Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Домогосподарство і споживацька поведінка






Домогосподарство — це економічна одиниця, яка функціонує у спо­живчій сфері національної економіки і виконує наступні функції: виробни­цтво і відтворення «людського капіталу»; надання підприємницькому сек­тору економічних ресурсів; використання доходів від продажу ресурсів для споживання і нагромадження.


 

Споживацький вибір, відповідно і ринковий попит визначаються суку­пним впливом смаків і переваг споживача, бюджетних обмежень і ринко­вих цін, що схематично представлено на рис. 4.3.


Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Споживацькі переваги залежать від: типу економічної системи; особ­ливостей національної традиції споживання; рівня економічного розвитку і життя; ступеня відкритості національної економіки. Ринкова трансформація перехідної національної економіки поступово зменшує фактор невизначено­сті у поведінці споживача. Домінуючими у формуванні споживацьких мо­тивацій стають такі чинники: економічне зростання і суттєве розширення кола потреб; зростання споживчого ринку і його диференціація; розвиток торгівельної інфраструктури, вплив реклами і торгової марки; структурні зміни економіки і стрімкий розвиток сфери послуг; зміни уявлень про здо­ровий спосіб життя, роль сім'ї і жінки у суспільному виробництві; кризи, пов'язані з продуктами харчування і навколишнім середовищем.

Одночасно відбуваються зміни і в характері споживацьких обме­жень. Стабілізація перехідної національної економіки значно пом'якшує вплив цінового фактора. Зростання доходів домогосподарств супрово­джується трансформацією їхньої структури, яка представлена: заробітною платою; підприємницьким доходом; доходами від власності; державними трансфертними виплатами (пенсії, стипендії, допомога, безоплатні послу­ги охорони здоров'я, освіти тощо); доходами з інших джерел (спадок то­що). Серед доходів домогосподарств в Україні переважає заробітна плата і соціальні трансферти. З розвитком підприємництва зростає частка під­приємницького доходу. Про підвищення рівня добробуту нації свідчить зростання доходів від власності. Глобальною тенденцією є зростання час­тки фінансових її компонентів (наявні грошові кошти, ощадні внески, на­громадження у страхових фондах тощо). Негативними факторами впливу на доходи домогосподарств у перехідній економіці є: перерозподіл прав власності; соціальна диференціація; тінізація економіки і збільшення роз­риву між номінальними і реальними доходами; недосконалість державної соціальної політики.

Соціально-класове розшарування суспільства в умовах перехідної на­ціональної економіки має наслідком виникнення альтернативних ситуацій споживацького оптимуму. Якщо споживач прагне одержати задану корис­ність з мінімальними витратами або одержати максимальну корисність при заданому доході, його задоволення обраними товарами досягає максимуму



Глава 4. МІКРОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

відношенню. Перехід від «кутового» рішення до внутрішньої рівноваги можливий за умови підвищення доходів домогосподарств і стабілізації цін.

Відповідне зростання споживчих видатків супроводжується змінами структури споживчого попиту. Політика держави, спрямована на подо­лання бідності, розвиток підприємництва і становлення «середнього» кла­су, підвищує попит на нормальні товари, а також деякі предмети розкоші: якісне житло, освіту, медичні послуги і дозвілля. У бюджеті споживача по­ступово скорочується частка видатків на споживання першочергових про­дуктів харчування і так званий «парадокс Гіф фена». Для порівняння: в Україні видатки на продукти харчування складають 42% у сім'ях із серед-ньодушовим доходом і близько 30% — у високооплачуваних сім'ях; останній показник у США — 25%, країнах Євросоюзу — 20%.

В структурі функціонального попиту, який обумовлений споживчими характеристиками блага, стрімко зростає попит на високоякісні, екологічно безпечні продукти, продукти швидкого приготування, дієтичні та біопро-дукти, побутову техніку.

В структурі нефункціонального попиту, який виникає не внаслідок су­то споживчих характеристик товару, а під впливом будь-яких факторів, се­ред останніх домінує «ефект показового споживання», коли споживач асо­ціює підвищену ціну на товар з більшою його престижністю, елітарністю, що супроводжується додатковим попитом. Розвиток торгівельної індустрії сприяє зростанню нераціонального попиту, який заздалегідь не планується споживачем, а зумовлений миттєвими примхами і бажаннями. Значне міс­це у структурі нефункціонального попиту посідає спекулятивний, перева­жно на ринках нерухомості.

4.4. Державне регулювання мікрорівня національної економіки

Специфіка державного регулювання підприємництва залежить від ти­пу економічної системи і відповідної економічної ролі держави, моделі на­ціональної економіки, національних традицій підприємництва, соціально-


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

політичної ситуації, специфіки економічного розвитку і тих цілей, які ста­вить перед собою держава. Відповідно до цього держава може бути:

— гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай не­сприятливе середовище для нього;

— пасивним спостерігачем, який не протидіє, але водночас і не сприяє розвитку підприємництва;

— прискорювачем підприємницького процесу завдяки активному по­шуку та реалізації ефективних форм і методів залучення нових еко­номічних агентів у підприємницьке середовище. Саме в цьому на­прямі має розвиватися державне регулювання підприємництва в Україні.

Мікроекопомічна політика в умовах перехідної національної еконо­міки — це система державних заходів, спрямованих на становлення і роз­виток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які ви­значають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту.

Складовими державного регулювання мікрорівня національної еконо­міки є: роздержавлення і управління процесами приватизації; антимоно-польна політика і створення конкурентного середовища; формування рин­кової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; фо­рмування дієвого організаційно-господарського механізму крупного під­приємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства (фірми) і підтримання інноваційної компоненти підприємництва; управління дер­жавним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпечує споживання і нагромадження.

Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і не­прямих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, грошово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) повинно сприяти посиленню господарської самостійності й активності під­приємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме держа­вне регулювання, напрями та інструменти якого представлені на рис. 4.5, стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній ринковій системі.


Рис. 4.5. Пряме державне регулювання підприємництва

Важливим елементом мікроекономічної політики є зміна соціально-економічної структури через роздержавлення і приватизацію. Метою роз­державлення є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах.

Роздержавлення передбачає: ліквідацію диктату плану, централізо­ваного розподілу ресурсів; комерціалізацію діяльності державних підпри­ємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демоно­полізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у недержавні форми (приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана).

Приватизація в Україні підпорядкована трансформації командно-адміністративного типу національної економіки у змішану економіку рин­кового типу. Способи приватизації: 1) викуп об'єктів малої приватизації; 2) продаж на аукціоні; 3) продаж за некомерційним конкурсом; 4) продаж за комерційним конкурсом; 5) продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу; 6) викуп державного майна підприємства згідно з альтернатив­ним планом приватизації; 7) викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; 8) продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Антимонопольно політика включає два аспекти: демонополізацію і регулювання діяльності підприємницьких монополій. Метою антимонопо­льно! політики є створення ринкового середовища та сприяння конкурен-


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ції. Рівень монополізації перехідної національної економіки значно вищий, ніж у державах з розвинутою ринковою економікою. В Україні у 2002 р. майже половину промислового виробництва забезпечували сто найкруп­ніших підприємств, а у переробній промисловості частка ста найбільших підприємств складала 48, 6% (у США в 1992 р. — 31, 8%).

Перехід до сучасної змішаної ринкової економіки означає формування ринкових структур, які класифікуються за коефіцієнтами концентрації CR 1, CR З, CR 5 (ринкові частки одного, трьох, п'яти найбільших учасни­ків ринку). Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, мо­нополістом вважається фірма, частка ринку якої перевищує 35% (CR 1 > 35%, CR 3 > 50%, CR 5 > 70%). Обсяг пропозиції продукту на рин­ку (обсяг ринку) визначається як сума випуску певного продукту вітчизня­ними виробниками (за мінусом експорту) і обсягу його імпорту. Відповід­но, частка ринку — відношення випуску продукту фірмою, без урахування експорту, до обсягу ринку. За ступенем концентрації в Україні сформовані такі види ринкових структур:

чиста монополія. Частка ринку складає приблизно 100%, здійсню­ється ефективне блокування проникнення на ринок інших фірм;

домінуючі фірми. Частка ринку — від 50 до 90%, значні перепони для проникнення в галузь і можливість самостійно здійснювати ці­нову політику;

обмежена олігополія. Коефіцієнт концентрації для чотирьох фірм до 60%, значні бар'єри проникнення у галузь, наявність стратегічної поведінки;

ефективна конкуренція. Коефіцієнт концентрації менше 35%, незна­чні перепони для проникнення на ринок, відсутність змов;

досконала конкуренція. На ринку діють понад сто дрібних фірм, жо­дна з яких займає не більше 1% ринку, відсутні бар'єри для вхо­дження у галузь.

За оцінкою Антимонопольного комітету України, частка монопольно­го сектора складає близько 40% (для порівняння: в економіці США прева­лює ефективна конкуренція, а частка монопольного сектора складає при­близно 35%) і представлена підприємствами гірничо-металургійного ком-


Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

плексу, транспортуванням газу та електроенергії, телефонним зв'язком за­гального користування, системою водопостачання і опалення, залізничним транспортом тощо. Галузі легкої та харчової промисловості (з великою ча­сткою акціонерних та колективних підприємств) наближаються переважно до олігополістичної структури. Сфери побутових послуг, громадського ха­рчування, роздрібної торгівлі тяжіють до створення ринків ефективної кон­куренції.

Політика демонополізації спрямована на: 1) зниження ступеня моно­полізації ринку і дотримання антимонопольного законодавства; 2) захист інтересів підприємців від зловживань монопольним становищем (нав'я­зування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження вироб­ництва, встановлення монопольних та дискримінаційних цін, створення перепон для входження на певний ринок тощо); 3) захист суб'єктів підпри­ємництва від дискримінації органами влади і управління та від недобросо­вісної конкуренції.

В антимонопольній політиці використовуються наступні інструменти:

— регулювання злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їх­ньої сукупної частки ринку 35%;

— введення штрафних санкцій і примусове роз'єднання фірми-монополіста при наявності зловживань монопольною владою;

— тарифне регулювання імпорту та експорту товарів;

— державні замовлення і контракти;

— введення стандартів і показників якості товарів;

— у процесі регулювання діяльності підприємницьких, природних мо­нополій — обмеження рівня цін і тарифів, введення граничних нор­мативів рентабельності, запровадження лінійних та нелінійних цін.

Антимонопольна політика має певні економічні обмеження. Йдеться, насамперед, про негативний вплив цінового регулювання діяльності під­приємницьких монополій. Запровадження граничних нормативів рента­бельності спричинює підвищення цін, скорочення пропозиції у довгому періоді. Граничний норматив рентабельності передбачає пряму залежність між прибутком і собівартістю продукції: якщо відношення прибутку до со­бівартості в ціні товару перевищує встановлений норматив, до підприємст-


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ва-порушника запроваджуються штрафні санкції. В короткому періоді по­дібні заходи супроводжуються обмеженням монопольної влади. Рис. 4.6 показує, що в короткому періоді при встановленні граничного нормативу рентабельності ціна монополіста Р, (відповідно до правила MR = МС) знижується до Р2, а обсяг виробництва відповідно зростає до Q2.

Рис. 4.6. Цінове регулювання діяльності підприємницької монополії

З метою максимізації прибутку поступово підприємство-монополіст підвищує витрати на виробництво продукції. Рисунок ілюструє цю динамі­ку зсувом кривої середніх витрат до рівня АС,, що призводить до підви­щення регульованої ціни з Р2 до Р4 (вищої за максимально можливу ціну монополіста Р, без цінового регулювання) і скорочення випуску до Q4 (ни­жче мінімально можливого рівня пропозиції Q3 без цінового регулювання).

Таким чином, використання цінового регулювання діяльності підпри­ємницької монополії поза межами природної монополії можливо лише за умови надзвичайно високого ступеня ринкової концентрації, коли всі інші засоби антимонопольно! політики не можуть ефективно зменшити втрати суспільства від зловживань монопольною владою.

У цілому державне регулювання підприємницьких монополій не може повністю ліквідувати збитки суспільства від монополії, які мають такі форми прояву, як нав'язування однобічних умов взаємного обміну, застосування ці­нової дискримінації, неефективний розподіл ресурсів і бюджетних коштів за


Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

рахунок штучного утримання статусу природного монополіста, асиметрія ринкових сигналів і блокування дії конкурентного цінового механізму.

Державне регулювання діяльності малого бізнесу є системою еконо­мічного, правового, соціального і організаційного забезпечення державою сприятливих умов для його розвитку.

До елементів системи державного регулювання малого підприємниц­тва відносяться: правове забезпечення; фінансова підтримка; інформацій­не забезпечення; підготовка і підвищення кваліфікації підприємців, мене­джерів і робітників; сприяння зовнішньоекономічній діяльності. Особливо­го значення набуває сприятлива податкова політика, оскільки існує різниця в реальному податковому тягарі для підприємств різного масштабу. Малий бізнес об'єктивно переміщується у спрощену систему оподаткування, тому що у загальній системі на нього припадає більший тягар, ніж на підприєм­ства великого бізнесу. Це загальносвітова тенденція: якщо ставки оподат­кування лінійні, навантаження на великий бізнес відносно менше. Станда­ртними інструментами податкового стимулювання малого підприємниц­тва є пільгове оподаткування, введення спрощеної системи оподаткуван­ня, звільнення малих підприємств від сплати податків у перші роки діяль­ності. В Україні, після введення у 2000 р. єдиного податку, вдвічі збільши­лася кількість підприємців за рахунок виходу з тіні вже існуючих. Важли­вим напрямом державної підтримки малого підприємництва є створення дієвої системи його фінансування, кредитування і страхування, елементи якої представлено на рис. 4.7.

Головними напрямами державного регулювання споживчого попиту є:

— розробка і реалізація суспільних механізмів, що встановлюють соці­альні межі споживчого ринку (екологічні стандарти, норми якості, споживчі сертифікати товарів і послуг споживчих товариств, альтерна­тивних маркетингових і рекламних служб);

— орієнтація споживчої сфери на забезпечення соціальних пріоритетів за допомогою різних форм соціального контролю, в тому числі організа­цій споживачів (наприклад, у формі прямих зв'язків споживачів і ви­робників — споживчої кооперації, об'єднань споживачів для спільного користування тими або іншими товарами);


Рис. 4.7. Шляхи сприяння розвитку малого підприємництва

структурна перебудова споживчого ринку (орієнтація на задоволення потреб конкретних соціальних груп. Йдеться, наприклад, про доступ­ність основних продуктів харчування і технічно складних товарів на­родного споживання або основних видів утилітарних послуг дня всіх соціальних груп населення);

формування системи соціальної підтримки осіб з низьким рівнем до­ходів і раціональної структури споживчого бюджету.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал