Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості конфліктного, структурно-функціонального, структуралістсько-конструктивістського підходів до пояснення соціальної стратифікації.






Структурно-функціональний аналіз – принцип дослідження соціальних явищ і процесів як системи, в якій кожний елемент структури має певне призначення (функцію) у відношенні до цілого явища (процесу). «Соціальна структура являє собою стандартизовану систему соціальних або стандартизованих відносин між діячами, які виконують певні ролі відносно один одного.»

4 компоненти (незалежних змінних) соц.. структур за Т. Парсонсом:

Цінності – функція інтеграції системи;

Норми – взірець соц.. взаємодій;

Колективи, спільноти – функція установлення та досягнення цілей;

Ролі та статуси – спрямовані на адаптацію акторів до умов ситуації взаємодії

«Основними стабільними структурними елементами соц.. систем є структура інституціоналізованих стандартів, які визначають ролі діячів, що до неї входять».

Механізми утворення соціальних структур за Парсонсом:

Функціональна диференціація індивідуальних та групових акторів

Утвердження рольового розподілу в процесі адаптації акторів до ситуації та умов взаємодії

Легітимація ролей-очікувань завдяки їх включенню у систему цінностей

Інституціоналізація, генералізація цінностей, які надають усталеність структурі взаємодій

Функціональна диференціація індивідуальних та групових акторів

 

МЕРТОН. В даному розділі своєї праці «Социальная теория и социальная структура» Р. Мертон вдається до аналізу типів пристосування індивідів у окремих спільнотах та у суспільстві взагалі. Дані типи характеризуються прийняттям чи відхиленням типових для конкретного суспільства норм та цінностей. Саме соціальна структура і соціальна діяльність впливає на вибір індивідом того способу пристосування, яким він буде керуватися на конкретному етапі. Ці типи є скоріше різновидами терплячого реагування, а не формами організації особистості.

В современной социологии существует большое количество подходов к изучению и пониманию социальной действительности, однако все они могут быть, в основном, сведены к двум крупным течениям (парадигмам) - структурализму или макросоциологии и социальному конструктивизму или микросоциологии.

 

Представители первого подхода рассматривают в качестве предмета социологического познания общество и его структурные образования, подчеркивают качественное своеобразие социальных явлений, их несводимость к социально-психологическому уровню. Различные микроявления и процессы, такие как поведение отдельных личностей, межличностные отношения и т.п., рассматриваются представителями этого направления как проявления закономерностей макроуровня. То есть, приверженцы такого подхода делают акцент на структурах, которые более или менее жестко предопределяют поведение людей.

 

Безусловно, что подобный подход имеет право на существование, и очень полезен. Но он не может претендовать на исчерпывающее и достаточное средство понимания и изучения социальной действительности, так как вводит элементы фатализма, игнорируя или принижая роль активного субъекта в воспроизведении, сохранении и развитии этой действительности. Тем более, что выделение социальной структуры и функций ее элементов дает далеко не полную информацию об изучаемом объекте.

 

К тому же здесь имеется еще одно затруднение, связанное с качественным различием структур физического мира и структур социальных. В отличие от объектов естественно-научных дисциплин, изменение структуры которых приводит к превращению их в другие, в гуманитарных науках исследователь имеет дело с объектами, которые изменяют свой характер на противоположный без изменения структуры. Примером может служить, с одной стороны, треугольник, который всегда, в любое время для исследователя есть геометрическая фигура с тремя сторонами, с суммой углов в 180 градусов и с площадью равной половине произведения высоты на основание и, с другой стороны, парламент, который может изменить свою политику на кардинально противоположную в зависимости от тех сил, которые добились большинства в нем, без изменения политической структуры государства.

 

Представители же социального конструктивизма или микросоциологии < настаивают на приоритетном изучении области непосредственно наблюдаемого социального взаимодействия, механизмов интерпретации сферы повседневной реальности и т.п. Подчеркивая большую роль субъекта в сохранении, воспроизводстве и развитии действительности, они дают инструменты для изучения важной стороны социального объекта. Однако, абсолютизируя такой подход, признавая его единственно правильным, а данный уровень микросоциологии единственно реально существующим и фундаментальным, сторонники социального конструктивизма рассматривают макросоциологические явления как неправомерные абстракции, реальность которых нельзя эмпирически доказать.

 

Таким образом, социальный конструктивизм акцентирует внимание на искусственном происхождении элементов социальной структуры в результате более или менее сознательной деятельности людей и социальных институтов. Абсолютизация этого подхода ведет к чрезмерному субъективизму: все в обществе оказывается сконструированным неограничиваемыми ничем людьми, что порождает иллюзию их полной свободы.

 

Такая детальная разработка психологических аспектов социального действия при забвении других его сторон приводит к психологизации социологической теории.

В этой части социальной действительности, как ни в какой другой, все связи и взаимодействия между социальными институтами и индивидами максимально деформированы и не носят автоматического характера. Исследователи часто натыкаются на факты, когда индивид, принадлежащий к определенной социальной группе, часто далеко не логично делает свой выбор вопреки своим интересам. К тому же сама социальная структура в сфере политики далеко не однозначна. Помимо непосредственно наблюдаемых социальных институтов существуют неявные, < замаскированные> другими < явными> элементами центры власти и влияния, определяющие выбор индивида.

На наш взгляд наиболее удачно эту задачу можно решить в рамках структуралистско-конструктивистского подхода, разработанного такими социологами как Энтони Гидденс, Пьер Бурдье, Петр Штомпка. Они предложили исследователям-социологам свою научную стратегию анализа двойственной природы социального объекта, устраняющего односторонность как структурализма, так и конструктивизма, а именно структуралистско-конструктивистский подход.

Конфліктний підхід – як в своїй функціоналістичній версії запропонованій Л.Коузером, так і в структуралістській версії Р.Дарендорфа і пізніше у Коллінза, підкреслює, що головним джерелом змін у суспільстві є конфлікт між групами, що обстоюють свої матеріальні або ідеальні інтереси. Якщо для функціоналістів ключовими були питання стабільності та дотримання соціальних норм, то для прихильників конфліктного підходу такими стали зміни та групові інтереси.

 

 

Концепції соціальних нерівностей, класів і статусів К.Марска, М.Вебера. М.Вебера в ряді своїх праць, а головне в роботі " Господарство і суспільство" запропонував своє бачення суспільства. Основою поділу суспільства, вважав він, є диференціація його на три системи: систему, що опирається на ієрархію економічну, систему, що опирається на ієрархію участі в реалізації влади, і систему, що опирається на ієрархію суспільного престижу. Великі групи людей, які мають однакову економічну базу, М.Вебер називав класами, однак в суспільстві головним елементом його структури є станові групи, що розрізняються за рівнем престижу і його відсутності в суспільстві. Найбільш важливою характеристикою, за Вебером, станового рівня є осягнення тією чи іншою групою певного стилю життя. Класи, в його розумінні є елементами економічної системи суспільства, а стани - елементами суспільної системи. Клас характеризують насамперед відносини обміну матеріальних багатств та рівень певної кваліфікації, що проявляється на товарному ринку. Тому первинні форми класів з'являються зі становленням первісних форм і товарного ринку, і, відповідно, класова боротьба точиться за споживацькі кредити, за засоби споживання, за доступ до ринку і за ціни. Таким чином, М.Вебер розглядав класовий поділ суспільства як ставлення певних розрядів людей до способу виробництва й отримання прибутків. Становий же поділ він виводив із відносин груп людей до способу споживання прибутків, добра, що проявляється насамперед у стилі життя. Станова ситуація людей є детермінована загальновизнаними критеріями престижу в даному суспільстві. Правда, самі ці критерії М.Вебера сформульовані дуже загально.

Класова структура соц..нерівностей – утворює соціальну спільноту, яка має економічну відмінність в залежності від ринкових позицій. Клас об’єднується типовими життєвими шансами на ринках праці та споживання. Відношення до власності – один з критеріїв.

Статусна структура соц..нерівностей – утворює ієрархічні соціальні спільноти, які відрізняються мірою соціальної поваги, престижем і закріплюються завдяки специфічним стилям життя. Статуси можуть утворювати вл. стратифікацію соц..класів, сприяти фрагментації класів.

(class polarization) (марксизм) -неотъемлемая при капитализме тенденция противоположности интересов двух основных классов к возрастающему осознанию этих различий и превращению обоих классов в конечном счете в противостоящие лагери. Согласно Марксу, данный процесс происходит в результате тенденции к " обнищанию" пролетариата с одновременным созданием условий, поощряющих коллективные действия, например, на мелких фабриках и в небольших городах (см. Классовое сознание). Как часть процесса поляризации, классы, находящиеся на различных позициях промежуточных классов, также имеют тенденцию к расслоению и поглощению одним или другим лагерем (в основном пролетариатом) в ходе обострения кризиса капитализма. Гипотеза Маркса не подтвердилась, по крайней мере открыто потому что обнищание не произошло в той мере, в какой ожидалось, а классовые интересы и основы классового сознания оказались гораздо более сложными, чем он предсказывал (см. Классовые представления). Кроме того, в большинстве западных либерально-демократических государств стала нормой политика, основанная на широких классовых коалициях (см. Политическое расхождение; Стабильная демократия), несмотря на то, что это весьма усложняется сохраняющимися " промежуточными классами" (см. также Электоральное поведение). Наличие богатых и бедных наций на мировом уровне — еще один элемент классовой поляризации. Его можно рассматривать и с точки зрения концепции Маркса, и в ракурсе, значительно отличающемся от его схемы (см. Теория зависимости; Валлерстайн).

На думку соціологів всіх ідейних напрямків, ніхто в історії суспільної думки настільки виразно як К.Маркс не підкреслював, що джерелом соціального розвитку виступає боротьба між антагоністичними суспільними класами. За Марксом, класи виникають і протидіють на основі різного положення і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства. Іншими словами, найбільш загальною основою утворення класів є суспільний розподіл праці.Розвиваючи цю тезу, Ф.Енгельс писав: "...в основі розподілу на класи лежить закон розподілу праці". Поділ праці, як фактор, спрямований на оволодіння силами природи, викликає технічну спеціалізацію працівників, утворює професії і спеціальності. Однак, у міру ускладнення процесу виробництва ускладнюється і процес його організації. Тому з'явилася

потреба в професійних організаторах, іншими словами, - потреба в поділі праці на виконавський (переважно фізичний) і управлінський. Так розподіл праці здобуває характер поділу на його соціально неоднорідні види. Іншими словами, у ньому як би кристалізуються дві сторони: виробничо-технічна і соціально-економічна.Соціально-економічний аспект поділу праці включає такі великі явища, як розподіл на розумовий і фізичний, управлінський і виконавський, кваліфікований і некваліфікований, творчий і стереотипний. Поділ праці на виконавський і організаторський історично передував утворенню приватної власності і суспільних класів. З появою же приватної власності і класів відбувається закріплення визначених функцій, сфер і видів діяльності в єдиному процесі виробництва за різними класами. З моменту виникнення класів не рід діяльності визначає належність до даного класу, а навпаки, належність до класу визначає заздалегідь задане коло професій, якими може займатися виходець з даного класу. К.Маркс писав: " Сучасне класове розходження ні в якому разі не засновано на " ремеслі"; навпаки, розподіл праці створює різні види праці усередині одного і того ж самого класу".Таким чином, ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал