Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.






Тема: Строки та терміни.

Позовна давність у цивільному праві

План

1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві

2. Види цивільно-правових строків (термінів)

3. Встановлення та обчислення строків та термінів

4. Позовна давність як строк захисту цивільних прав

Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспря­мованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисципліну­ють учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розгля­датися у різних аспектах:

а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин;

б) як одна з умов, що визначає їх зміст;

в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність.

Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (стро­ку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон та­кож має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встанов­лені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасника­ми правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за прави­лами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і во­льові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєн­ний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відпові­дач (ст. 78 ЦК УРСР, ст. 245 ЦК України); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання бор­гу (ст. 79 ЦК УРСР, ст. 246 ЦК України) тощо. Суд за наявності поважних при­чин прогаяння строку позовної давності, може відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК УРСР, ст. 250 ЦК України). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, за­лежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють со­бою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утри­мання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчен­ня строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостій­ного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) власти­вий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист пору­шеного права.

В українській правовій термінології поряд з поняттям " строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається по­няття " термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому ст. 251 Цивільного кодексу України вперше на законодавчому рівні закріпила поняття строків та термінів у ци­вільному праві, визначивши їх принципову рі­зницю. Так строком визнається визначений період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юри­дичне значення має саме сплив визначеного про­міжку часу, в результаті якого виникають, змі­нюються або припиняються цивільні правовід­носини.

Поняття терміну взагалі можна визнати но­вим для цивільного права, тому що традиційно воно не виділялося окремо, а розглядалося як складова частина строку. Однак безумовно спра­ведливим є виділення самостійного поняття терміну, що визначається як момент у часі, з настанням якого пов'язана певна дія або подія. Аналізуючи вказані визначення, можна зроби­ти висновок, що термін може визначатися окре­мо, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, його початковий і кінцевий моменти).

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасни­ків суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

 

 

2. Види цивільно-правових строків (термінів)


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал