Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лекція 14. Зовнішня торгівля






План лекції

1. Вимірники зовнішньої торгівлі

2. Причини існування зовнішньої торгівлі

3. Торгові бар'єри

4. Валютні курси

5. Платіжний баланс

Розглядаючи торгівлю між країнами, постараємося відповісти насамперед на запитання про те, чим вигідна зовнішня торгівля для її учасників, які перешкоди існують на її шляху, і чому, нарешті, яким чином зовнішня торгівля фінансується. Але потім зупинимося на питанні про те, як торгівля між країнами «вимірюється», які показники для цього використовуються.

«Вимірники» зовнішньої торгівлі

Для характеристики товарообміну між країнами використовуються такі узагальнені показники.

Усі товари, що країна закупила за рубежем у даному році (чи їх вартість), називаються імпортом (увезенням). Товари, що країна продає іншим країнам (чи їх вартість), іменуються експортом (вивезенням). Різниця між експортом і імпортом утворює зовнішньоторговельне сальдо. Воно позитивне, якщо експорт перевищує імпорт, або негативне, якщо, навпаки, імпорт перевищує експорт. В останньому випадку говорять, що зовнішньоторговельний баланс зводиться з дефіцитом. Вивезення і ввезення, звичайно, можуть і точно врівноважувати один одне. Сума експорту й імпорту утворює зовнішньоторговельний оборот.

Зростання експорту означає збільшення ВНП країни-продавця. Навпаки, зростання імпорту знижує ВНП і в цілому впливає на економіку. Відношення вартості експорту й імпорту до ВНП (чи ВВП) — ще один важливий показник, що характеризує не тільки зовнішню торгівлю, але й економіку країни в цілому.

Частка експорту й імпорту у ВНП (або ВВП) характеризує ступінь участи країни у світовому господарстві, але разом з тим і ступінь її залежності від процесів, що відбуваються поза її кордонами.

Причини існування зовнішньої торгівлі

Відповідь на це запитання економісти шукали багато століть. Мабуть, найпростішу і переконливу відповідь на нього дав 200 років тому засновник політичної економії А. Сміт. Він сформулював її, провівши аналогію між торгівлею зовнішньою і внутрішньою. «Основне правило кожного розсудливого глави родини, — писав він, — полягає в тому, щоб не намагатися виготовити вдома такі предмети, виготовлення яких обійдеться йому дорожче, ніж покупка їх на стороні... Те, що уявляється розумним у способі дії будь-якої окремої родини, навряд чи може виявитися нерозумним для всього королівства. Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в стані виготовити його, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеній в тій галузі, у якій ми маємо деяку перевагу».

Рекомендація А. Смита зосереджуватися на певних видах діяльності, чи, говорячи сучасною мовою, спеціалізуватися на них, працює і сьогодні у відношенні як окремих регіонів, так і цілих країн. Бразилія, наприклад, спеціалізується на виробництві кави, Гондурас — бананів, Австралія знаменита в усьому світі своїми виробами з вовни, Швейцарія — фармацевтикою, Франція — винами і парфумерією і т.д.

Країни спеціалізуються на виробництві певних товарів і послуг із цілого ряду причин. Насамперед це нерівномірний розподіл ресурсів на Землі. Інша причина описується поняттями “абсолютних” і “порівняльних переваг” у зовнішній торгівлі, що ми розглянемо нижче. І нарешті, у відносинах між країнами і торгівлі міжнимиважливу роль відіграють політичні розуміння.

Нерівномірний розподіл ресурсів

Подібно тому як усі люди відрізняються своїми здібностями і талантами, так і окремі країни — наявними в них ресурсами. Відрізняються кліматичні умови, забезпеченість факторами виробництва — природними, трудовими, інвестиційними, управлінськими. Від традицій і звичок населення залежить попит на окремі групи товарів. Сполучення цих причин і визначає вибір спеціалізації країни в міжнародному поділі праці.

Вплив кліматичних умов на господарство країни, як правило, очевидний. Бразилія, наприклад, стала найбільшим у світі виробником і експортером кави через сприятливий для цієї рослини ґрунт і придатний клімат з великою кількістю опадів. Для вирощування каучуку більш підходить вологий і жаркий клімат Індонезії і т.д.

Виробництво окремих видів товарів вимагає особливого сполучення наявних ресурсів. Аргентина й Австралія володіють великими пасовищними угіддями при низькій щільності населення. Ці умови найбільш сприятливі для розвитку екстенсивного скотарства і вівчарства. Протилежністю є Японія і Великобританія, країни з високою щільністю населення, що розвивають галузі обробної промисловості, котрі вимагають високих витрат праці і капіталу.

Важливе значення має не тільки кількість, але і якість наявних ресурсів. Західна Європа, США і Японія мають більш кваліфіковану робочу силу, ніж інший світ. Тому в них можливий розвиток новітніх технологічно складних галузей, немислимих без наявності кваліфікованих кадрів із високим рівнем освіти. Використання технічно досконалих машин і обладнання у свою чергу дозволяє багаторазово підняти продуктивність праці. Цією обставиною пояснюється, наприклад, такий на перший погляд парадоксальний факт. Японія, яка практично не має власних родовищ залізної руди, стала сьогодні найбільшим виробником сталі.

Сучасне великомасштабне виробництво в деяких галузях може розвиватися, лише коли існує ємний ринок збуту. Виробництво автомобілів, наприклад, стає прибутковим лише при досягненні певного обсягу щорічного випуску машин. До цього воно просто збиткове. Тому якщо навіть припустити, що, скажімо, Гані вдалося яким-небудь чудесним чином побудувати високопродуктивне підприємство з виробництва автомобілів, малоймовірно, що вона зуміла б налагодити їх випуск. Нечисленне населення з низьким рівнем доходів не пред'явило би попиту, достатнього навіть для мінімально ефективного виробництва. Цим пояснюється, наприклад, чому лише невелика група розвитих країн має власну авіабудівельну промисловість. Таку розкіш можуть дозволити собі лише держави з ємним внутрішнім ринком.

Різна забезпеченість окремих країн ресурсами й умовами для виробництва пояснює той факт, що виробництво тих самих товарів обходиться в одних країнах дешевше, а в інших дорожче. Це й утворює економічну основу для міжнародної спеціалізації і зовнішньої торгівлі, від якої можуть виграти всі торгуючі країни.

Виграш від зовнішньої торгівлі описується двома економічними поняттями — абсолютних і порівняльних переваг. Про абсолютні переваги говорять, коли країна може робити який-небудь продукт дешевше інших, про порівняльний — у тому випадку, коли країна не обганяє в цьому відношенні інші, але співвідношення витрат на виробництво окремих товарів у даній країні й інших країнах різне.

Абсолютні переваги в зовнішній торгівлі

Розглянемо умовний приклад. Припустимо, що вся світова економіка складається з двох ізольованих країн — А и Б. Обидві країни можуть робити рис і банани. Нехай усе населення кожної з них складається з двох чоловік: одного, який займається вирощуванням рису, іншого — вирощуванням бананів. Країна А може зробити в рік 10 тонн рису і 1 тонну бананів, країна Б — 1 тонну рису і 2 тонни бананів.

Припустимо далі, що кожна з країн може без утрат перерозподіляти свої виробничі ресурси: той, хто вирощує рис, може вирощувати і банани, і навпаки. Представимо ці умовні дані у вигляді таблиці14.1.

Таблиця 14.1


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал