Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Організаційна структура управління






Організація виробництва – це комплекс організаційно- економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на раціональне використання трудових ресурсів, засобів і предметів праці та землі з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Організація виробництва в аграрних формуваннях – це наука, яка вивчає закономірності раціональної побудови і ведення виробництва в них, вивчає способи поєднання праці із засобами виробництва і дає їм оцінку, що в кінцевому результаті сприяє підвищенню ефективності виробництва. Чітко налагоджена організація виробництва в аграрних формуваннях різних форм власності – це основа ефективності їх маркетингової діяльності [14].

У кожному господарстві на ці тенденції впливає багато факторів, які можна поділити на дві групи.

До першої групи належать фактори, що сприяють поглибленню спеціалізації виробництва і скороченню кількості галузей у господарстві (фактори спеціалізації): сприятливі природні умови для розвитку даної галузі; можливість підвищення рівня концентрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими питомі капітальні вкладення на придбання комплексів машин, адже кількість їх у спеціалізованих господарствах значно скорочується; близькість пунктів реалізації сільськогосподарської продукції; близькість переробних підприємств, відходи яких сільськогосподарські підприємства використовують; раціональніше використання знань спеціалістів.

До другої групи належать фактори, що сприяють розвиткові багатогалузевого господарства (фактори інтеграції): організаційно-технологічні взаємозв’язки між галузями (вимоги сівозмін; потреби рослинницьких галузей в органічних добривах, свинарських господарств-репродукторів — у молочних продуктах тощо); повніше використання трудових ресурсів, універсальних машин і насамперед енергетичних (трактори, самохідні шасі та автомобілі); раціональніше використання побічної продукції; потреба в самозабезпеченні продуктами харчування; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими несприятливих погодних умов чи стихійного лиха (втім, імовірність ризику для високо-спеціалізованого сільськогосподарського підприємства скорочується за рахунок високої культури виробництва).

Зазначені дві групи факторів істотно впливають на визначення виробничого напряму господарства. Одне з головних і складних завдань планування — збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. На підприємствах для цього використовують як традиційну методику, так і методи оптимального планування.

Традиційна методика планування галузевої структури господарства складається з таких етапів:

1) визначають головні та додаткові товарні галузі, які могли б успішно поєднуватися в одному господарстві. Наприклад, у лісостепових свиновідгодівельних господарствах з головною галуззю добре поєднуються молочне скотарство та виробництво цукрових буряків;

2) вивчають усі фактори спеціалізації та інтеграції, встановлюють межі для розвитку окремих галузей, визначають попередню структуру посівних площ, яка має відповідати як агротехнічним і економічним умовам, так і вимогам головної галузі;

3) виконують розрахунки на максимальний розвиток головної галузі. У нашому прикладі можливий вихід концентрованих кормів ділиться на потребу в них з розрахунку на одну голову свиней або 1 ц приросту живої маси. При цьому в господарстві залишається велика кількість побічної продукції і відходів рослинницьких галузей, які не можуть бути повністю використані свинарством. Ця обставина зумовлює необхідність розвитку в господарстві додаткової галузі, яка вдало поєднувалась би з головною, сприяла її розвиткові і забезпечувала вищий рівень загального виробництва продукції. В умовах Лісостепу такою галуззю є скотарство;

4) установлюють раціональні розміри додаткових і допоміжних галузей. Причому слід розвивати лише такі з них, які мають безпосередні виробничі зв’язки з головною галуззю або необхідні для якнайповнішого використання внутрішньогосподарських ресурсів (землі, гідромеліоративних споруд, робочої сили). Кожна галузь за своїми розмірами має сприяти веденню виробництва у великих масштабах із застосуванням сучасної техніки і технології. Це дає можливість виробляти продукцію з мінімальними витратами;

5) остаточно уточнюють розмір основної галузі. У результаті такого зворотного перерахунку розмір головної галузі може дещо скоротитись порівняно з початковими розрахунками;

6) економічно оцінюють можливі варіанти поєднання галузей і вибирають найефективніший [15].


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал