Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Міжнародна інвестиційна діяльність і






ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.

План лекції

1. Міжнародний рух капіталу та його форми.

2. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та їх роль у структурі закордонного інвестування.

3. Україна на ринку міжнародних інвестицій.

4. Суть та сучасні особливості МНТВ.

5. Міжнародна передача (трансфер) технологій та її регулювання.

 

1. Однобічне переміщення певної вартості за кордон держави характеризується як міжнародна інвестиційна діяльність.

Одна й та ж категорія визначається сьогодні фахівцями різними словами: рух, вивіз, переміщення або переливання, міграція капіталу. У кожному з наведених понять одна сутність: певна частина матеріальних або фінансових ресурсів вилучається з обігу однієї країни і включається у виробничий процес іншої.

Міжнародний рух капіталу є сьогодні визначальною ознакою функціонування світової економіки, її найважливішим елементом.

За джерелами походження міжнародні інвестиції бувають:

- державними (позички, гранти, допомога);

- приватними (капіталовкладення, торгові міжнародні кредити);

- наданими міжнародними організаціями;

- змішаними.

За характером використання розрізняють підприємницькі й позичкові міжнародні інвестиції. Перші забезпечують власників капіталу дивідендами, другі – процентами.

За терміном вкладень міжнародна інвестиційна діяльність може бути коротко (менше 1 року), середньо (1-5 років) і довготерміново ю (понад 5 років).

За цілями організації МІД (міжнародної інвестиційної діяльності) розрізняють прямі іноземні (ПІІ), портфельні та “ інші ” інвестиції (до останніх за класифікацією МВФ відносять міжнародні позики і банківські депозити). Розглянемо особливості прямого і портфельного інвестування.

Таблиця 1. Відмінності між прямими і портфельними інвестиціями

Ознаки ПІІ Портфельні інвестиції
Головна мета вивозу Контроль іноземною фірмою Отримання високих прибутків
Шляхи досягнення мети Організація ведення виробництва за кордоном Придбання зарубіжних цінних паперів
Методи досягнення мети - повне володіння зарубіжною фірмою; - придбання контрольного пакету акцій. Придбання такої кількості акцій, які не дають право контролю над фірмою
Форми доходу Підприємницький прибуток, дивіденди Проценти, дивіденди

 

Специфічними формами іноземних капіталовкладень є лізинг, інжиніринг, франчайзинг і деякі інші.

Причини зростання вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. НТП прискорює економічне зростання, що обумовлює підвищення попиту на капітал.

2. Міждержавний перелив (переміщення) капіталу стимулюється розвитком МЕІ (міжнародні економічні інтеграції).

3. У міжнародну інвестиційну діяльність включилися постсоціалістичні країни, що перейшли до ринкових відносин.

4. Посилення екологічного законодавства у розвинутих країнах обумовлює переміщення виробництва у країни, що розвиваються.

В останні роки міграція капіталів набула таких особливостей:

- зростає роль держави у вивозі капіталу (все частіше держави стають активними фінансовими експортерами);

- посилюється міграція приватного капіталу між промислово розвинутими країнами, (пов’язано це з структурними змінами в економіці, які відбуваються завдяки розвитку капітало– та наукомістких технологій);

- зростає частка прямих іноземних інвестицій (тобто таких капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними).

Цікава динаміка галузевої структури вивозу капіталу. До середини 50 х років XX ст. капітал вкладався переважно в добувні галузі. З другої половини 50 х до середини 60 х років – в обробну промисловість і торгівлю.

З середини 60 х рр.. – переважною сферою вкладання іноземного капіталу стали новітні технології й сфера послуг.

Міжнародне переміщення капіталу має суперечливі наслідки. Приміром, для країн-експортера позитивним є те, що розширюються ринки збуту, зростають надходження у вигляді прибутків.

Одночасно погіршується платіжний баланс країни (на початковому етапі), а також звужується ринок праці, адже виведений капітал створює нові робочі місця за кордоном.

Для країн-імпортера капіталу позитивними моментами є приплив валюти, зростання зайнятості, впровадження нових технологій, розвиток експортного виробництва, включення в інформаційний простір світового ринку.

У той же час підвищується ризик втрати контролю з боку держави над частиною національної економіки.

Головна причина вивозу капіталу – різниця в нормах прибутку в різних країнах. Потенційних інвесторів цікавить рівень процентної ставки у власній країні та за кордоном.

Міграція капіталу триває до моменту, коли норми прибутку в обох країнах зрівняються.

До інших причин міжнародної інвестиційної діяльності відносять:

- відмінності в обсязі отриманого прибутку;

- доступ до нових технологій;

- бажання перемогти конкурентів за кордоном, закріпитися на міжнародному ринку (для цього ідуть на збитковість закордонного виробництва).

2. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

Це може бути 25% іноземної участі в акціонерному капіталі фірми (за міжнародною статистикою), або 10% (за американською статистикою), або 50% (за австралійською та канадською статистикою).

Це можуть бути зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, або асоційованої компанії, або відділення компанії.

Дочірня компанія – реєструється за кордоном як юридична особа з власним балансом (але контролює її батьківська компанія).

Асоційована, або змішана, компанія користується більшою незалежністю від батьківської фірми.

Відділення – повністю належить батьківській фірмі.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) поділяють на такі різновиди:

а) акційний капітал (тобто вкладання компаніями за кордон власного капіталу);

б) реінвестування прибутку (тобто частка доходів інвестора не розподіляється як дивіденди фірми і не переказуються батьківській фірмі);

в) внутрішньо фірмові позики, або заборгованість – що надаються один одному прямими інвесторами (батьківськими компаніями та їхніми філіями).

Перше місце в світі за привабливістю для іноземних інвесторів займає Китай (вже 4 ий рік поспіль). Китай має величезний внутрішній ринок. У 2005 році Китай залучив у свою економіку 60, 6 млрд. доларів ПІІ.

Для порівняння наведемо таку цифру: глобальний потік ПІІ у 2004 році становив 648 млрд. доларів.

На другому місці після Китаю – Індія. У 2005 році залучила 5, 3 млрд. доларів ПІІ, або 0, 8% від глобальних потоків ПІІ. Індія приваблива для іноземного інвестора через високий освітній рівень працівників галузей, в які вкладає гроші іноземний бізнес, а також завдяки дешевої робочої сили (40% населення Індії, а це 400 млн. чоловік, перебиваються сьогодні менш ніж на 1 долар на день (трохи більше 5 гривень)).

Наступні місця за обсягами залучення прямих інвестицій зайняли США, Велика Британія., Польща, Росія, Німеччина, Угорщина, Чехія, Туреччина, Франція, Іспанія, Італія та ін.

3. МВФ співпрацював з Україною за трьома програмами:

· трансформації економіки;

· короткострокового фінансування (програма “стенд-бай”), спрямованого на забезпечення макроекономічної стабілізації;

· розширеного фінансування.

На жаль в Україні недостатня привабливість для іноземного інвестування.

У нас існує сьогодні законодавча невизначеність умов інвестування; само законодавство – нестабільне, включаючи Конституцію, яку збираються деякі політичні сили переглядати.

Існує хиткість політичної ситуації, свідченням цього можуть бути сьогоднішні передвиборчі перегони, проголошення реприватизації об’єктів за часи уряду Тимошенко, непрозорість процедур приватизації за участю іноземців і т.д.

В Україні нерозвинута інфраструктура, особливо транспорт, перш за все дуже погані шляхи, слабкість телекомунікаційних мереж («Дергачі? – Не чую! Кажіть голосніше! Не чую… А Лос-Анджелес… Чую…Добре чую!»).

Визначимо інші перешкоди підвищенню інвестиційної привабливості нашої держави:

- незбалансованість економіки, проблеми з газопостачанням тощо.

- неспроможність влади дотримуватися власних зобов’язань.

- невідповідність організаційно-управлінських форм світовим;

- значна залежність економіки України від колишніх республік СРСР, особливо від Росії;

- корупція …

Україна за рівнем глобальної конкурентоспроможності перебуває на 78 місці з 125 можливих, випередивши Сальвадор, Зімбабве, Нікарагуа і Гондурас..

Україна значно відстає від європейських країн за обсягом ВВП на душу населення, за якістю менеджменту на мікро – і, особливо, на макрорівнях. Тому особливо актуальним є досвід співробітництва з транснаціональними компаніями (ТНК). ТНК виступають сьогодні організаційною формою економічної та фінансової глобалізації. Вони працюють у різних країнах, а контролюються з єдиного центру. Ними виробляється 40% світової продукції на них припадає 90% світового експорту капіталу.

Російський “Газпром” увійшов в 2005 р. у десятку найбільших у світі ТНК. Активи компанії сягнули 200 млрд. дол., це більш як удвічі перевищує рівень ВВП України).

Візьмемо для порівняння відому американську компанію “Форд”: загальна сума активів 219, 4 млрд. дол., в тому числі зарубіжні – 60, 6 млрд. дол.. Серед великих ТНК є вихідні із країн Латинської Америки і Азії. В Україні формування ТНК тільки започатковується. Частка іноземних інвестицій у розрахунку на душу населення становить в Україні 9 доларів (у цей же час в Угорщині – 1882 дол.).

За такої ситуації українським банкам важко закріпитися на міжнародних фінансових ринках. Між тим відомо, що потребу в значних кредитах можуть задовольнити тільки великі банки. В Україні їх немає. Тому зростає частка іноземного банківського капіталу, що підвищує кредитні рейтинги нашої країни.

Статистичні дані останнього часу свідчать про переорієнтацію фінансової політики України на використання фінансів підприємств та домогосподарств, підвищення капіталізації комерційних банків. Відмічається стабільний приплив ПІІ в харчовій, деревообробній галузях, внутрішній торгівлі та галузі зв’язку. Суттєвим приводом для стрибка іноземних вкладень повинне стати проведення у 2012 р. фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні та Польщі.

Наша держава поступово нарощує фінансові ресурси для впровадження нових технологій, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу з тим, щоб забезпечити інтеграцію до світової економічної системи.

4..До МНТВ належать:

• обмін результатами НДДКР, (тобто науково-дослідницьких та досвідно-конструкторських робіт);

• спільне проведення НДДКР;

• спільна розробка та використання науково – технічних нормативів, вимог і стандартів;

• обмін науково – технічною, маркетинговою інформацією.

Форми прояву МНТВ:

1. Накопичення в банках даних науково – технічної інформації для спільного використання (прикладом може бути обмін програмними продуктами).

2. Підписання та реалізація угод щодо проведення НДДКР (з передачею права оформлення патенту і ліцензії на використання результатів НДДКР);

3. Спільне проведення коопераційних НДДКР;

4. Реалізація міжнародних науково – технічних програм (наприклад, в галузі телекомунікаційних технологій, або біотехнології);

5. Використання міжнародних комплексних науково – технічних програм.

Чинниками бурхливого розвитку МНТВ на сучасному етапі є:

а) посилення нерівномірності економічного розвитку держав;

б) монополізація НТП великими фірмами, передусім ТНК (саме вони спроможні сьогодні фінансувати проведення вельми коштовних НДДКР);

в) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Таким чином, в сучасних умовах потужні ТНК використовують експорт наукових досягнень, високих технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібними фірмами.

У світовій економіці існує дві форми реалізації науково – технічних досягнень: міжнародна передача (трансфер) технологій та міжнародне технічне сприяння.

5. Поняття “технологія” характеризує систему інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

Міжнародна передача технологій має два тлумачення:

1) передача технологій у чистому вигляді;

2) передача матеріалізованої технології.

Технологія у чистому вигляді – це методи, способи, техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія – це вже безпосередньо виготовлені машини обсадження тощо.

Поняття “передача (трансфер) технологій” поєднує обидва тлумачення, як у вузькому розумінні, тобто передачі власне технології, або, як визначили, технології у чистому вигляді, так само й у широкому розумінні, тобто передача матеріалізованої технології.

Треба підкреслити, що міжнародна передача технологій – процес тривалий. Ні в якому разі його не можна уявляти поодиноким заходом.

Етапами такого процесу вважають:

1) вибір і придбання технологій;

2) адаптація та освоєння придбаної технології;

3) розвиток, удосконалення технологій з використанням можливостей національної економіки.

Технології передають двома способами: некомерційним і комерційним.

До некомерційного трансферу технологій належать:

1) надання науково – технічної інформації через: літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти, тощо;

2) проведення: виставок, ярмарок, конференцій, симпозіумів;

3) стажування спеціалістів;

4) спільні фундаментальні науково – технічні розробки.

Некомерційна передача технологій спрямована на пошук місць впровадження технологій. Вона передує комерційній передачі технологій.

Комерційну передачу технологій умовно поділяють на три групи:

I – власне передача технологій;

II – спільне розроблення і використання технологій;

III – промислове кооперування та спільне підприємництво.

Розглянемо їх детальніше.

І група включає виконання НДДКР за замовленнями; ліцензування; інжиніринг; закупівлю зразків техніки; закупівля машин і обладнання; лізинг машин і обладнання та ін..

ІІ група містить координацію, кооперування на договірній основі та спільне ведення НДДКР.

ІІІ група являє себе або у формі науково – технічного виробничого кооперування (спільного розроблення і спільного виробництва продукції і різних країнах), або у вигляді спільних підприємств (СП).

Канали передачі технологій бувають внутрішньо фірмовими й міжфірмовими..

Внутрішньофірмовий канал передачі технологій – це реалізація власних науково – технічних досягнень або зарубіжних досягнень в закордонних філіях фірми. Міжфірмовий канал передачі технологій – це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, комерційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технологій є проведення НДДКР.

Лідерами передових наукових досліджень сьогодні є США, Японія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Витрати США на НДДКР перевищують в останні роки суму витрат на ці потреби усіх перерахованих країн разом узятих. (Країни, які не мають коштів на НДДКР – купують їх результати у інших країн для підвищення свого економічного потенціалу).

Визначимо форми здійснення міжнародної передачі технологій:

1) патентна угода – це міжнародна торгова операція. Завдяки ній покупець отримує від власника патенту право на використання винаходу;

2) ліцензійна угода – також міжнародна торгова операція. Тут власник винаходу дає покупцеві право його використання в певних межах;

3) «ноу-хау» – передача досвіду і секретів виробництва. Їх використання забезпечує певні переваги у виробництві;

4) угода на інжиніринг – це угода на інженерно - консультаційні послуги для реалізації технічного проекту;

5) франчайзинг – надання великою фірмою права дрібній фірмі певних прав на використання, право реалізувати свою продукцію тощо.

Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Суть його у наданні країнам сприяння в сферах технології, процесів, продуктів та управління.

Спрямовано воно на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, а також країн з перехідного економікою з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Сприяння здійснюється передусім у технічній сфері, а також в економічній та інших сферах.

В економічній сфері це може бути допомога у розробці програм економічного розвитку, розрахунку статистичних показників (визначенні методики здійснення таких розрахунків), визначенні грошової та бюджетної політики, техніко – економічному обґрунтуванні окремих проектів тощо.

Серед організаційних видів технічного сприяння виділяють технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти – це безоплатна передача технології, фінансових засобів для її купівлі та навчання персоналу, перепідготовки його. Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь утримувача технології у фінансуванні проекту.

Технічне сприяння може бути одностороннім та багатостороннім (тобто декілька країн здійснюють спільний проект щодо однієї країни – утримувача технології).

Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.

Світовий ринок технологій (СРТ) не має спеціальних регулюючих наддержавних органів. Але через СОТ деякі аспекти передачі технологій підлягають регулюванню через окремі угоди, програми та міжнародні організації (приміром, той же СОТ).

Наприклад, спеціальна угода СОТ регулює відносини інтелектуальної власності (відносини передачі, трансферу прав на використання об’єктів інтелектуальної власності на певних умовах).

Так, існують договори з приводу копірайту. Їх суть полягає в уступці виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію. Аналогічні договори укладаються щодо торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну.

Спеціальна угода визначає стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн-членів СОТ. Вони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції із захисту прав інтелектуальної власності. Існує ще Бернська конвенція із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури.

Міжнародна організація з інтелектуальної власності (МОІВ, англ.. WJPO) - спеціалізоване агентство системи ООН. Воно пов’язано з питаннями передачі технологій і сприяє захисту інтелектуальної власності через розвиток багатостороннього співробітництва, включаючи захист авторських прав на фотографії, відео – та звукозапис. Слідкує за дотриманням країнами вимог конвенцій (як Паризької, так й Бернської).

У 1965 році була створена програма розвитку ООН – ПРОООН (undp).

Її завдання – сприяти передачі технологій країнам, що розвиваються, включаючи розробку природних ресурсів, розвиток підприємництва, вирішення соціальних питань.

Сьогодні здобув визнання процес техноглобалізму. Це планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій (дістав назву техноглобалізму).

Світовий ринок технологій (СРТ) є сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти – технології продуктів, процесів та управління.

СРТ має такі інституційні елементи:

• об’єкти, тобто продукти (товари), чи процеси – носії технологій;

• суб’єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об’єктами;

• комерційний та некомерційний трансфер технологій.

Форми трансферу чи дифузії інновацій і технологій:

- торгівля інноваційною продукцією;

- ліцензійна торгівля;

- наукоємний сервіс;

- науково – технічне та інформаційне співробітництво;

- комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контакти тощо.

Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток.

Віссю ринкового перетворення інновацій на технології як товари є процес зміни форм власності.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності ділиться на три стадії: доринкову, ринково-монопольну, ринково-олігопольну.

Доринкова стадія – набуття нових знань, технологічне застосування яких відбувалося у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності.

Ринкова-монопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій та здійснення їх трансферу у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності.

Ринково-олігопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі контактів переважно між суб`єктами корпоративної інтернаціональної власності.

Тема 8


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.018 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал