, у другій частині роботи.

Друга стадія передбачає підготовку і реалізацію комплексних пілотних проектів по вишах – комплексах, що побажали взяти участь в підготовці фахівців нового рівня і напряму, були обрані як база для експерименту. Цим вишам на конкурсній основі, за наявності у них відповідної бази - ядра науково-педагогічних кадрів, здатних просувати проект, баз соціальної практики, виробничого полігону, методичного і технічного забезпечення, науково-дослідної бази, повинно надаватися право на зміну планів підготовки відповідних фахівців. На основі аналізу результатів проектів декількох вишів проводяться зміни в освітніх стандартах і в цілому в системі підготовки фахівців даного напряму

Паралельно з цим проектом здійснюється перепідготовка кадрів. Вона також здійснюється постадійно.

На першому етапі з моделлю духовно-моральної соціально-економічної системи, у тому числі, моделлю духовно-морального управління, в ідеалі ознайомлюються управлінці вищого рівня. В залежності від масштабу проекту ними можуть бути керівники міністерств і відомств, керівники найбільших державних підприємств, керівники вишів і середніх спеціальних навчальних закладів.

Також паралельно створюється провідна група викладачів і керівників проектів по окремих об'єктах на базі відбору викладачів за ініціативними заявками на участь в проекті. Частина з них займається підготовкою менеджерів, а частина - підготовкою працівників освіти, які далі братимуть участь і в перепідготовці менеджерів, і в подальшій підготовці працівників освіти, і в підготовці кадрів молодих фахівців.

Система освіти повинна формувати цілісне, системне мислення особистості, формувати, розвивати, стверджувати моральні якості, творчі здібності, професійні знання та навички, сприяти націленості на довгострокову перспективу.

Підготовка повинна відбуватись за певними принципами, формами, методами, методикою. Форми та принципи підготовки: введення спеціальних курсів духовно-морального, соціокультурного, соціально-психологічного спрямування; міждисциплінарний принцип, тобто інтеграція принципів духовно-морального управління у більшість дисциплін, які вивчаються; принцип постійного поєднання теорії та практики; введення позанавчальної соціальної практики, мета якої полягатиме у вивченні соціальних наслідків управління бізнесом; принцип поєднання навчання в аудиторії, у процесі безпосередньої роботи, та самостійної підготовки; введення спеціальних обов’язкових розділів у курсових, дипломних роботах; проведення семінарів, тренінгів, конференцій, круглих столів, які присвячені питанням морального управління; принцип навчання протягом усього життя.

Методика викладання повинна базуватись на тому, щоб слухачі на основі інноваційних методик отримали:

- знання про різні типи соціально-економічних систем та моделей управління, у т.ч. типи аморальної, соціально-орієнтованої, соціально-економічних систем і відповідні моделі управління, моделі сучасного західного менеджменту та тип духовно-моральної соціально-економічної системи і моделі управління - їх основи, механізми, приклади і результати дії;

- знання про зв'язок духовно - морального управління та соціально-економічних, духовно-моральних, психологічних наслідків його дотримання чи недотримання;

- навички моделювання наслідків та вибору рішення, відповідно за умов дотримання чи недотримання моральних та професійних критеріїв;

- вміння досліджувати зв’язки між таким найважливішими параметрами, як цінності, мотиви, установки, інтереси керівника, вплив факторів зовнішнього середовища та конкретними рішеннями і діями керівника, їх наслідками, і на цій основі приймати альтернативні морально та економічно зважені рішення.

Необхідно застосовувати психологічні ігри та розрахунки, які доводять неефективність економічного егоїзму, самовпевненості, авторитаризму та інших порушень принципів духовно-морального управління. Важливе постійне наведення позитивних та негативних прикладів з реального життя шляхом використання відеоматеріалу, матеріалів преси, особистісного досвіду як викладача, так і слухачів.

Кінцева мета та завдання підготовки полягають у тому, щоб сформувати у керівника (майбутнього керівника) інтелектуальну модель духовно-морального управління, у т.ч. соціальну установку на людину як найвищу цінність; установки на делегування повноважень та демократизацію управління; на постійну роботу над собою; установки не на тимчасовий позитивний результат діяльності, а на довгострокову перспективу; а також вольові навички прийняття моральних рішень за умов, коли у зовнішньому середовищі порушення моралі часто становиться нормою, а не виключенням.

Формування критичного управлінського потенціалу, як ми вже зазначали, неможливе без відповідних інституційних змін. Тому масштабне впровадження нової моделі освіти звичайно повинно включати також зміни в: освітніх стандартах; системі підготовки кадрів освіти; оцінці якості освіти і системи контролю освітнього процесу; системах фінансування і планування підготовки кадрів; структурі управляючої системи і критеріїв оцінки урядовців у сфері освіти; організаційній культурі вишів; інформаційній політиці і громадській думці.

Таким чином, поступово вводиться нова модель освіти та на її основі формується нова інтелектуальна модель управління, поступово формується критичний управлінський потенціал.

 

 


 

 


Базові характеристики соціально-економічних систем


Тип   Характе- ристики Духовно-моральна   Соціально орієнтована (морально обмежена) Аморальна
Культура Духовно-моральна Ідеалістична Чуттєва
       
Ціннісне ядро (головна ідея культури)   Внутрішнє перетворення особистості відповідно до образу і подоби Творця   Правий лад соціального життя   Улаштування особистого життя відповідно до критерію максимуму благ і задоволень; егоцентризм
Домінанта розвитку Духовно-моральна Духовна людина - цілісна особистість Душевна, соціальна Душевна людина Тілесна, матеріальна* Плотська людина
Термінальні цінності культури Бог, вічність, сім'я, особистість, Батьківщина Любов, віра, надія, милосердя Орієнтація на вічність Сім'я, самореалізація, статус, соціальний світ, правий лад суспільства, дотримання прав особистості, добробут, комфорт, свобода Довгострокова орієнтація Матеріальний добробут, розкіш, почуттєві задоволення, користь, вигода, свобода як вседозволеність, влада, престиж Миттєві інтереси
Цінності – цілі СЕС Духовно-моральні цілі (сотеріологічна, моральна, есхатологічна) пронизують своїм змістом цілі соціально-економічні Соціально-економічні цілі (гуманна, соціальна, екологічна, базова економічна) Економічна самоціль Максимізація прибутку, самозростання капіталу, успіх

 

Продовження табл. 16.1

       
Цінності – засоби СЕС   Соборність, єдність, взаємодопомога, співробітництво, взаєморозуміння, працьовитість, чесність, відповідальність, некористолюбство, справедливість, довіра, благодійність, соціальна захищеність, професіоналізм, пізнання, освіта, якість праці   Працьовитість, чесність, відповідальність, соціальна захищеність, професіоналізм, освіта, тверда воля, цілеспрямованість, раціоналізм, незалежність, чуттєвість, ефективність у справах, корпоративізм, власність, багатство   Влада, гроші, раціональний егоїзм, успішність, клановість, себелюбство, індивідуалізм, незалежність як безвідповідальність
Фактори розвитку: визначальні   Нематеріальний «капітал» системи: духовно-моральний, духовно-інтелектуальний, духовно-культурний потенціал народу   Соціальний капітал Інтелектуальний капітал Людський капітал     Капітал, монополістична, абсолютна влада, девіантне підприємництво
Фактори розвитку: залежні   Праця, інтелектуальний фактор (знання, наука, інформація), державне управління, капітал, підприємництво, природа (земля)   Державне управління, праця, підприємництво, капітал, природа (земля)   Капітал, природа (земля), праця, підприємництво, інтелектуальний фактор (знання, наука, інформація), державне управління  

 

 

Продовження табл. 16.1

       
  Основні регулятори розвитку       Духовно-моральний закон (гармонійний розвиток суспільства й особистості, соціально-економічний розвиток, стабільність і порядок у суспільстві створюються на базі дотримання духовно-моральних законів)   Право і мораль (соціально-економічний розвиток, стабільність і порядок у суспільстві створюються на базі дотримання прав і моралі)   Влада і гроші Соціально-економічний розвиток, стабільність і порядок у суспільстві створити неможливо Відносне дотримання стабільності і порядку можливе на основі сили, влади, грошей
  Людина в економіці   Мета цілісна особистість     Трудовий ресурс, людський капітал   Робоча сила засіб, що прирівнюється до засобів виробництва
  Економіка в житті людини     Засіб життя, зростання, спасіння душі   Засіб комфорту, добробуту, соціального миру     Мета життя як споживання матеріальних благ
  Людина (рівень розвитку)     Духовно-душевний     Душевний Душевно-тілесний   Тілесний*

 

Продовження табл. 16.1

       
  Праця як категорія   Складна духовно-моральна, соціально-економічна, техніко-організаційна категорія   Складна моральна (душевний рівень), соціально-економічна, техніко-організаційна категорія. Духовність праці зводиться до соціальності   Розглядається як економіко-соціальна, техніко-організаційна категорія. У практичному втіленні перетворюється на роботу
  Характер праці   Творча праця – служіння   Найманий   Механіко-монотонний
  Характер організації відносин   Общинність, соборне начало Несуперечливе поєднання колективізму та індивідуалізму Домінанта на іншому   Корпоративізм, індивідуалізм   Домінанта на собі   Атомізація суспільства, індивідуалізм Домінанта на собі
  Домінуючі мотиви (потреби) праці, які існують в СЕС   Духовно-моральні Творчі Соціальні (служіння)     Частково творчі і потреби служіння Соціально-психологічні Кар'єрного росту   Базові потреби і потреби в безпеці нижче суспільно-необхідного рівня Збереження робочого місця Матеріальна винагорода  

 

Таблиця 16.2

Ставлення до основних соціально-економічних категорій за типами СЕС


Тип Характе- ристики Духовно-моральна     Соціально орієнтована (морально обмежена) Аморальна
       
Ставлення до праці   Праця - чеснота, засіб спасіння душі, спосіб духовного зростання, творчого розкриття людини, збереження і перетворення світу; можливість допомагати іншим і забезпечувати гідне життя і розвиток власної сім'ї і себе     Праця-спосіб самореалізації, творчого розкриття людини, можливість допомагати іншим і забезпечувати гідне життя і розвиток власної сім'ї і себе   Праця - це необхідний спосіб виживання
Ставлення до власності, багатства, влади   Сприйняття влади, власності та матеріального багатства як таланту (дару) та відповідальності перед Богом, суспільством, оточення, в тому числі співробітниками, підлеглими. Використання цих талантів згідно з принципом морального співвіднесення Повага права власності       Влада - відповідальність перед суспільством, делегує її Власність - те, що належить людині, і вона має право самостійно вирішувати, як використовувати цю власність з урахуванням дотримання законів і принципу соціальної відповідальності.       Влада - спосіб управління іншими Шлях до матеріального добробуту   Власність - те, що належить людині, і вона має право самостійно вирішувати, як використовувати цю власність.  

 

 

Продовження табл. 16.2

       
    Ефективність використання власності (відповідно до усіх критеріїв СЕС) Багатство - категорія, насамперед духовна Матеріальне багатство - засіб здобуття багатства духовного   Повага права власності Ефективність використання власності (відповідно до усіх критеріїв СЕС) Багатство - категорія перш за все матеріальна і душевна. Багатство треба примножувати, воно повинно служити і людині, і суспільству   Багатство - шлях до гедоністичного щастя, благополуччя   Власність це – влада. Влада це - багатство, статус Багатство це - влада
Ставлення до грошей   Гроші – це засіб     Гроші - і те, й інше     Гроші – мета
Спосіб споживання   Споживання матеріальне – засіб життя «Істинне благополуччя – спокій душі і совісті»   Споживання - і мета, і засіб життя   Побутове досягнення успіху   Споживання – мета, сенс життя   Споживацтво
Справедливість       Людська справедливість – відносна, істинно справедливим є тільки Бог Вища справедливість в любові, милосерді, прощенні, проте злочини проти людини і суспільства повинні каратися судом і громадським осудом   Справедливість – це законність і гуманістична мораль   Злочини проти людини і суспільства повинні каратися судом і громадським осудом Справедливість – це коли мені добре, а іншим, як вийде   Покарання злочинів проти олігархічних кланів та їх учасників
         

Продовження табл. 16.2

       
Прояв справедливості в економічній діяльності     Правило «хто не хоче працювати, то хай не їсть» Держава, суспільство, бізнес, кожна людина повинні піклуватися про непрацездатних членів суспільства Краще трохи, але так, щоб забезпечити гідне існування тим, хто прагне жити по совісті, заповідях Різний рівень оплати за різнонапружену працю, за працю різної кваліфікації Благодійність – норма життя Прогресивне оподаткування Рентні платежі Податки на розкіш   Правило «хто не хоче працювати, то хай не їсть» Держава, суспільство, бізнес, кожна людина повинні піклуватися про непрацездатних членів суспільства   Різний рівень оплати за різнонапружену працю, за працю різної кваліфікації   Прогресивне оподаткування Рентні платежі Податки на розкіш   «Хто не краде, то не їсть», «хто не працює, то не їсть» Кожен має таке життя, як заслуговує Кожна людина сама має добиватися кращого місця під сонцем     Регресивне оподаткування
Основа розподілу   Справедливість і милосердя   Справедливість, право, світський гуманізм   Влада, егоїзм, наживання Подвійні стандарти
Культура ділових відносин Довіра, дотримання моральних принципів і законів. Повага прав і законних інтересів їх учасників. В економіці потрібно дотримуватися принципів справедливості, милосердя та ефективності Повага прав і законних інтересів їх учасників. В економіці потрібно дотримуватися принципів справедливості та ефективності Вибіркова повага прав і законних інтересів їх учасників залежно від їх статусу (всередині клану). Для решти - неповага прав і законних інтересів учасників ділових відносин

Таблиця 16.3

Установки на відповідні типи економічної поведінки

Тип   Установки   Духовно-моральна   Соціально орієнтована (морально обмежена) Аморальна
Орієнтація поведінки на «результат для себе і результат для інших» Модель співробітництва   Модель альтруїзму, яка проявляється у благодійності Модель корпоративного співробітництва та доброякісної конкуренції Соціальна, світська благодійність Вузьке корпоративне (кланове) співробітництво і жорстка конкуренція без моральних правил Хибна благодійність
Взаємодія суб'єктів господарювання - всередині системи - з іншими системами Співробітництво Співробітництво   Співробітництво і добросовісна конкуренція Переважно конкуренція за принципом подвійних стандартів Вузьке корпоративне (кланове) співробітництво і жорстка конкуренція без моральних правил  
Відношення до навколишнього природного середовища Зберігаючий і розвиваючий типи економічної поведінки Зберігаючий і частково розвиваючий типи економічної поведінки Витратний, наносячий шкоду типи економічної поведінки
Рішення дилеми «мораль-прибуток» Духовно-моральна домінанта Моральна, соціально-відповідальна поведінка Духовно-моральна домінанта Діалектичний зв'язок моралі та прибутку Право-підтримуючий зв'язок інститут Соціально - відповідальна поведінка Домінанта прибутку Морально, все, що приносить прибуток Аморальна, егоїстична поведінка
Домінуючі типи економічної поведінки Благодійна Інвестиційна Підприємницька Інвестиційна Підприємницька Зберігаюча Споживча Рентноорієнтована Фінансова

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.031 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал