Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розосереджений 1 страница






Вступ

З перших днів існування Україна неухильно запроваджує політику миру. Ця політика завжди була і залишається відкритою, чесною і послідовною. Суть її полягає в тому, що вона твердо відкидає воєнні конфлікти, як засоби вирішення міждержавних політичних, економічних та ідеологічних суперечок.

Керуючись принципами мирного співіснування, Україна до жодної держави не має територіальних претензій, не входить до жодного воєнно-політичного блоку, займає позицію нейтральної держави. Але, як свідчить практика міжнародного життя, ефективність миролюбної політики значною мірою залежить від наявності в арсеналі держави могутніх Збройних Сил. Саме

тому одним з основних і першочергових завдань, які вирішувала наша держава в процесі становлення, було створення власних Збройних Сил. Так, у даний час ЗС України складаються із таких видів: Сухопутних військ, Повітряних Сил і Військово-Морських сил і до 2010 року будуть знаходитись у стані реформування.

Важливою складовою частиною Збройних Сил є Повітряні Сили України і один із їх родів – авіація.

В Україні за умов відсутності ракетних військ оперативного і стратегічного призначення Авіація Повітряних Сил є єдиним родом Збройних Сил, здатним нанести противнику вогневий удар на всій глибині оперативного шикування та у взаємодії з силами протиповітряної оборони – відбити його повітряний наступ.

Аналіз воєнних конфліктів останніх років показує, що вирішальним фактором успішного проведення операцій сухопутних військ були, головним чином, дії авіації.

Тенденції розвитку військової науки і техніки свідчать, що її роль в воєнних конфліктах буде надалі ще більш зростати.

Історія світової авіації тісно пов'язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудовним ними літальним апаратам. Безстрашні українські соколи Костянтин Арцеулов та Володимир Дибовський зуміли " приборкати" пострах перших авіаторів – штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російський імперії авіаційних заводів.

Олександр Можайський Ігор Сікорський Дмитро Григорович

 

Історія військової авіації України починається з часів Української Народної Республіки (УНР). У її збройних силах авіаційні частини започаткувала створена наприкінці березня 1918 року Запорізька повітроплавна ескадра. Вона входила до складу армійського корпусу, що утворився на базі запорізької дивізії, і розмістилась у Харкові. Згодом виникли нові авіаційні формування, що були об'єднані у три авіаційні загони (інспектури), а також ескадра важких чотиримоторних бомбардувальників типу " Ілля Муромець". Останні піднімали до 800 кг бомб та мали на озброєнні 7-8 кулеметів. У грудні 1918 року до складу Української Галицької Армії, що була збройним формуванням Західно - Української Народної Республіки, увійшла перша " літунська сотня", а потім був створений і " літунський полк", який нараховував 40 літаків різних типів.

Високою майстерністю та героїзмом відзначались в роки другої світової війни льотчики - українці. Вони виконали тисячі бойових вильотів, вийшли переможцями у сотнях поєдинків з літаками противника. Найуславленіші з них - ас номер один радянських ВПС тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб (62 повітряні перемоги) та двічі Герой Радянського Союзу Сергій Грицевець (40 перемог).

В пекельному небі Афганістану військові льотчики показали себе з найкращої сторони. Бойові операції, прикриття караванів, доставка вантажів-ось далеко не повний перелік того, що робили на тій війні військові льотчики України. І в теперішній час багато ветеранів тієї війни знаходяться в бойовому строю.

Сучасна авіація Повітряних Сил України - один з важливих гарантів цілісності і незалежності нашої держави. Вона надійно стоїть на сторожі повітряного простору України. В наш час на озброєнні стройових частин авіації Повітряних Сил є авіаційна техніка, що має високі бойові властивості, які дозволяють їй мати значний вплив на хід бойових дій. Але бойова техніка, навіть найефективніша, самостійно не може вирішувати хід бою, операції і війни в цілому. Вирішують люди, які досконало володіють цією технікою і мистецтвом ії використання. Тобто, для ефективного її використання необхідна висока технічна і тактична підготовка інженерно-технічного і льотного складу.

Для забезпечення ефективного бойового застосування сучасної авіаційної техніки важлива роль належить авіаційним спеціалістам усіх спеціальностей, які беруть безпосередню участь в організації бойових дій, підготовці інженерних розрахунків і довідкових даних, необхідних для прийняття рішення командирами авіаційних частин, з’єднань і об’єднань.

Тому ще під час навчання на факультеті військової підготовки студенти разом з підготовкою зі своєї основної спеціальності зобов’язані поглиблено вивчати і знати основи тактики авіації і основи бойового застосування авіаційних підрозділів і частин.

Без знання основ тактики авіації, бойового застосування авіаційних підрозділів і частин авіаційні спеціалісти не здатні успішно організовувати і здійснювати інженерно-авіаційне і інші види забезпечення бойових дій, якісно виконувати свої функціональні обов’язки, брати участь у підвищенні рівня бойової підготовки авіаційних підрозділів і частин.

 

 

 


Розділ 1. основи бойових дій Авіації повітряних сил

Глава 1. Призначення, завдання, склад і організація Авіації повітряних сил

§ 1.1. Призначення, завдання, склад і організація авіації Повітряних Сил

 

1.1.1. Роль і місце Повітряних Сил у загальній системі застосування Збройних Сил України. Організація та склад Повітряних Сил

Повітряні Сили – один із головних носіїв бойового потенціалу Збройних Сил України. Вони виконують поставлені перед ними завдання у збройному конфлікті веденням бойових дій спільно і в тісній взаємодії з об’єднаннями та з’єднаннями інших видів Збройних Сил.

У сучасних умовах лише об’єднане за єдиним задумом застосування всіх видів Збройних Сил України, у тому числі всіх сил оборони й нападу, може забезпечити максимальний ефект виконання поставлених завдань.

Основними чинниками, які визначають місце і роль Повітряних Сил та їх об’єднань (з’єднань), а також форми та способи їх застосування при виконання цих завдань є:

- сучасний стан і розвиток геополітичної обстановки у світі та навколо України;

- положення Воєнної доктрини України, офіційні погляди на роль і місце Збройних Сил України в системі забезпечення національної безпеки України;

- характер сучасних збройних конфліктів і тенденції їх розвитку; форми застосування угруповань військ у цих конфліктах;

- економічні можливості держави щодо розбудови Збройних Сил України.

Досвід застосування Повітряних Сил іноземних держав показав, що:

- роль Повітряних Сил в операціях під час ведення бойових дій і загалом у сучасних війнах безперервно підвищується;

- у звичайних війнах Повітряним Силам по праву належить провідна роль у завоюванні і утриманні переваги(панування) в повітрі, як однієї з головних умов успіху в досягненні цілей операцій (бойових дій).

Перевага (панування) у повітрі – це обстановка у повітряному просторі, коли забезпечується вигідне співвідношення сил у повітрі і такі умови дій своєї авіації, коли, володіючи ініціативою, можливо успішно вести боротьбу з повітряним противником, а СВ і ВМС можуть виконувати поставлені перед ними бойові завдання.

Крім того, Повітряні Сили відіграють провідну роль у вирішенні завдань розвідки, вогневого ураження противника, боротьбі з повітряними терористами, а також у підвищенні мобільності ЗСУ. Для цього вони мають можливість ведення розвідки для своєчасного попередження керівництва ЗСУ та держави про повітряний напад, здійснення охорони державного кордону і повітряного простору України, наносити ефективні авіаційні удари на велику відстань, здійснювати авіаційну підтримку угруповань СВ і ВМС при виконання ними бойових завдань та прикриття важливих об’єктів держави, військ (сил) від ударів з повітря.

За допомогою Повітряних Сил повинно здійснюватись перекидання повітрям військових частин і підрозділів ЗСУ при їх розгортанні у районах бойового призначення, висадки повітряних десантів у тил противника, а також розгортання, ротація та (за певних умов) евакуація миротворчих Сил України й інших держав.

Таким чином, основним призначенням Повітряних сил ЗС України є захист від ударів з повітря, у взаємодії з угрупованнями Сухопутних військ та ВМС, важливих об’єктів країни та угруповань військ, а також виконання ряду завдань, пов’язаних передусім з нанесенням у разі збройного конфлікту ударів по угрупованням військ та об’єктах противника.

Структура Повітряних Сил Збройних Сил України включає:

- Головне командування;

- три Повітряних командування: „Захід”, „Центр”, „Південь”;

- Харківський університет Повітряних Сил;

- Державний авіаційний науково-випробувальний центр (ДАНВЦ);

- Центр бойової підготовки

- військові частини, підрозділи, установи та організації безпосереднього підпорядкування.

Повітряні Сили мають у своєму складі: авіацію, війська протиповітряної оборони (зенітно-ракетні та радіотехнічні війська); спеціальні війська (окремі військові частини і підрозділи: розвідувальні, інженерні, РХБ захисту, зв’язку, АСУ та РТЗ, РЕБ, метеорологічного забезпечення та інші); частини матеріально-технічного і медичного забезпечення; навчальні заклади.

Авіація, зенітні ракетні та радіотехнічні війська є родами Повітряних Сил.

Основою Повітряних Сил є Повітряні командування, які призначені для виконання оперативних (оперативно-тактичних) завдань.

Повітряне командування – основне оперативно-тактичне об’єднання ПС.

Повітряне командування відіграє вирішальну роль у протиповітряній обороні та завоюванні переваги в повітрі, що є найважливішим у створенні умов для успішного виконання завдань в операціях (бойових діях) угруповання військ.

Повітряне командування виконує завдання, у визначених межах відповідальності, в єдиній системі ППО держави і Збройних Сил України та за планами їх Повітряних Сил.

До складу Повітряного командування входять авіаційні бригади, зенітні ракетні, радіотехнічні бригади й полки, військові частини та підрозділи спеціальних військ і матеріально-технічного забезпечення.

З переходом Збройних Сил України на три видову структуру, об’єднання Повітряних Сил набувають нових якостей: вони призначаються одночасно і для наступу (силами й засобами авіації), і для оборони (силами й засобами ППО).

 

1.1.2. Тактика авіації Повітряних Сил та її завдання

 

Досвід ведення бойових дій у сучасних війнах і військових конфліктах показує, що без науки армію, яка може успішно вирішувати поставлені перед нею завдання побудувати неможливо. Тому військове керівництво приділяє велику увагу питанням розвитку і вдосконалення воєнної науки.

Основною галуззю воєнної науки є воєнне мистецтво, яке зароджувалось разом із появою армії.

На сьогоднішній день воєнне мистецтво охоплює теорію і практику підготовки та ведення воєнних дій, які є об’єктом його дослідження. Воєнні дії розглядаються як організоване застосування зброї і техніки військовими формуваннями супротивних сторін у збройній боротьбі і складають основний її зміст. Досвід антитерористичної і миротворчої діяльності свідчить, що вона також супроводжується організованим застосуванням зброї і техніки. Отож, якщо організоване застосування зброї і техніки є об’єктом вивчення воєнного мистецтва, то антитерористичні і миротворчі дії, як об’єкт дослідження підпадають під воєнне мистецтво. Тому об’єктом дослідження воєнного мистецтва стає не однорідне явище – воєнні дії, а явище, що має три складові елементи(три роди діяльності): воєнні, антитерористичні і миротворчі дії.

На сучасному етапі розвитку суспільства структура воєнного мистецтва включає три складові елементи: теорію і практику підготовки і ведення воєнних, антитерористичних та миротворчих дій, а не один елемент(воєнні дії), як це було раніше.

Таким чином, воєнне мистецтво – це теорія і практика підготовки і ведення воєнних, антитерористичних і миротворчих дій.

Воєнні дії – це організоване застосування зброї і техніки у збройній боротьбі між законно створеними військовими формуваннями супротивних сторін з метою розгрому формувань зовнішнього противника.

Антитерористичні дії – це організоване застосування зброї і техніки у збройній боротьбі між законно і незаконно створеними військовими формуваннями супротивних сторін з метою розгрому незаконно створених військових формувань.

Миротворчі дії – це організоване застосування зброї і техніки у збройній боротьбі військовими формуваннями нейтральної сторони між супротивними сторонами з метою їх примирення або припинення воєнних дій.

Воєнне мистецтво має три складові елементи:

· Стратегічне мистецтво(стратегія);

· Оперативне мистецтво;

· Тактичне мистецтво(тактика).

Стратегічне мистецтво (стратегія) є вищою галуззю мистецтва і являє собою систему знань, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення:

а) для воєнних дій – операцій стратегічних об’єднань і збройної боротьби в цілому;

б) для антитерористичних дій – загальних антитерористичних операцій стратегічних об’єднань (об’єднаних сил);

в) для миротворчих дій – загальних миротворчих операцій стратегічних об’єднань (об’єднаних сил).

 

Оперативне мистецтво є середньою і основною галуззю воєнного мистецтва, яка зв’язує стратегічне і тактичне мистецтво і являє собою систему знань, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення:

а) для воєнних дій – операцій оперативних об’єднань;

б) для антитерористичних дій - операцій оперативних об’єднань;

в) для миротворчих дій – миротворчих операцій оперативних об’єднань.

Тактичне мистецтво (тактика) є нижчою галуззю воєнного мистецтва, яка складає його фундамент і являє собою систему знань, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення:

а) для воєнних дій – боїв з’єднань, частин і підрозділів;

б) для антитерористичних дій – антитерористичних дій з’єднань, частин і підрозділів;

в) для миротворчих дій - миротворчих дій з’єднань, частин і підрозділів.

Військове мистецтво включає:

 
 

 

 


Кожний вид ЗС і рід військ, виходячи з їх особливостей, поряд з тактикою загальновійськового бою має і свою тактику.

Тактика авіації Повітряних Сил - це наука про закони, принципи, прийоми і способи ведення бойових дій авіаційними з’єднаннями, частинами і підрозділами. Вона включає тактику родів авіації: бомбардувальної, штурмової, винищувальної, розвідувальної, транспортної.

Тактика кожного роду авіація Повітряних Сил розробляється на основі загальних для них положень тактики та базується на принципах загальної тактики з урахуванням призначення, особливостей і озброєння.

Основними завданнями тактики авіації Повітряних Сил є:

- визначення бойових властивостей і бойових можливостей авіаційних з’єднань, частин і підрозділів (апчз) різних родів авіації;

- установлення способів бойових дій і бойових порядків АПЧЗ, а також ефективності застосування засобів ураження;

- організація та здійснення взаємодії зі з’єднаннями і частинами інших видів ЗС і родів авіації;

- організація гнучкого і безперебійного управління і забезпечення бойових дій;

- вивчення тактики противника;

- розробка тактичних вимог до нових зразків авіаційної техніки і озброєння.

Тактика авіації Повітряних Сил творчо змінюється у відповідності з новими бойовими обставинами, постійно шукає досконаліші способи бойових дій і тактичні прийоми.

Тактика авіації Повітряних Сил розвивається під впливом різних факторів. Серед них найбільший вплив на неї має авіаційна техніка, оскільки з підвищенням бойових властивостей нової авіаційної техніки командири знаходять найбільш доцільні форми, способи і тактичні прийоми дій по різних об’єктах і одночасно з цим висувають ряд вимог по удосконаленню і створенню нових зразків техніки.

Важливим фактором, що впливає на тактику авіації Повітряних Сил є творча діяльність особового складу ПС. Важливо не тільки створити більш досконалу авіаційну техніку і озброєння чи засоби ураження, але і своєчасно розробляти найбільш ефективні способи застосування їх при рішенні різних бойових завдань. Велика роль у цьому належить інженерно-технічному складу, так як він, визначаючи можливості авіаційної техніки, або озброєння, організовуючи їх застосування у бойовій обстановці, перетворюють їх можливості у дійсність.

Звідси випливає, що результат бою, операції і війни в цілому залежить від людей, які досконало володіють технікою і мають глибокі знання тактики авіації Повітряних Сил.

Без знання основ тактики авіація Повітряних Силі їх бойового застосування авіаційні спеціалісти не можуть успішно організовувати і здійснювати інженерно-авіаційне та інші види забезпечення бойових дій, якісно виконувати свої функціональні обов’язки за займаною посадою, приймати участь у підвищенні бойової готовності авіаційних підрозділів, частин і з’єднань (апчз).

 

1.1.3. Призначення, завдання, склад і організація авіації Повітряних Сил

 

Відомо, що тактика авіації Повітряних Сил вивчає бойові властивості авіаційних підрозділів, частин і з’єднань різних родів авіації. Бойові властивості визначають роль, призначення і завдання авіації Повітряних Сил.

Бойові властивості авіації Повітряних Сил визначають здатність успішно виконувати у сучасній війні покладені на них завдання, як разом з іншими видами Збройних Сил, так і самостійно.

Важливими бойовими властивостями авіації Повітряних Сил є:

− велика сила удару і здатність застосовувати різні засоби ураження (ракети керовані та некеровані, бомби, пушки).

Так, наприклад, бомбове навантаження літака Су-24М складає 8, 5 т. (ракети класу «П»-«З», «П»-«П», бомби, НАР, артилерійське озброєння);

− висока мобільність і здатність здійснювати маневр за напрямком, швидко зосереджувати зусилля для вирішення завдань які раптово виникають, наносити удари по об’єктах противника в процесі маневру.

Так, наприклад, при базуванні на 150-200 км бомбардувальники Су-24 із готовності №1 можуть наносити удар через 30-35 хв. по об’єктах ворога, розташованих на 300 км від лінії фронту, а із готовності №2 – через 40-50 хвилин;

− великий радіус дії, здатність вражати об’єкти, розташовані у тактичній (50-80 км.), оперативній (230-300 км.) глибині.

Так, наприклад, бойовий радіус літака Су-24М близько 390-570 км.

− здатність здійснювати авіаційну підтримку військ і самостійно знаходити при цьому задані об’єкти дії і терміново наносити по них удари.

Так, наприклад, при здійсненні авіаційної підтримки сухопутних військ пара літаків Су-24 при варіанті озброєння 8хРБК-500 здатна подавити мотопіхотну роту в районі зосередження;

− безперервність дій в простих і складних метеоумовах вдень і вночі на малих (більше 200 м до1000 м), середніх (більше 1000 м до 4000 м) і великих (вище 4000 м до 12000 м) висотах, у стратосфері (вище 12000м), в умовах радіоелектронних завад, створених ворогом.

− здатність наносити удари з перенацілюванням у повітрі з пунктів управління авіаційних частин, з’єднань і об’єднань по нових знайдених цілях;

− можливість ведення повітряної розвідки і термінової передачі здобутих даних про ворога з борту літака на командний пункт авіаційних і загальновійськових командирів.

Так, наприклад, оперативний розвідник Су-24МР за один політ може розвідати і визначити з малих і середніх висот координати 2-3-х об’єктів, віддалених один від одного на 50-100 км, а тактичний розвідник Су-17М4Р за один політ може викрити один-два райони зосередження військ противника розміром 20-100 км2 кожний;

− здатність ефективно знищувати літаки, крилаті ракети і вертольоти противника у повітрі і на землі.

Так, наприклад, ракета Р-73 яка застосовується на літаку Су-27, випущена в задню півсферу, здатна з високою ефективністю вразити пілотовані і безпілотні засоби ворога у повітрі на відстані до 16 км на великих висотах і до 3 км на малих. Мінімальна відстань пуску ракети - біля 0, 3 км. Висота бойового застосування ракети змінюється в межах від 0, 02 до 20 км;

− можливість здійснювати десантування і швидке перекидання повітрям військ, озброєння, техніки і матеріальних засобів на великі відстані і у будь-якому напрямку.

Так, наприклад, максимальне десантне навантаження літака Іл-76М складає 47т, літак може перевезти 115 десантників або 225 солдат за умови, що буде встановлена додаткова палуба. Найбільший тактичний радіус дії літака при злітній масі 170т, висоті польоту 9000м і десантному навантаженні 20т складає близько 2100 км.

Одночасно з позитивними бойовими властивостями авіація Повітряних Сил має і ряд специфічних негативних властивостей, які ускладнюють її застосування:

- вразливість щодо засобів ППО;

- часткова залежність від метеоумов;

- залежність дій авіації від складних для маскування громіздких аеродромів базування;

- обмеженість у бойовій напруженості (кількість вильотів на добу).

Так, наприклад, бойова напруженість для частин тактичної авіації складає 2-3 вильоти на добу, а для транспортної авіації – 1-2 вильоти.

Зменшити вплив цих факторів на ефективність бойових дій авіації можна умілою організацією управління і забезпечення бойових дій.

Виходячи з указаних бойових властивостей авіації Повітряних Сил, визначається її призначення і завдання.

Авіація Повітряних Сил призначена для сумісної з військами ППО охорони повітряного простору держави, ураження з повітря угруповань військ та об’єктів противника, прикриття угруповань своїх військ і об’єктів від ударів повітряного противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям і ведення повітряної розвідки.

Авіації належить вирішальна роль у завоюванні переваги (панування) в повітрі.

Виходячи з призначення авіації Повітряних Сил на неї покладається рішення наступних завдань:

- знищення авіації противника на аеродромах та в повітрі, його засобів ударного нападу та повітряної розвідки, наземних та повітряних елементів розвідувально-ударних комплексів;

- прикриття військ та об’єктів від удару авіації та крилатих ракет, а також від повітряної розвідки противника;

- завдання поразки резервам противника;

- знищення повітряних та морських десантів противника;

- зрив перевезення його військ і матеріальних засобів;

- порушення управління військами;

- забезпечення прольоту авіації скрізь зону ППО;

- десантування повітряних десантів і забезпечення їх бойових дій;

- перевезення військ і матеріальних засобів повітрям;

- забезпечення бойових дій морських десантів;

- ведення повітряної розвідки;

- виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях у складі міжнародних миротворчих сил ООН та боротьба з незаконними збройними формуваннями.

Ці завдання авіація буде виконувати приймаючи участь в нанесенні масованих ударів по першочергових об’єктах, вогневій підтримці, вогневій контрпідготовці, послідуючих масованих та групових авіаційних ударах. Вона буде здійснювати авіаційну підтримку військ при бойових діях.

У мирний час авіація Повітряних Сил несе бойове чергування по охороні Державного кордону України у повітрі, не допускаючи (присікаючи) його порушення.

Перераховані завдання авіації Повітряних Сил у сучасній війні придбали винятково велике значення у зв’язку з тим, що авіація Повітряних Сил вирішує успіх розгортання і проведення операцій угрупувань сухопутних військ і повітряних сил і значно зменшує їх втрати.

Велике значення має завдання з авіаційної підтримки сухопутних військ і ВМС у проведених ними операціях, оскільки війська (сили флоту) вимагають постійного прикриття їх з повітря від нападу авіації та крилатих ракет противника, а також у підтримці їх бойових дій шляхом знищення рухомих і малорозмірних об’єктів, які можуть чинити сильний опір, але не можуть бути знищені засобами самих військ. Так, досвід бойових дій авіації багатонаціональних сил у зоні Перської затоки показав, що авіаційна підтримка сухопутних військ мала велике значення у вогневій поразці іракських військ.

Не дивлячись на різні завдання авіації Повітряних Сил, вони тісно пов’язані один з одним, так як досягнення успіху при виконанні одного завдання має позитивний вплив на одержання більш високого результату при виконанні інших. Основу авіації Повітряних Сил складає тактична авіація, яка є оперативним і оперативно-тактичним засобом командуючих Повітряними командуваннями.

По характеру завдань. Які виконуються. ЛТД і озброєнню літаків авіація ПС поділяється на такі роди авіації:

- бомбардувальну авіацію (БА) на озброєнні якої знаходяться літаки Су-24 і Су- 24 М;

- штурмову авіацію (ША), на озброєнні якої є літак Су-25;

- винищувальну авіацію (ВА), на озброєнні якої є МІГ-29, Су-27;

- розвідувальну авіацію (РА), на озброєнні якої є: Су-24МР, Су-17М4Р, та безпілотні літаки-розвідники;

- військово-транспортну авіацію (ВТА), на озброєнні якої літаки Ан-26, Ан-12, Іл-76;

- спеціальну авіацію, яка має літаки та вертольоти спеціального призначення.

У складі інших видів ЗСУ є такі роди авіації:

- у Сухопутних військах: армійська авіація;

- у ВМС: морська авіація, яка входить до складу Морської авіаційної групи (МАГ).

Крім того, у складі деяких Міністерств і відомств (МВС, МНС, ДПС) є літаки та вертольоти різноманітного призначення.

Організаційно авіація Повітряних Сил складається з авіаційних бригад і окремих авіаційних ескадрилій.

Авіаційна бригада – основна тактична частина Повітряних Сил, що виконує завдання за призначенням у складі Повітряного командування, об’єднаних сил швидкого реагування або самостійно. За родами авіації бригада може бути однорідною або змішаною.

Авіаційна ескадрилья – основний тактичний підрозділ. Виконує завдання у складі авіаційної бригади або самостійно.

Таким чином авіація Повітряних Сил, маючи велику ударну силу та високу мобільність, здатна впливати на хід і результат збройної боротьби. Головне завдання авіації Повітряних Сил при веденні бойових дій є завоювання переваги в повітрі.

На погляд військово-політичного керівництва України приведені склад організаційна структура авіації ПС повинні дозволити їй успішно вирішувати поставлені перед нею завдання і у кінцевому підсумку впливати на хід і результат Збройної боротьби.

§ 1.2. Організаційна структура частин авіації Повітряних Сил

1.2.1. Призначення, завдання та організація авіаційної бригади

Авіаційна бригада – є основною тактичною частиною авіації Повітряних Сил ЗС України і призначені для виконання завдань за призначенням у складі Повітряного командування, об’єднаних сил швидкого реагування (ОСШР) або самостійно.

За родами авіації авіаційна бригада (авбр) може бути однорідною або змішаною.

Командири основних підрозділів та підрозділів забезпечення(батальйон аеродромно-технічного забезпечення, батальйон зв’язку та радіотехнічного забезпечення, рота (батальйон) охорони) підпорядковуються командиру авбр, а під час виконання завдань за функціональним призначенням виконують розпорядження відповідних заступників командира бригади.

Авіаційна бригада має статус юридичної особи, власну печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, банківський рахунок, штампи та бланки для документації зі своєю назвою та інші реквізити.

Для авбр встановлюються дійсне та умовне найменування відповідно до прийнятої в ЗС України системи найменувань і позначень військових частин.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.025 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал