Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та зміст права власності на природні ресурси






Власність - це економічна категорія, яка виявля­ється у відносинах між людьми з приводу привласнен­ня матеріальних благ. Структура власності розкрива­ється через такі економічні елементи, як володіння, користування й розпорядження. Як й інші економічні відносини, зазначені відносини опосередковуються, регулюються правом. За допомогою правових норм установлюється зміст правовідносин власності, визна­чаються права й обов' язки суб'єктів права до певних конкретно визначених предметів матеріального світу, у тому числі до природних ресурсів. Можна зазначити, що право власності на природні ресурси - це врегульо­вані правовими нормами суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження природ­ними. Конституція України закріплює принцип набут­тя і реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою відповідно до закону.

Право власності на природні ресурси має ряд спе­цифічних особливостей, пов'язаних із їх екологічним змістом.

По-перше, воно не є всеосяжним, бо не всі приро­дні ресурси за своїми властивостями можуть перебу­вати у власності, а лише ті з них, котрі є відносно ста­більними, підлягають індивідуалізації. До них нале­жать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, при­родно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного се­редовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмо­сферне повітря, кліматичні ресурси й інше), тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства.

По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно взаємо­пов'язані. Тому вилучення природної речовини в про­цесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, від­стріл і відлов тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на Продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.

За своїм юридичним змістом право власності на природні ресурси розкривається через зміст його струк­турних елементів: права володіння, користування та розпорядження.

Право володіння природними ресурсами являє собою фактичне володіння уповноваженою особою об'єктом, здійснення господарського панування над привласненими природними ресурсами й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення.

Право володіння може належати не лише власни­ку, але й особі, якій власник передає природний об'єкт на підставі угоди, наприклад оренди. Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійс­нювати його, але цілком зберігає можливість мати при­родний об'єкт у своєму господарстві, у складі майна. Право володіння одним і тим же природним об'єктом належить у таких випадках і власнику, і особі, якій власник передав об'єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, тому що власник має згідно із законом право на витребування речі з чужого незаконного володіння.

Разом із тим право володіння осіб, що не є власни­ками, істотно відрізняється від права володіння влас­ника. Право володіння цих осіб має похідний харак­тер. Власнику, крім права володіння, належать також правомочності користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, встановлених угодою з власником (наприклад оренди земельної ділянки).

Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу - титул. Правовою підставою воло­діння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути угода з власником, адміні­стративний акт та інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титульне володіння. Якщо особа фактично володіє окремим природним об'єктом, але без належної підстави (титулу), вона вважається неза­конним власником.

Право користування природними ресурсами слід розуміти як визнання законом можливості їх гос­подарської експлуатації та вилучення з них корисних можливостей і доходів. Слід зазначити, що право ко­ристування природними ресурсами власника має відмінності від права користування природними ресур­сами невласника. Воно як й інші правомочності (права й обов'язки) власника не може бути обмежено стро­ками, здійснюється власником самостійно, не передба­чає втручання інших осіб, що не є власниками. У де­яких випадках при здійсненні права користування природними ресурсами, наприклад, у разі заготівлі де­ревини, збору лікарських рослин тощо має місце не тільки користування, а й розпорядження відповідни­ми лісовими ресурсами, тому що у якості таких вони припиняють існування. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і є залежним від права влас­ності. Зокрема, орендар може користуватися орендо­ваною земельною ділянкою лише на умовах, визначе­них угодою та цільовим призначенням землі.

Право розпорядження природними ресурса­ми - це визнана за власником і Гарантована йому мо­жливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природ­них об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність).

Такими діями є в основному угоди (купівля-продаж, дарування, обмін тощо). Унаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад у разі продажу).

Усі зазначені правомочності здійснюються власни­ком особисто, незалежно від волі та бажання всіх ін­ших осіб, і обмежується лише законом. Останній мо­мент має принципове значення для розвитку інституту права власності на природні ресурси. Адже минули вже часи, коли поняття власності мало абсолютист­ський характер (практично до середини XX ст.): кож­ний власник визнавався сувереном свого майна. Пра­во власності розумілося виключно як суб' єктивне право і будь-які регламентаційні заходи, що мали за мету його об'єктивізувати, сприймалися як такі, що вно­сять дестабілізацію у його вихідну конструкцію. У су­часний період певні обмеження, зобов'язання, пов'язані зі здійсненням права власності на природні ре­сурси, передбачені законодавством багатьох країн, включаючи Україну. Вони викликані потребою у за­безпеченні захисту інтересів власників при здійсненні природокористування іншими особами, пріоритету охорони довкілля при реалізації власниками своїх правомочинів, вільного доступу громадськості до природ­них благ. Прикладом тут може бути стаття 91 Земель­ного кодексу України, яка покладає на власників земе­льних ділянок відповідні обов'язки. Зокрема вони зо­бов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земель­ний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивос­ті землі; своєчасно надавати відповідним органам ви­конавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших приро­дних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства й обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиеро­зійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Питання для самоконтролю

1. Визначте поняття права власності на природні ресурси.

2. Назвіть особливості права власності.

3. У чому відмінність між; правом володіння, правом користування та правом розпорядження природними ре­сурсами?


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал