Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основі тенденції розвитку відносин власності на сучасному етапі






 

В розвинених країнах реальне усуспільнення привело до глибоких змін форм власності, передусім на основі взаємопроникнення приватної та суспільної форм власності, до різноманітності їх форм. Звичайно це не означає, що приватна власність зникла. Навпаки індивідуальна приватна власність, як і раніше, і нині має значне поширення в розвинених країнах. Вона пов’язана насамперед з малим бізнесом (найдрібніші, дрібні та навіть середні підприємства, фермерство).

Але в останні десятиріччя значного поширення набула колективна приватна власність. Вона ґрунтується на процесах акціонування, утворення і руху акціонерного капіталу. Як відомо, акціонерна форма власності довела концентрацію виробництва і капіталу до такого рівня, який зумовив виникнення монополій. Не випадково переважна більшість монополістичних об’єднань є акціонерними товариствами. Проте це не означає, що всі акціонерні товариства можна назвати монополіями. Навпаки, переважна більшість акціонерних товариств, або, як їх називають у США, корпорацій, не є монополіями. Ці компанії засновані на партнерствах вузького кола індивідуальних капіталів, що розподіляють прибуток відповідно до розподілу їхнього капіталу. Сучасним великим компаніям (корпораціям) належить провідна роль в розвитку економіки. Так, у США найбільші корпорації контролюють близько половини промислового виробництва країни. У більшості країн Західної Європи і Японії переважна частка банківських ресурсів сконцентрована в 3–6 найбільших банках.

Приватна капіталістична власність сприяла посиленню відчуження найманого робітника від засобів виробництва, знижувала матеріальні стимули до ефективної праці. Підвищення відповідальності, зацікавленості в результатах праці безпосередніх виробників вимагало передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва. Зробити це удалось шляхом персоніфікації власності, тобто розосередження її серед усіх працюючих.

Так, у США, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької групи монополістів, виникла концепція розосередження власності шляхом передачі акцій найманім працівникам. Законодавчо вона була зафіксована в 1974 р. під назвою ESOP – план створення системи акціонерної робочої власності, що являє собою пайове товариство робітників, яке володіє й розпоряджається акціями підприємства від їхнього імені і в їхніх інтересах. Ці програми мають свої особливості в кожній фірмі, але їх об’єднують певні загальні принципи.

Таким чином, аналізуючи відносини власності на сучасному етапі, не можливо не помітити загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в розвинутих країнах світу.

Трансакційні витирати відіграють фундаментальну роль у формуванні інститутів і можуть як економічна категорія широко застосовуватися при дослідженні діяльності економічних, правових, соціальних інститутів та теорії прав власності.

Теорія прав власності (Р. Коуз, А. Алчіан, А. Онопе та ін.) узагальнює процеси забезпечення прав індивідуума на використання ресурсів, майна, тощо через законодавчо-правові норми, цінність яких залежить від трансакційних витрат збереження або передачі цих прав.

Теорія класифікує такі категорії прав власності: 1) право на використання законного активу; 2) право отримувати дохід від використання активу та заключати з іншими індивідуумами контракти про умови отримання доходу; 3) не обмежене часом право передавати права власності на актив іншої сторони, тобто право відчужувати або продавати актив.

Забезпечення прав власності здійснюється як індивідуальним власником, так і державою, і потребує відповідних трансакційних витрат. Державна гарантія прав власності підвищує цінність активів, що знаходяться у приватній власності. Трансакційні витрати прав власності знижуються, якщо суспільство в цілому дотримується соціальних норм, структура яких збігається з тією структурою прав, яку підтримує держава. І навпаки – рушення соціальних норм може призвести до масштабних економічних втрат як для індивідуума, так і для суспільства в цілому.

Відповідно до економічної теорії прав власності, яка широко застосовується у сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу, власністю є не благо чи ресурс (засоби виробництва або робоча сила), а пучок або частка прав на використання ресурсу. Права власності – це санкціоновані суспільством (законами держави, традиціями, звичаями, розпорядженнями адміністрації і т.д.) відносини між людьми, що виникають у зв’язку з існуванням благ і стосуються їх використання через систему часткових правомочностей.

Відносини власності в цій теорії виводяться із обмеженості ресурсів, що є передумовою існування власності. Тому відносини власності – це система виключень із доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів, що передбачає заборону на несанкціонований доступ до об’єкта власності з боку тих, хто не є власником. Якщо відсутні виключення із доступу до ресурсів, значить, вони – нічиї, нікому не належать або – що одне й те ж – належать усім, тому що до них є вільний доступ. Такі ресурси, згідно цієї теорії, не є об’єктом власності.

Виключити інших із власного доступу до ресурсів означає специфікувати права власності на них, тобто специфікація передбачає визначення меж правомочності, в рамках якої власник реалізує свої права. Чим більш чітко специфіковані права, тим важчий доступ до ресурсу інших осіб і, відповідно, більш повні повноваження власника. Процес, протилежний специфікації, носить назву розмивання прав власності. При цьому межі правомочності втрачають визначеність (чітко не визначено, що кому належить) і між різними особами може виникнути конфлікт з приводу взаємних претензій на ресурс. Таким чином, сенс і мета специфікації – створення умов для набуття прав власності тими, хто їх цінує вище, хто в змозі більш раціонально їх використовувати.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал