Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Новомиргород, 2015 р.







План
ВСТУП
Розділ1: ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТТА СИСТЕМА СІМЕЙНОГО ст. ПРАВА

1.1Поняття " предмет сімейного права"
1.2 Поняття " кровноспоріднена сім'я", " сім'я пуналуа"
1.3 Сімейне право - самостійна галузь права.
1.4Принципи сімейного права
Розділ2: СІМЕЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
2.1 Поняття " сімейні правовідносини"
2.2 Види сімейних правовідносин
2.3 Виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин
2.4 Захист сімейних прав та виконання їх обов'язків
Розділ3: ШЛЮБ.РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ
3.1Умови вступу в шлюб. Перешкоди для укладення шлюбу
3.2 Припинення шлюбу
3.3 Визнання шлюбу недійсним. Санація шлюбу
Розділ 4: ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
4.1 Особливості шлюбного договору
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


 


ВСТУП
Сімейне право - одна з головних складових суспільства.
Сімейне право — це система правових норм, спрямованих на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між: подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями та інших сімейних відносин між членами сім'ї та родичами.
Сімейне право посідає провідне місце серед інших галузей права: сім'я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров'я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім" ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній і морально здоровій сім'ї. Міцна сім'я - міцне суспільство. Сім'я впродовж усього існування суспільства, була не лише

джерелом розвитку для людини, а й заклала в нього основи

духовності, культури, моралі, а також дала вагомий внесок в розвитку

держави в цілому.
Курс сімейного права складається з таких питань: загальні положення, шлюб, права та обов'язки подружжя, батьків і дітей, аліментні обов'язки членів сім" ї, шлюбний договір, визнання шлюбу недійсним, патронат, визначення походження дитини. Тому, щоб краще розуміти курс сімейного права, потрібно знати:
- предмет сімейного права;
- суб’єкт сімейного права;
- джерела сімейного права;
- підстави для виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин;
- права та обов'язки подружжя;
- форми виховання дітей;
- судову практику із сімейного права.
Одна із складових сімейного права − шлюб.
Шлюб це один із найдавніших правових інститутів, чим і пояснюється існування на сьогодні різних теорій визначення його правової природи.
СК вперше дає поняття шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованому у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Виходячи з того, що будь - яке правове поняття повинно містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змогу розкрити його правову сутність, наведене легальне визначення шлюбу носить суто формальний характер. Аналіз його дає змогу дійти висновку що існують 3 ознаки шлюбу:
а) Союз жінки та чоловіка
б) Це не просто союз жінки і чоловіка, а саме сімейний союз
в) Це союз який зареєстрований у ДОРАЦС


Розділ1: Поняття, предметтасистемасімейногоправа .
1. 1Предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові права та ті, що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на ґрунті шлюбу і сім'ї. Говорячи про сімейне право як про самостійну галузь права, все ж не можна не помітити, що воно пов'язане з інститутами цивільного права, особливо зі спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить від одних осіб до інших, пов'язаних між собою шлюбними відносинами або родинними стосунками. І хоча особа має право у заповіті позбавити свою родину спадщини, ст. 1241 Цивільного кодексу України встановлює правило обов'язковості части у спадщині для неповнолітніх або непрацездатних дітей, непрацездатних дружини, батьків. Отже, можна говорити, що спадкування в основному має сімейний характер.

рисунок 1.1

рисунок 1.2
1. 2 Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім" ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення без обмежень живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком уперед у розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.
Брати і сестри - рідні, двоюрідні тощо - всі вважаються між собою братами і сестрами, а вже через це чоловіки і жінками одне одного. Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пунаула.
Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки і діти, але й брати і сестри.
Пуналуа мовою мешканців Гаванських островів означає " подружній товариш" - так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками іншої групи. Так виникає екзогамія, тобто поза родове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключають їхніх братів, а із групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім" ї все ще не відомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати.
1. 3Головне питання, яке постає при вивченні предмета сімейного права: чи є сімейне право самостійною галуззю права, чи входить до цивільного права?
Із загальної теорії права відомо, що питання предмета визначається характером відносин, які ним регулюються: якщо вони специфічні, самостійні - то такі відносини становлять самостійну галузь права.
Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права як, наприклад, спадкове право. Вони обґрунтовують це так:
по - перше, обидві галузі регулюють подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на ґрунті шлюбу і спорідненості (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини;
по-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і, таким чином, сімейне право є складовою частиною цивільного права.
Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що, хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей:
1. Сімейно - правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.
2. Насамперед сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише потім вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є спорідненість, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини.
3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються, (наприклад, право на одержання спадщини).
4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Сімейним Кодексом.
5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі.)
Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права.

Принципи сімейного права основні засади, відповідно до яких здійснюється сімейно - правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Ця норма закріплена в ст. 25 Сімейного кодексу (СК) України.
Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначають ст. 51 Конституції України і ст. 24 СК України. Він означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється з їх власного бажання. Водночас суть цього принципу ще й у тому, що держава гарантує захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка порушено.
Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права - зі свободою розірвання шлюбу (ст. 105 СК України)
Хоч як при судовому, так і при спрощеному адміністративному (через державні ДОРАЦС) розірвання шлюбу свобода на розлучення зберігається, але існує запобігання самовільності в цих відносинах, якщо це завдає великої шкоди подружжю або ж дітям.
Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності між чоловіком та жінкою особистих та майнових правах. Це визначають ст. 21, 24, 51 Конституції України та ст. 7 СК України.
Ще одним із найважливіших принципів є принцип моральності та матеріальної підтримки малозабезпечених членів сім'ї. Правове забезпечення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п. 2. ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного у разі потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний його надати, у судовому порядку. Це право зберігається й після розірвання шлюбу.
Загальна частина містить загальні норми, які поширюються на всі сімейно - правові відносини. До них належать: норми про предмет, мету, завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін. Особлива частина - сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин. Система сімейного права є специфічною тому, що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них належать шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини подружжя, правовідносини батьків та дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів цивільного стану.
Отже, система сучасного сімейного права - це структура, елементами якої є сімейно - правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності.
Розділ2: Сімейніправовідносини
2.1Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Але необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти, та суб'єктивні сімейні права і суб'єктивні сімейні обов'язки.
Сімейним правовідносинам притаманні такі ознаки:
1) специфічний суб'єктивний склад;
2) тривалий характер;
3) невідчужуваність прав та обов'язків;
4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступити учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.

рисунок 2.1
2.2 Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки. Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманні усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є: спеціальний суб’єктний склад (суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи); своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо); тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом); індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов’язків іншим особам; особисто: довірчий характер відносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність.

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою. Вони не є відносинами влади і підкори, які притаманні, наприклад, правовідносинам адміністративним. Навіть коли йдеться про відносини між батьками та дітьми, то вертикаль стосунків не виникає. Батьки не мають владних повноважень стосовно дитини. В своєму ставленні до дитини вони зобов’язані виходити з того, що перед ними особа, яка має свої власні права та інтереси. Більше того, дитина має право на підвищений захист своїх прав навіть і проти своїх батьків, коли ті виконують свої батьківські обов’язки неналежним чином. В юридичному сенсі правовідносини батьків і дітей – правовідносини горизонтальні, відносини рівних сторін. У цивілістиці поставало питання: рівність сторін є ознакою відносин, що регулюються, чи вона є ознакою методу правового регулювання, тобто засобу, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини? З цього приводу висловлюються різні думки. Наприклад, М. Д. Єгоров вважає, що рівноправність це ознака методу правового регулювання. Він, зокрема, зазначає: «Якщо визнати, що сторона суспільних відносин, які входять до предмету цивільного права, знаходиться в рівному становищі і без правового регулювання, то стає безглуздим саме правове регулювання вказаних відносин методом рівноправ’я...». Таке пояснення не виглядає переконливим. Рівність сторін — це, в першу чергу, природна риса самих відносин, які регулюються. Якщо певні відносини за своєю природою є відносинами рівних осіб, то право може лише закріпити таке становище, перевести його на мову юридичних термінів, створити відповідні механізми юридичного захисту і не більше. Зміст законодавчих норм визначається сутністю відносин, які регулюються, а не навпаки. Якщо норми закону моделюються без урахування природи відносин, які регулюються, то їх ефективність буде невеликою. Тому рівність сторін, у першу чергу, може розглядатися як ознака саме відносин, що регулюються сімейним правом. Знаходячи свій відбиток у правових нормах, рівність сторін набуває юридичного закріплення і визначає сутність правового регулювання сімейних відносин, тих юридичних засобів, які залучаються до їх регулювання. Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка має відповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно від свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визначити, яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відносин на праві власності або володіння, обтяжене воно боргами чи ні, які майнові права та обов’язки має особа щодо інших осіб тощо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові права безпосередньо або за допомогою інших осіб, що не змінює основної концепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин має майнову самостійність. Ще однією ознакою сімейних правовідносин є автономія волі їх учасників. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий суб’єкт права незалежно від свого віку та здатності здійснювати свої права власними діями. Саме тому відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини, яка була прийнята ООН 20.11.1989 р., дитина реєструється відразу після народження і з цього моменту набуває своїх прав. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло, що вольові якості людини формуються не з моменту народження і потребують певного часу. З урахуванням цього природного факту, в праві існує чимало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, розглядати дитину як окрему вольову «одиницю», а з іншого — передати право формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїми природними якостями здатні це робити — батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам тощо. Ці особи завжди мають діяти так, як би діяла сама особа, здійснюючи свою власну вольову поведінку у власних інтересах.

За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові. Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в цілому і є основною класифікацією цивільно - правових відносин. Не є винятком і сімейні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які виникають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстрації шлюбу, вирішення усіх питань життя сім’ї, між батьками та дітьми щодо виховання дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спілкування тощо. Майнові правовідносини виникають щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім’ї та інших родичів тощо. Останнім часом майнові відносини в сім’ї дістали значного розвитку. Цьому сприяє відміна багатьох заборон щодо кола об’єктів права приватної власності, розширення договірної ініціативи учасників сімейних відносин. Разом із тим, це не може розглядатися як зміна самої сутності сім’ї, зменшення значення емоційних та особистих зв’язків її членів. Інша справа, що більшість особистих сімейних відносин (на відміну від майнових) не є предметом права. Тому розширення правового регулювання майнових відносин у сім’ї не означає автоматичного звуження кола особистих відносин та зменшення їх значення в сімейному житті. Сьогодні, як і раніше, ці відносини просто знаходяться за межами правового впливу. Можна зазначити, що новий СК містить цілу низку статей, які закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право подружжя на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний та духовний розвиток, право на розподіл обов’язків у сім’ї тощо. Ці правила не є правовими, вони мають характер моральних, а не юридичних норм. У СК вони знайшли своє закріплення скоріш як певні ціннісні орієнтири. З точки зору визначеності у право відношенні зобов’язаної особи сімейні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними є такі сімейні правовідносини, у яких фігура зобов’язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю на праві власності належить певне майно. Усі інші особи не мають права порушувати право власності подружжя. Таким чином, особа, яка має обов’язок утримуватися від порушення права власності подружжя, заздалегідь не визначена. Такий обов’язок покладається на будь: яку особу, яка в той чи інший спосіб стикається з майном подружжя. Правовідносини такого типу називаються абсолютними. Відносні правовідносини виникають у випадках, коли обидві сторони сімейного право відношення є чітко визначеними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним і нужденним, має право на отримання аліментів від іншого з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього видно, що зобов’язана особа — другий з подружжя, є чітко визначеною особою.

Для сімейних правовідносин характерним є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов’язані між собою та існують, так би мовити, паралельно. Наприклад, правовідносини між чоловіком і жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов’язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном, не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час щодо усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, управомочена особа, якій протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб. У цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер.
2.3 Сімейні правовідносини виникають, змінюються та припиняються внаслідок різноманітних конкретних життєвих обставин. Народження дитини спричиняє появу комплексу прав та обов’язків батьків та дітей. Укладення подружжям договору про взаємне утримання слугуватиме підставою зміни аліментних правовідносин, встановлених законом, і виникнення нових правовідносин, визначених договором. Унаслідок позбавлення батьківських прав певні правовідносини між батьками та дітьми припиняються. У зв’язку з тим, що такі обставини тягнуть за собою важливі юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин, вони називаються юридичними фактами. Таким чином, юридичні факти — це такі конкретні життєві обставини, які спричинюють виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин.

Юридичні факти в сімейному праві поділяються на окремі види.

1) Першою є традиційна класифікація юридичних фактів за вольовою ознакою, тобто залежно від ступеня обумовленості настання юридичного факту від волі особи. У зв’язку з цим у сімейному праві юридичні факти поділяються на: а) юридичні дії; б) юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, які основані на волевиявленні учасників сімейних відносин. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні — дії, які відповідають сімейно-правовим нормам і не порушують прав та інтересів учасників сімейних відносин. Вони мають найбільше поширення і складають основну масу юридичних фактів у сімейному праві. Вони згруповані за певними ознаками з урахуванням особливостей окремих видів правомірних юридичних дій.

Правомірні юридичні дії у сімейному праві поділяються на: а) юридичні акти (правочини, адміністративні акти, судові рішення) та б) юридичні вчинки. Юридичні акти безпосередньо спрямовані на настання юридичних наслідків. Так, подружжя, що укладає певний правочин, має за мету передати майно у власність, встановити режим користування майном, поділити майно тощо. Метою таких дій подружжя є саме настання юридичних наслідків. Такі наслідки виникають також у випадку, коли відповідний державний орган видає адміністративний акт, який є підставою виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Так, орган реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) реєструє шлюб, народження дитини, смерть особи тощо. Судові рішення також набувають значення сімейно: правових юридичних фактів. Суд, наприклад, виносить рішення про усиновлення дитини, поділ майна подружжя, стягнення аліментів, встановлення режиму окремого проживання подружжя тощо.

Юридичні вчинки складають окремий вид правомірних юридичних дій у сімейному праві. Вони відрізняються від юридичних актів тим, що особа, яка здійснює юридичний вчинок, не має за мету настання юридичних наслідків. Такі наслідки настають у силу прямого припису закону. Наприклад, особа взяла у свою сім’ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і виховує її (фактичне виховання). Такі дії не мають на меті виникнення суто юридичних наслідків і здійснюються з гуманних підстав, бажання створити дитині умови сімейного виховання. Разом із тим, закон передбачає, що виховання дитини за таких умов породжує виникнення прав та обов’язків, передбачених сімейним законодавством (ст. 261 СК).

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам сімейного права, порушують права та інтереси учасників сімейних правовідносин (несплата аліментів, незаконне відібрання дитини у батьків, невиконання договору тощо). сімейний правовідносини розлучення

Юридичні події — це такі конкретні життєві обставини, які не залежать від волі учасників сімейних відносин (абсолютні події) або частково залежать від неї (відносні події). В сімейному праві до юридичних подій відносять, наприклад, народження дитини або смерть особи. Батьки можуть вирішувати питання щодо народження в майбутньому дитини, але сам по собі факт народження є біологічним явищем і не залежить від їх волі. Народження дитини як юридичний факт спричинює виникнення цілої низки взаємних прав і обов’язків батьків та дітей. Смерть особи також викликає важливі юридичні наслідки. В сімейному праві смерть є підставою припинення багатьох правовідносин, наприклад, правовідносин щодо взаємного утримання подружжя, батьків та дітей, інших родичів. Унаслідок смерті припиняються зобов’язальні правовідносини, які виникли з договору між учасниками сімейних відносин, тощо. Різновидом юридичних подій у сімейному праві визнаються також строки, які встановлюються законом, договором сторін або рішенням суду. В цьому сенсі вони певною мірою залежать від волі учасників сімейних відносин. Разом із тим, плин часу — об’єктивне явище, на яке людина впливати не може. Саме ця ознака дає підстави відносити строки до подій. В сімейному праві існує багато видів строків, із якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків. Наприклад, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК); батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік (ч. 2 ст. 79 СК) тощо.

2) За юридичними наслідками юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) правоутворюючі, б) правозмінюючі, в) правоприпиняючі. До правоутворюючих належать юридичні факти, які спричинюють виникнення сімейних правовідносин. Наприклад, народження дитини є юридичним фактом, із яким закон пов’язує виникнення особистих та майнових правовідносин між матір’ю/батьком дитини та самою дитиною. До правозмінюючих належать юридичні факти, які змінюють сімейні правовідносини, які вже існували. Наприклад, аліментні правовідносини батька/матері та дитини можуть бути змінені за договором на правовідносини щодо передачі майна дитині у власність (ст. 190 СК). Сімейні правовідносини припиняються також унаслідок настання певних юридичних фактів. Наприклад, подружжя має право відмовитися від шлюбного договору (ст. 101 СК), що спричинює припинення їх майнового правовідношення. Поновлення працездатності дитини тягне за собою припинення правовідносин щодо утримання дитини батьками (ст. 198 СК).

3). За тривалістю юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) одноразові; б) тривалі. До одноразових можна віднести правочини, реєстрацію шлюбу, народження дитини, рішення суду про встановлення батьківства тощо. Такі юридичні факти за своєю природою мають одноразовий характер. Значне місце в сімейному праві мають тривалі юридичні факти, які розгортаються у часі й існують протягом певного періоду. До них, зокрема, належать юридичні становища — спорідненість, свояцтво, вагітність, непрацездатність, нужденність тощо.

4) За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад, подружжя уклало договір, відповідно до якого чоловік зобов’язується надавати дружині певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення відповідного майнового правовідношення подружжя. До простих належать також такі юридичні факти, як реєстрація шлюбу, смерті, народження тощо. Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону або рішення суду, змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. В даному разі мова йде про неправомірну юридичну дію — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує підставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини. Разом із тим, цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а декілька ознака місце дитини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина проживала, або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону або рішення суду; в) за попереднім місцем проживання для дитини не створювалася реальна небезпека для її життя та здоров’я. Суд при розгляді справи має враховувати усі вказані ознаки цього юридичного факту.
2.4 Захист - це реальне відновлення порушеного права або інтересу. У багатьох випадках достатньо набрання законної сили рішення суду про задоволення позову для того, щоби вважати право чи інтерес захищеними: визнання шлюбу недійсним, розірвання шлюбу, припинення права на аліменти, позбавлення та поновлення батьківських прав та ін. В окремих ситуаціях захист права пов'язується з виконанням цього рішення: стягненням аліментів, відібранням дитини, відшкодуванням моральної шкоди та ін.

Відмова позивачеві у задоволенні позову є актом захисту права або інтересу відповідача.
Чи може суд відмовити у захисті сімейного права? захисті На це запитання іноді дається ствердна відповідь, при цьому формами відмови у захисті права називають відмову у примусовому здійсненні права, відмову у застосуванні конкретного способу захисту права, позбавлення суб'єктивного права.

Оскільки суб'єктивне право, як уже відзначалося, є мірою право-згідної (правомірної") поведінки, забезпеченої законом, тому відмова у захисті права - явище принципово неприпустиме. В численних ухвалах Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України можна прочитати: " суд безпідставно відмовив у захисті права"; " апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду". Отже, якщо особа дійсно володіє певним правом і довела факт його порушення відповідачем, її позовна вимога має бути задоволена.

Відмова в позові, якщо у суді не було доведено наявності права чи факту його порушення відповідачем, або якщо позивач вибрав такий спосіб захисту, який не узгоджується з обставинами справи, не може вважатися актом відмови у захисті права.

Якщо, наприклад, батько за усною домовленістю з матір'ю дитини зобов'язався виплачувати на дитину аліменти у розмірі 1000 гри, а потім односторонньо зменшив цю суму, то рішення суду про примусове стягнення аліментів у розмірі, наприклад, 700 грн. не може вважатися відмовою у захисті права. Адже не можна стверджувати, що дитина має право на аліменти саме у розмірі 1000 грн.

Якщо один із подружжя вимагає звільнення його від аліментного обов'язку щодо другого з подружжя і заперечує проти обмеження чинності його обов'язку певним строком, то відмова в позові також не може вважатися відмовою у захисті права, оскільки позивач вибрав такий спосіб захисту, зміст якого не узгоджувався із взаєминами сторін.

Такий же висновок можна зробити і тоді, коли суд, наприклад, відмовив у позові батька про відібрання дитини, яка тривалий час проживала з бабою та дідом. Батько зберіг право на участь у вихованні дитини, але, за даних умов, відмова суду в позові батька - це не акт відмови у захисті права.

У названих вище ситуаціях відбулася відмова у правовому захисті, що є явищем нормальним і свідчить про безпідставність вимоги позивача.

Відмова у захисті права можлива лише тоді, коли не буде встановлено факту порушення права. Йдеться, зокрема, про випадки, коли матір дитини звертається до суду з позовом про стягнення аліментів, за умови, що батько бере участь в утриманні дитини відповідно до потреб дитини та своїх реальних можливостей. Відмова у цьому разі в позові про стягнення аліментів також не може вважатися відмовою у захисті права дитини на утримання, оскільки це право не було порушене.
Різноманітні форми захисту сімейних прав, серед яких відповідно до ст. 55 Конституції України основна роль належить судовому захисту. Окрім суду, органами захисту сімейних прав є органи опіки та піклування, нотаріуси. Отже, сімейні права можуть захищатися як у судовому, так і в позасудовому порядку. Субсидіарно до врегулювання аналізованих відносин можуть бути застосовані й положення ЦК України. Так, відповідно до ст. 17 ЦК України захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися Президентом України, органами державної влади, або органами місцевого самоврядування. При цьому рішення, прийняті цими органами чи посадовими особами, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

 


 

 


 

3.1 Шлюб. Розірвання шлюбу
Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.
Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.
3.2 Для у кладення шлюбу законодавством встановлені певні умови. До таких умов відносяться взаємна згода осіб, які укладають шлюб, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.

Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 16 КпШС України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.

В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.
Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, звідси випливає, що шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, якщо є певні причини (вагітність, наявність дітей). Чим же пояснити, що законодавець встановлює вік 17—18 років вступаючих до шлюбу? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання. Крім того, законодавець вважає, що особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості, Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, проходить на загальних підставах, але при подачі заяви про укладення шлюбу необхідно пред'явити рішення державної адміністрації чи виконкому про зниження шлюбного віку. На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, (далі РАГС), відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів ДОРАЦС вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення собою шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 6 17 років. У відповідності з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають права і обов'язки в повному обсязі з часу вступу до шлюбу. Наше законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу. Не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.
Відвідавши Новомиргородський ДОРАЦС я дізналася, таку статистику - за 2014- 2015рр в місті Новомиргороді, Кіровоградської області, було зареєстровано 198 шлюбів, з них 78% проявляють ініціативу на шлюб чоловіки, а 22% жінки. Кількість розлучень 12. Із них 9 заяв було подано зі сторони чоловіка

 

Рисунок 3.
3.3
Недійсність шлюбу — це правова санкція, яка застосовується до подружжя внаслідок порушення ними встановлених законом умов укладення шлюбу і яка передбачає втрату таким шлюбом правової сили.

Для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними. Розглянемо їх детальніше:

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформуватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб. Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної значущості укладення шлюбу.

Перелік підстав недійсності шлюбу визначений у законодавстві та має вичерпний характер. СК поділяє всі шлюби, укладені з порушенням вимог закону, на три категорії.

Перша категорія — це так звані абсолютно недійсні шлюби. До цієї категорії відносяться шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність (шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі), дієздатність осіб, які бажають укласти шлюб (шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною) і відсутність між ними близького споріднення (шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою).

Такий шлюб не потребує визнання його недійсним в судовому порядку із наведенням якихось доказів, тому орган реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний анулювати актовий запис про такий шлюб лише за заявою заінтересованої особи. Якщо ж шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цього шлюбу.

Друга категорія — шлюби, які визнаються недійсними судом на тій підставі, що шлюб є фіктивним (якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя) або шлюб було зареєстровано без вільної взаємної згоди жінки чи чоловіка (згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства). Для визнання в таких випадках шлюбу недійсним необхідно подати відповідні докази, як то документальне підтвердження постійно роздільного проживання, пояснення свідків, довідки медично-лікувальних установ про стан психічного здоров’я одного з подружжя, висновки експертів тощо. Шлюб не може бути визнаний недійним лише в тому разі, якщо на момент розгляду справи судом відпали ті обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Третя категорія —шлюби, які можуть бути визнані судом недійсними за наявності порушень визначених законодавством у таких випадках:

- якщо він зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без права, наданого на це попереднім рішенням суду;

- якщо він зареєстрований між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком, племінником та племінницею;

- якщо він зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

- якщо він зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

В таких випадках важлива роль належить власне судові, оскільки він наділений правом самостійно визначити визнати йому шлюб недійсним або відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, вирішуючи справу, суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. У будь-якому разі шлюб за наявності перерахованих підстав не може бути визнаний недійсним, якщо в пари усиновлювач –усиновитель, двоюрідний брат –двоюрідна сестра, тітка/дядько-племінник/племінниця дружина вагітна або є дитина. Для подружжя ж, один з яких на момент укладання шлюбу не досяг шлюбного віку, рятівною є ще і умова досягнення таким подружжям шлюбного віку або надання йому права на шлюб.

На позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Отже, ці позови можуть подаватися до суду у будь-який час упродовж існування «шлюбу». Не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним його розірвання, смерть дружини або чоловіка. Якщо ж шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред’явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу, тобто якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним підлягає розгляду лише при скасуванні вказаного рішення, оскільки, приймаючи його, суд виходив з факту дійсності шлюбу.
Наприклад, подружжя прожили 20 років в шлюбі, потім розірвали його і розділили майно. Через два роки чоловік довідався, що його колишня дружина вступила з ним до шлюбу, не розірвавши попереднього, а значить, знаходилась з ним у недійсному шлюбі, отже перед тим, як пред'явити позов про визнання його шлюбу з колишньою дружиною недійсним, підлягає скасуванню в порядку нагляду рішення суду про розлучення і розподіл майна.

Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу. Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки; особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена; особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави. До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми Цивільного кодексу України про часткову власність. Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти " неукладений" шлюб.

Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.

 

Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

 

4.1
Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені лише майнові права, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Шлюбний договір не може:

- зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СКУ;

- ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;

- включати положення про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке піддягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується та починає діяти:

- з моменту нотаріального посвідчення, якщо договір укладений між подружжям;

- з дня реєстрації шлюбу, якщо договір укладений між нареченими.

У шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

Змістом шлюбного договору може бути:

1) визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї;

2) правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи набутого під час шлюбу;

3) домовленість про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4) використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

5) порядок користування житловим приміщенням одним із подружжя, якщо це приміщення належить другому з подружжя, а також про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

6) про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію. Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо є можливість припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Якщо укладено шлюбний договір, то судді й адвокатові, розглядаючи будь-який майновий спір, слід керуватися його умовами. Адвокат на боці позивача може порекомендувати йому відмовитися від позову про розірвання шлюбу, якщо у зв'язку з розірванням шлюбу для нього відповідно до шлюбного договору можуть настати наслідки, до яких він у цей момент не готовий.

Відповідачеві у справі про розірвання шлюбу і поділ майна адвокат може порадити звернутися до суду із зустрічною позовною заявою про внесення змін до шлюбного договору чи про визначення його недійсним.

 

Висновки:
Існує теорія, що на своєму історичному розвитку шлюб пройшов кілька етапів. Спочатку за первіснообщинного ладу його не було. Згодом з екзогамії й групового шлюбу поступово виникають спочатку парний шлюб, що об'єднує лише одну подружню пару, а потім патріархальна сім'я і з нею моногамний шлюб, який стає економічним осередком суспільства. У антагоністичних класових формаціях шлюб часто є майновою угодою. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс відзначали, що буржуазна сім'я ґрунтується на суто грошових відносинах.

Відомо, що пращури Українців та інших Слов'ян були людьми високої моралі й сімейних цінностей ще задовго до нашої ери, про що свідчать символи " засіяне поле", родинне гніздо" та інші на трипільських горщиках та артефактах інших аналогічних і більш давніх культур.Суть шлюбу визначається встановленими суспільними відносинами. Шлюб здійснюється для утворення сім'ї, народження дітей, спільного проживання і утворення спільної власності. Права і обов'язки людей, які вступають в цивільний шлюб, закріплені у законодавстві, яке може бути дуже різним у різних країнах, і яке змінювалося впродовж епох.

В деяких суспільствах була дозволена полігінія — шлюб між одним чоловіком і кількома жінками. Протилежна ситуація, коли одна жінка має кількох чоловіків, називається поліандрією.Законодавства сучасної ери, зокрема законодавство України, здебільшого передбачають рівні права та обов'язки шлюбних партнерів. Однак, у різні епохи і в різних країнах, права чоловіка та жінки відрізнялися й можуть відрізнятися й сьогодні. Навіть у державах, де проголошена рівність партнерів, суспільна мораль часто встановлює свої, відмінні від закону, норми поведінки шлюбних партнерів. Зазвичай мораль засуджує позашлюбні статеві відносини, однак, суспільство часто доволі легко прощає подружню зраду чоловікові, й дуже строге щодо поведінки дружини. В деяких суспільствах подружня зрада з боку дружини строго карається законом. До таких суспільств належать, зокрема, суспільства, які живуть за законами шаріату.Матеріальні права шлюбних партнерів теж установлюються законом і значно відрізняються як у різних країнах, так і навіть у різних областях однієї країни. Майнові права подружньої пари були різними в різні епохи. В деяких країнах при вступі у шлюб, чоловік та жінка вкладають шлюбний контракт, який визначає їхні права під час спільного проживання та при розлучені. В деяких країнах майно, придбане за час спільного проживання, вважається спільним і при розлученні ділиться між колишніми партнерами, в інших країнах такого правила немає. У випадку розлучення суд може призначити виплату аліментів тій стороні, яка потрапляє при розлученні в скруту. Санкціонуючи шлюб суспільство охороняє його. Особи, що вступають у шлюб, несуть відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім’ї. Карл Маркс писав, що якби шлюб не був основою сім'ї, то він так само не був би предметом законодавства, як наприклад, дружба
Список використаної літератури:
1. Сімейне право України, Борисова, Жилінкова, 2-е видання, перероблене і доповнене, 2009р.
2.Сімейне право України, навчальний посібник для дистанційного навчання, Мазур, 2005р.
3. Сімейний Кодекс України, серія закони України, за станом на 1 лютого 2004 р.
4.Сімейне право України у схемах, навчальний посібник, 2005р.
5. Конституція України (відомості ВР -1996, № 30 ст 141)
6. Науково-практичний коментар до СКУ за редакцією Червоного 2003, 215ст.
7. Сімейне право України, навчальний посібник, Гопанчук, МАУП, 2004р.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.028 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал