Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Належність та допустимість доказів






Належність доказів – це ознака, що стосується їх змісту і вказує на зв'язок між фактичними даними та обставинами, що підлягають доказуванню і дають можливість встановити наяв­ність чи відсутність останніх. Допустимість доказів – ознака, що стосується як змісту, так і форми доказів і свідчить про до­тримання всіх вимог закону, пов'язаних з їх одержанням і фік­сацією: отримання з належного джерела, уповноваженим на те суб'єктом, з використанням визначених у законі засобів. До­стовірність доказів відповідність відомостей про факти й об­ставини, що мають значення для справи, об'єктивній дійсності. Достатність доказів означає, що їх сукупність дає можливість установити передбачені законом обставини в тому обсязі, який є необхідним для прийняття правильного рішення у справі.

Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі. Докази та їх джерела, отримані з грубим порушенням норм регулювання процесу до­казування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше в результаті злочинного порушення норм, які визнають умови і порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, за­вжди призводять до сумнівів у їх достовірності і недопустимос­ті для використання у процесі доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.1, 2 ст. 70).

Допустимість доказів - докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, що відносяться до предмета доказу­вання. Суд має відібрати тільки ті докази, що містять інформа­цію щодо предмета доказування, виключивши з процесу дока­зування докази, що не відносяться до справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обста­вин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають пра­во обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Правила про допустимість доказів закріплено у ст.ст. 69 та 70 КАС України, у яких встановлено вимоги:

про викорис­тання тільки засобів доказування, тобто джерел доказів, що пе­релічені у ст. 69 КАС України, отриманих з додержанням по­рядку збирання, подання і дослідження доказів, адже ч. 3 статті містить пряму заборону суду при вирішенні справи брати до уваги докази, одержані з порушенням закону;

про необхідність підтвердження обставин, які за законом повин­ні бути підтверджені певними засобами доказування, саме цими засобами доказування, виключенням з цього правила, для за­безпечення економічності і оперативності процесу, є випадки, коли щодо таких обставин не виникає спору.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал